Мультимедія

Від болю - до волі. Це гасло організації, яка займається реабілітацією військових. Для того, щоб поранені воїни могли трохи відпочити та відчути нові сили, волонтери влаштовують для них поїздки у Карпати.

Цього разу це - Пилипець, гора Гимба та озеро Синевир. У групі - військові та їх близькі. Більшість у Карпатах вперше. "Це неймовірні відчуття, коли бачиш, як у них з'являються нові сили", - каже організаторка поїздки Христя Шукаль.

Більше - у відео.

Центр "Сплетіння" у Словаччині працює з весни 2023 року. За цей час волонтери - як українці, так і словаки, сплели тисячі квадратних метрів маскувальних сіток. Їх відправляють на різні ділянки фронту. Крім того, волонтери шиють спеціальний одяг для поранених, який потім передають у госпіталі. Як розповіла керівниця центру "Сплетіння" Наталія Чекменьова, під час Днів України у Кошице волонтери працювали цілодобово. Доєднатися могли усі охочі. Результат - понад 500 м2 маскувальних сіток, які вже у дорозі до українських військових і медиків.

Цілий рік тривав проект відомої закарпатки Аліси Смирної "Від зерна до хліба". Головна ідея - не лише показати дітям весь процес вирощування пшениці та виготовлення хліба, а й безпосередньо залучити їх до справи. Восени минулого року в Дубриничах діти засіяли поле зерном пшениці, удобряли його, відтак - збирали урожай, сушили і мололи зерно. А нещодавно уночі зібралися у пекарні "Лаборця, 2" в Ужгороді, аби самостійно, але з допомогою досвідченої пекарки Ірини Мельник, виготовити свій власний хліб.

"Від зерна до хліба" - проєкт з такою назвою розпочала у Дубриничах у вересні минулого року Аліса Смирна. Тоді вона з дітьми засіяла невелике поле. Цими днями діти збирали вирощену пшеницю. "Я хотіла показати дітям довгий процес народження хліба. Виростити і зібрати пшеницю зайняло у нас 11 місяців, але свій хліб ми ще не можемо спекти, бо зерно сушиться. Потім будемо молоти і аж тоді пекти і їсти. Тобто, весь цикл займає рік", - каже ініціаторка Аліса Смирна.

На Закарпаття щотижня прибуватиме евакуаційний поїзд із Харкова, яким до безпечного регіону приїжджатимуть мешканці Харківської області. Один із таких рейсів днями прибув до Мукачева. 

У спецвагоні приїхали сімнадцять евакуйованих із Харківщини, переважно з Вовчанського району. Більшість із них житимуть у прихистку для переселенців у Великому Бичкові, ближче до Карпат. Частина – у Тячівському районі. Загалом за кілька тижнів на Закарпаття евакуювали понад 50 людей із Харківщини. 

Щотижня вихованці центру «Парасолька» у Тячеві (тут оселяються випускники інтернатних закладів для людей з інвалідністю) плетуть сітки, з яких згодом волонтери зшивають «кікімори» – маскувальні костюми для військових. У сусідній кімнаті виготовляють окопні свічки. Ця, здавалося б, монотонна робота дуже захоплює хлопців та дівчат, які радіють своїй залученості та можливості бути корисними для ЗСУ. Результати потужні! Загалом свічок виготовлено вже понад 7000, а деталі до «кікімор» вже й не рахують. Усі роботи забирають волонтери та передають на фронт.

Анастасія Соколовська – із Оріхова Запорізької області. Перебратися на Закарпаття з небезпечної території допоміг військовий із Закарпаття, один з тих, кому допомагала Анастасія з родиною. Дружина військового посприяла запоріжчанам із житлом на Тячівщині.

Родина Анастасії в кількох поколіннях – агрономи. Жінка теж має агрономічну освіту. До війни розпочала свій власний блог @agronom_chiki. Вже на Закарпатті продовжила не тільки вести блог, але й активно працювати на землі.

У цьому мобільному польовому шпиталю, який знайшли партнери Комітет медичної допомоги в Закарпатті - CAMZ у Нідерландах і доправили в Ужгород, є навіть паперові серветки. І всі необхідні умови, щоб, укомплектувавши цей бокс, він був повністю автономним.

Комітет медичної допомоги доповнить шпиталь необхідним медичним обладнанням, ліками, витратними матеріалами, генератором, устаткуванням для подачі води тощо і відправить на фронт. І навіть додадуть сонячні панелі для повної автономності!

Ліза Шаповалова – із Запоріжжя. Але з лютого 2022 року живе у Хусті. Дівчина народилася у місті Василівка, зараз воно окуповане, дому Ліза фактично не має. До цього на Закарпатті не була, але війна «посприяла». Ліза відчула Хуст, людей, природу, каже, місто їй подобається. Сприяє творчості та креативності.

Дівчина відкрила онлайн-магазин з красномовними предметами «Русофобшоп». Емоції, які пережила на початку повномасштабного вторгнення, дівчина вклала в бізнес-ідею. І вона спрацювала.

Студія сторітелінгу для підлітків та молоді працювала упродовж трьох місяців на базі Ужгородського прес-клубу за підтримки програми “Culture Helps / Культура допомагає”. Тренери навчали учасників знімати та писати мультимедійні історії. Вміло поєднувати різні формати в єдине ціле, розкривати історію за допомогою трьох основних складових - фото, відео та тексту. У результаті підготували 10 мультимедійних історій, які робили спільно.