Блоги

Коли в країні війна і щодня гинуть люди, то всі інші події сприймаються як другорядні, а часом і взагалі походять непоміченими. Віддаючи належне боротьбі із зовнішнім ворогом, все ж не слід забувати, що в країні є надпотужний внутрішній ворог – корупція –, з яким «війна» ведеться дуже мляво, а часом, «бойові дії» просто згортаються, або ж переносяться на інший час. Саме про такий давно запланований, але незрозуміло чому перенесений, «бомбовий удар» по корупції піде мова далі.

Часом я казала собі: "Я більше не можу...", – а потім, на ранок, знову могла. Можна все, було би бажання. Зараз найбільше хочу помити голову. Помити її зсередини. А чого хочете ви? Боюсь людей, які мовчать про свої бажання. Бо спочатку вони мовчать, а згодом ідуть. Один за другим, третя за четвертим. Натомість, залишають на мені сліди своїх підошв. Сусіду вінду потрібно поміняти, а мені, певно, життя...

Всім відомо, що найгарнішою прикрасою великоднього кошика, традиційно є паска. Збережено безліч рецептів цього диво-виробу і незліченна кількість варіантів його оздоблення. Так склалося в нашій родині, що великодні паски завжди випікає для нас бабуся. Ну, а ми їй в цьому активно допомагаємо.

Мабуть цього Великодня я чекала найдужче, адже у серці живе віра і надія на те, що саме цей день стане ключовим у становленні миру та порядку у нашій країні.

У всьому потоці інформації, яка змушує останнім часом то депресувати, то обурюватися, то лаятися або впадати у відчай, згадалася мені одна історія. Випадок, який багато чого пояснює. Такий собі класичний зразок поведінки однієї людини, який демонструє психологію багатьох.

У наш час, мабуть, мало-хто не куштував смачний медовий десерт – пахлаву. Я із своїм Піштою вперше спробували його в Криму, коли були у відпустці. Щогодинні заклики місцевих торговців, які ходили по пляжу, («Пахлава медовая, сладкая!») змусили нас таки придбати шматочок. Пішта та й я, чесно кажучи, були у такому захваті, що з того моменту купували собі цю смакоту кожний день.

Кажуть, коли приходить Чорна Пані, її потрібно прийняти і уважно вислухати… Одного разу я помітила її присутність.

Признаюсь чесно, не можу я стільки їсти: Різдво 25 грудня, Новий рік, Різдво 6-7 січня, тотальні канікули, коли доїдаєш те, що лишилось з усіх свят, бо викидати шкода. Сили варити щось нема, та й узагалі якийсь тотальний облом бути на кухні. Бо вже там був. Краще піти по гостях і полежати там на дивані, бо пити теж якось вже не сила :)