Кажуть, коли приходить Чорна Пані, її потрібно прийняти і уважно вислухати… Одного разу я помітила її присутність. Вона мовчки стояла посеред кімнати або тихо сиділа край мого ліжка… Переляк, сум, байдужість… Зрештою, вирішила я, хай Пані собі ходить за мною. Почувалася настільки кепсько, що було байдуже і до неї.
Згодом, звикнувши до її присутності, стала уважніше роздивлятися небажану гостю. Чорна мереживна сукня до землі приховувала тонкий стан, пишні рукави прикрашали тонкі руки, висока зачіска і широкополий також мереживний капелюх вінчали гордовиту красуню. В руках вона тримала парасолю від сонця, теж чорного кольору. Чомусь я була впевнена, що це красива жінка, не першої молодості, вона вже знає про життя достатньо, щоб бути мовчазною і величною…
Чого ти прийшла до мене? Навіщо? Що хочеш сказати? Роздратування, біль, сум… У відповідь - красномовне мовчання… Я знаю, тобі є що сказати мені! Моєму гніву немає меж. Я кричу і плачу від розпачу… Несила зрозуміти… Безсилля позбутися Чорної Пані…
Одного дня, звикнувши до її присутності, я відчула полегшення просто від того, що не сама. Так, мені було добре від думки, що непрохана гостя більше не тяготила мене своєю присутністю. Я могла спокійно дивитися на неї, задавати питання без можливості почути відповідь, могла лютувати, впадати в розпач – проявляти най непривабливіші риси і сторони своєї сутності. Вона приймала все, залишаючись непохитною…
Виснаження фізичне і моральне вклало мене в ліжко… Не було нічого і нікого, крім моєї мовчазної «співрозмовниці». Здавалося, часу і простору немає. Душа моя кудись поділася – я її не відчувала. Повна анестезія, знечулення…
Підвелася з ліжка, зайнялася домашніми справами, дітьми, пішла на роботу… Ніби все як завжди, тільки всередині я перестала відчувати біль, перестала страждати від того, що все саме так, як є і по іншому вже не буде…
Тільки згодом збагнула, що це заслуга Чорної Пані. Вона зробила мені анестезію душі, щоб я могла бути і жити. Її чорне покривало заховало від мене самої палючий вогонь, почуття, те життя, яке непомітно для мене самої стало минулим. Залишилось усвідомлення пережитого, настало прийняття теперішнього… Є я, моя знечулена душа і світ навколо мене… Поки що лише дивлюся на нього оком стороннього глядача…
Більше матеріалів тут: www.bratasyuk.com