Мабуть цього Великодня я чекала найдужче, адже у серці живе віра і надія на те, що саме цей день стане ключовим у становленні миру та порядку у нашій країні. Склалося так, що починаючи з грудня жодне свято відзначити нам не давали ряд гірких подій, тому і найбільше сподівань особисто у мене на день Воскресіння, і я дуже сподіваюся, що мої очікування справдяться, і наша країна зустріне його у мирі.
З самого дитинства Великдень для мене був чимось загадковим, і головним, майже магічним ритуалом для мене було випікання пасок. Ще й досі у мені живуть спогади із раннього дитинства, у яких бабка місить тісто, викладає його у змащені форми і кладе до справжньої печі з дровами, яка була споруджена у дворі господарства.
За цим процесом спостерігати я любила, кожну паску бабка змащувала яйцем, а перед тим, як покласти до печі – обов’язково перехрестила. Хоч бабуся з дідусем з середини минулого століття жили у місті, на вулиці Загорській, кожен похід до них у мене був ніби перехід у віртуальний світ, де є великий двір, закритий виноградом, город, фруктовий сад і поле. Добре пам’ятаю ту комору, у якій завжди висіли солонина і шовдарь. І хоч роки йдуть, спогади про візити до дідуся й бабусі залишаються найтеплішими і найулюбленішими.
Тісто бабка місила у дерев’яному кориті, а пасок пекла більше десятка, ще б пак, адже виростили 8 дітей, у кожного з яких своя родина, і паску від бабусі отримував кожен без винятку. Прикрашали, як правило, плетеною з тіста косою і скрученими «бумбульками».
Аналізуючи сьогодні вибір пасочок в супермаркетах і на базарах, іноді навіть важко відвести погляд від цієї краси. Однак особисто я вважаю, що паску від звичного хліба відрізняє не тільки рецепт, але і душа, яка в неї вкладена, і дуже добре, коли маючи час та можливість, святий хліб випікає господиня для своєї родини, це та традиція, яка має зберегтися, адже не вміючи зберегти паростки минулого ми ризикуємо втратити і наше майбутнє.
Чотири роки тому, на самий Великдень вранці, моя бабуся померла у поважному віці. Від тоді Пасха для мене має надто особливе значення. Це не тільки спогад про найсвітлішу людину мого життя, а й натяк на те, що ми маємо жити з повагою до нашого минулого і збереженням наших традицій. Це уже другий рік поспіль я вчуся пекти паски. І дуже сподіваюся на те, що колись мені таки вдасться відчути той неповторний смак, знайомий з дитинства…
