У всьому потоці інформації, яка змушує останнім часом то депресувати, то обурюватися, то лаятися або впадати у відчай, згадалася мені одна історія. Випадок, який багато чого пояснює. Такий собі класичний зразок поведінки однієї людини, який демонструє психологію багатьох.
Незалежній Україні на той час було тоді від сили десять років. На одній з європейських програм для журналістів у Німеччині зустрілися представники України, Росії та Білорусії. Трохи більше 10 осіб. Звичайні молоді люди, допитливі, цікаві до всього, причетні до різних видів ЗМІ, доброзичливі, зі знанням мов та розуміння переваг відкритого комунікування.
Росіянин Сергій – теж з таких. Не пригадую вже, з якого він був міста, точно не із столиці. Перша ознайомча зустріч нашої інтернаціональної групи відбулася на екскурсії по Берліну. Ми саме обмінювалися інформацією про себе. «О, с Украины, - радісно встряв до розмови Сергій, - А мы вам трубу отрежем!» Прекрасний початок знайомства ніби освічених людей із сусідніх країн. Я на мить остовпіла від такого пасажу. «Та отрезайте, проживем без трубы», - люб’язно відреагувала я і не стала слухати продовження спічу у стилі «так вы без нас никто». Тим більше, що решті його співвітчизників такі розмови були не до душі.
Сергій був здавалося б нормальним хлопцем. Але він то намагався нас «просвітити» з політичних питань, то хвалив Жириновського, то ще щось. Про трубу вже не говорив, бо не дочекавшись від решти групи активної дискусії, якось втратив інтерес.
Але випадок з телевізором остаточно відокремив любителя радикальних геополітичних кроків від решти нашої інтернаціональної групи. Сергій та кілька інших хлопців жили в одному із студентських кампусів. Помешкання були розраховані для тих, хто хоче вчитися, тому зайвого, наприклад, телевізорів там не було. Тільки один на кілька кімнат. Тому користувалися телевізором по черзі. Черга прийшла до Сергія. Коли настав час віддавати техніку, сусіди зайшли до хлопця, щоб перенести телевізор в іншу кімнату.
Віддавати він, як виявилося, нічого не збирався. Аргумент був один – «А почему я должен отдавать? Мне он нужен». І звичне «да пошли вы». Група співгрупників вдалася було до якихось словесних аргументів, потім до більш гучної суперечки. Але Сергія це абсолютно не хвилювало – «Мое и всe».Якби була яка-небуть «труба», сказав би, мабуть, що відріже. Ну не битися ж через телевізор, подумали решта, і техніка залишилась у кімнаті хлопця до кінця стажування.
Такий собі словесний агресор, який не мав навіть фізичного підкріплення своїм вербальним діям. Нав’язував свою думку, він нього відмахувалися як від мухи і не намагались у чомусь переконувати, бо марна справа. Йому захотілось чимось заволодіти, він це взяв. Ніхто його не побив, бо ж некультурно і якось смішно. Одним словом, нічого вам не нагадує?