Блоги

Не так уже це й добре, коли твій розум від’їжджає у відпустку, а з тобою залишається лише шалений магнетизм. Магнетизм до людини, з якою тебе фактично нічого не пов’язує. А мозок-то на морі чи у спа.

Короче, давнееееенько это было.
Еще комсомол строем ходил и заграницей была Румыния.

Час від часу я вибираюся закордон, як кожний порядний закарпатець. Добре вже те, що до того кордону з одного боку 25 км (в Угорщину), з іншого – пропускний пункт починається відразу за Ужгородом (у Словаччину). З більшості поїздок точно можна влаштувати цікаву пригоду. Навіть, якщо ти цілеспрямовано до цього не готуєшся. Зате фактор несподіванки може добряче підняти настрій і спровокувати створення якщо не анекдоту, то точно якоїсь бувальщини.

В уяві одразу постає живе вогнище, навколо якого гріються дорослі і юні, старі і малі.

Щойно на вулиці підійшов до мене чоловік похилого віку. Трошки неохайний, трошки брудний і бородатий. Але не страшний. Десь такий, як змальовують бомжів в американських фільмах.

З першої поїздки про Австрію я лиш пам’ятаю, що знаходилася у ейфорії. Альпи, гірські озера, казково-квіткові будівлі, Відень. Здавалося, так буде завжди і що життя вдалося. Рожеві окуляри розбилися на кордоні об грубість митників, сірі пейзажі за вікном мікрика і ями на дорогах. Це було майже 15 років тому, а змінилося небагато. Мені часто згадуються слова І.Олейникова у фільмі про наших у Тайланді: «А что, у нас других красок что-ли нету? Почему все черное и серое?»

Так сталося, що Австрія, Німеччина і Швейцарія ось уже понад десять років не відпускають мене зі свого полону. Хоча стосунки у нас були не завжди гладкі. Бувало, що я ненавиділа усіх «німецькомовних» і зарікалася повертатися у те чи інше місто, наприклад у Дармштадт. Моє серце, що прикуте і пришите до «Вкраїни-неньки», і мозок, який формувався під час навчання у Західній Європі, ведуть постійну боротьбу за першість і важливість. Як їх повноправна власниця я запропонувала їм компроміс: проживати в Україні з можливістю відвідувати «розумову» батьківщину щонайменше раз у два місяці. Поки це вдається. 

Відколи доньки Єви усвідомили себе жінками і до нинішнього дня їх основною функцією залишається продовжувати рід, а головним завданням – турбуватись про себе, про дітей, старих і хворих, будувати с