Власна думка

Сімейний, чи інший міжособистісний конфлікт спонукає кожного із нас до певної зовнішньої реакції. Чи помічали ви, що в різних конфліктних ситуаціях ми поводимо себе інколи за схожою схемою, а інколи абсолютно нетипово? В один момент ми бурхливо реагуємо, красномовно  висловлюємося, доказуємо свою точку зору, в інший – мовчки сприймаємо все як даність без якихось особливих емоційних виявів. З одними людьми нам легко вирішувати непорозуміння, ми знаходимо спільну мову та приходимо до компромісу, а конфлікти з іншими - здаються нам абсолютно не вирішуваними та всепоглинаючими.

Ще вчора я думала, що йду на інтерв’ю з дружиною спортсмена і політика, але подивилася Ваші виступи, телеінтерв’ю і зрозуміла, що говоритиму із талановитою і дуже сильною жінкою. Що дає Вам цю силу, адже очевидно, що тільки чоловіка-Кличка недостатньо, щоб стати такою?

Чи помічали ви, що з приходом осені настрій у багатьох людей змінюється, аж ніяк не у позитивний бік? Багато хто скаржиться на відсутність сил, розчарування в тому, що літо закінчилося, відпустка позаду, а попереду тільки трудові будні. Хтось акцентує увагу на  фізичній слабкості, хтось відзначає сонливість. Спостерігається загальна тенденція до меланхолії. Скорочення світлового дня, яке спостерігається з приходом осені, негативно впливає на людський організм.

Ця «Ранкова кава» відбувалася «на ходу». На розмову — ужгородський пішохідний міст та частина набережної від нього до «першої» школи. За цей проміжок часу і відстані лідер «Свободи» та націоналістів встиг випити чашку кави і розповісти про своє ставлення до Закарпаття. Тож, черговий гість «Ранкової кави» на Zaholovok.com.ua — Олег Тягнибок.

Що ближче до виборів, то спекотніше стає в політичному середовищі. Офіційні перемовини і кулуарні домовленості, гучні заяви і звернення, візити партійних лідерів і місцеві зустрічі, відкриття і викриття, рейтинги і прогнози, програми і обіцянки, привітні посмішки з портретів кандидатів заполонили інформаційний простір. Боротьба в розпалі. Зусилля кожної із політичних сил направлені на результат, а отже, на те, щоб сподобатися виборцеві та отримати його голос.

«Культура твого міста народжується у твоєму серці», - правда ж, зворушливо? Саме під таким гаслом словацьке місто, яке розміщене від Ужгорода у ста кілометрах і для закарпатців «майже не закордон», чепуриться перед важливою роллю: у 2013-му матиме статус культурної столиці Європи (таку місію отримують різні міста континенту – ЄС прагне наголосити на самобутності країн-учасниць, декларуючи увагу й до їхнього особливого внеску в європейське мультикультурне обличчя; у 2013 Кошице ділитиме цей статус з французьким Марселем).

Сергій Квіт, професор, президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» в Ужгород приїжджає частіше, ніж в будь-яке місто України. Адже сам звідси родом, тут живе його батько, тут майбутній професор пішов у перший клас. І саме в Ужгороді могла скластися кар’єра Сергія Квіта як журналіста.

«Люби ближнього свого, як самого себе»… Відомі слова всім відомої заповіді зі всім відомої книги. Проте вміння практично застосувати їх властиве не кожному. Якщо ми не в змозі полюбити самі себе, як можна вимагати цього від інших?

Сьогодні «ранкова кава» - особлива: ми не просто кавуємо і розмовляємо. Цього разу гість (ресторатор із 20-річним стажем, депутат Ужгородської міськради, ротарієць і батько 3 дітей) особисто зварив для нас кави, та ще й – ультраоригінальної, розрекламованої у всьому світі та давно інтригуючої кавоманів нашої редакції. Йдеться про знаменитий «копі лювак»: його із Папуа-Нової Гвінеї Ярославові Шафарю привіз друг.

Виборча кампанія, традиційно, окрім купи агітаційної макулатури, засилля білбордів і нових обіцянок політиків подарувала Закарпаттю і ряд візитів vip-персон. Українець зі світовою славою Володимир Кличко не тільки агітував за рідного брата, але і відкривав спортивний майданчик, спілкувався із студентами, приймав подарунки та, зокрема, став гостем «ранкової кави» на Zaholovok.com.ua.

Чоловік, іменем якого у закордонних поїздках я гордо даю зрозуміти, що таке моя країна, виявився ще і дуже людяним співрозмовником. Попри лімітовану і розписану кожну хвилину графіку намагався не просто відповісти на питання «аби швидше». Навіть коли на нього поспішали закарпатські братові однопартійці, попросив дати трохи часу, щоб таки відповісти на останнє запитання, яке, видно, найбільше його зацікавило.