«Кіно і німці», або подорожні записки з німецькомовних країн

Так сталося, що Австрія, Німеччина і Швейцарія ось уже понад десять років не відпускають мене зі свого полону. Хоча стосунки у нас були не завжди гладкі. Бувало, що я ненавиділа усіх «німецькомовних» і зарікалася повертатися у те чи інше місто, наприклад у Дармштадт. Моє серце, що прикуте і пришите до «Вкраїни-неньки», і мозок, який формувався під час навчання у Західній Європі, ведуть постійну боротьбу за першість і важливість. Як їх повноправна власниця я запропонувала їм компроміс: проживати в Україні з можливістю відвідувати «розумову» батьківщину щонайменше раз у два місяці. Поки це вдається. 

Щоправда кожні п’ять років і серце не витримує життя в Україні і сумує за «західним стилем». Кожна поїздка закінчується ступором і намаганням втілити, перенести  на  свою територію те краще, що могло б зробити моє оточення приємнішим. У мене назбиралося десятки історій, спільних з учасниками поїздок, цікавих людей і фактів, фотографій і планів на майбутнє. Тут я хотіла б відтворити частинку своєї  «розумової чи мозкової батьківщини».

Читайте скоро

Австрійські фешаки, парадайзи, рібізлі і крумплі