Австрійські фешаки, парадайзи, рібізлі і крумплі

З першої поїздки про Австрію я лиш пам’ятаю, що знаходилася у ейфорії. Альпи, гірські озера, казково-квіткові будівлі, Відень. Здавалося, так буде завжди і що життя вдалося. Рожеві окуляри розбилися на кордоні об грубість митників, сірі пейзажі за вікном мікрика і ями на дорогах. Це було майже 15 років тому, а змінилося небагато. Мені часто згадуються слова І.Олейникова у фільмі про наших у Тайланді: «А что, у нас других красок что-ли нету? Почему все черное и серое?»

   
Друга подорож до Австрії була самостійною, після закінчення університету. З дипломом у руках я першого ж дня зрозуміла, що я вивчала німецьку не таку, якою говорять тут. Моя університетська німецька була схожа на мертву мову пранароду, зате «закарпатська», «наша» пригодилася.

Гарний хлопець тут називався «фешаком», помідори - «парадайзами», як наші «парадічки», червона смородина - «рібізлями», а стільчик - «гокерликом». На десерт подавали «палачінки». Саме слова, а вже потім - люди, стали  для мене ознакою нашої схожості, австрійської і закарпатської. Мені і досі здається, що «австроугорськість» з нас ще повністю не вийшла. Яке щастя, що ми не цілком «орадянилися» і не «обукраїнилися», бо ми - інші.

Читайте скоро:
Австрія-країна фермерів