Кава по-закарпатськи

Де у вас випити справжньої закарпатської кави? Коли від туристів чуємо таке запитання, то показуємо на найближчу церкву і кажемо: «Всюди, крім неї». Про те, що такий жарт побутує серед екскурсоводів, розповіла Тетяна Літераті, журналістка, авторка багатьох книг про Ужгород, гідеса. Бо кава – кавіль – на Закарпатті must have всюди: вдома (навіть якщо ніхто з господарів її не п’є, на роботі, у кожному ресторані, кав’ярні,  продуктовому магазинчику, на заправці, у кіоску/вагончику. Це – один із регіональних брендів.

Закарпатці прокидаються не від кави, а заради кави – ще один жарт. Натякає на пізнання сенсу життя. Єдиного і лаконічного слова, визначення, для цього поняття не знайти. Ритуал. Мова спілкування. Філософія буття. Психотерапія. Мистецтво. Мірило гостинності. Інструмент вирішення питань. Привід познайомитися. Спосіб підтримати. Декорація, антураж для вирішення будь-яких питань. Наше загадкове і всеохопне hygge, яке означає  гармонію із собою та світом, щасливі моменти життя, прості, але конче необхідні.  

Туризмознавець, викладач УжНУ Олександр Коваль наголошує, що кава уособлює уклад закарпатського життя – не такий квапливий, як в інших регіонах. Кілька грам напою в крихітному горнятку – фінджі – цілком нормально пити не одну годину. 

Тут є тяжіння до віденського типу споживання і кав'ярень: посидіти за невеличким столиком, посмакувати, колись почитати газету, а зараз поскролити в телефоні, «заземлитися», Журналістка, ведуча виїзних церемоній, телепрограм, урочистих заходів Лариса Липкань каже: «Кава – повноцінна частина моїх ранків. Моя компаньйонка для уповільнення, аналізу, планування. Вона не вирішує проблем, але з нею точно затишніше. Якось був період кавової аскези. Витримала може зо три тижні і подумала: окей, змогла. А навіщо? Навіщо позбавляти себе приємного ранкового ритуалу, який заспокоює, приносить задоволення, надихає?». 

Лариса поділилася ще одним, що відчула на початку повномасштабного вторгнення: «Якось писала інтерв’ю з лікарями, які тікали з оточеного Маріуполя. То були кілька найважчих їхніх місяців – вдома без води, світла, у підвалі, під авіабомбами. А потім довга, важка, небезпечна дорога на Закарпаття. Я запитала їх, що не давало зламатися, витримати психологічно? І вони відповіли: «Рутина. За будь-яких умов виконувати щоденні ранкові дії, до яких ти звик». От я подумала тоді, що, напевно, мені би була потрібна ранкова кава, щоб отримати відчуття контролю за своїм життям».

У журналістів, яких об'єднує Ужгородський прес-клуб, є традиція: одна з координаторок, Аня Семенюк, бере в гори маленьку гейзерну кавоварку і готує напій на вершині. Це ставить яскраву крапку в здобутій перемозі: змогли! 

«Пой на кавіль» – це не завжди про кавіль 

Культура соціальної взаємодії за кавою стала концептом серії інтерв'ю «Ранкова кава» на сайті zaholovok, започаткованій 14 років тому. Задум був такий: щира, довірлива розмова за кавою із цікавими людьми – легкі, але не примітивні інтерв'ю, які дають змогу їх розкрити, почути непересічні думки, можливо розважити, але й змусити задуматися читача. Формат «зайшов» і продовжується донині. Але не обов'язково при цьому пили власне каву. А якось, коли у закладі, де записували розмову, раптом зламалася кавоварка, інтерв'ю з Юрієм Іздриком пройшло із частим «супутником» закарпатської кави – знову ж закарпатським – коньяком. 

Журналістка, політологиня Катерина Ірха переїхала в Ужгород із Луганщини ще на початку вторгнення росії у 2014 році. Каже, «піти на кавіль» із часом стало для неї певним синонімом для запрошення на зустріч. «Хоч загалом надаю перевагу чаю або негазованій воді з лимоном, «піти на каву» з друзями, колегами чи хорошими знайомими не відмовляюся. Та, якщо згадати мій перший рік в Ужгороді, то я абсолютно щиро відповідала відмовою, пояснюючи, що не хочу кави. Тепер, звісно, це моветон, і «кавою» може бути будь-який напій. За майже 12 років в Ужгороді купу «кав» і «не кав» випито з багатьма класними людьми. Цей процес триває досі».

Анжела Бабкіна, голова Ради ВПО при Закарпатській ОВА, яка теж переїхала з Донеччини ще на початку агресії на сході, розповідає, що сприйняла і вайб закарпатської кави, і змінила смаки. «Я тепер дуже добре розбираюся у кавах, розумію, як це – зустрітися за кавою.  Коли я вперше в Ужгороді потрапила у медзаклад, прийшла заздалегідь. Вже черга була, прибігає задихана лікарка. Виходить медсестра і каже: «Лікарка поп’є кави». І всі так з розумінням поставилися :) Така закарпатська ментальна особливість. Треба не бігти, а посидіти за кавою і подумати, як краще. Насправді це стратегічне мислення і можливість психологічної розвантаження, щоб надалі бути більш ефективною". 

Лікарка-дієтолог Оксана Скіталінська, відома в Україні пропагуванням здорового способу життя, в «Ранковій каві» пояснювала: «Ніхто так не п’є багато кави, як закарпатці – по 2-3 чашки у день, і правильно роблять! Хлорогенова кислота, яка у ній міститься, захищає клітини печінки, головного мозку від запалень та передчасного старіння. Кава – це те, що збереже «націю» закарпатців. Тому що чашечка кави – це не просто напій, який містить кофеїн і тонізує, а й дарує нам понад 300 біологічно активних речовин, які захищають організм від поганих зовнішніх впливів, продовжують молодість, дають нам енергію. Тому випити зранку кави – це нормально. Головне, щоб вона не була з цигаркою. Та й масштабні багаторічні дослідження Гарвардського університету, що охопили понад 130 тисяч людей,  вкотре підтвердили користь кави. Вона позитивно впливає на стан печінки, зменшує депресію у жінок, навіть попереджує гіпертонію, уявіть собі. Як і хворобу Альцгеймера та багато інших. Єдине, бажано пити її у першій половині дня. 4 кави – це максимум. Золота середина – 1-2 чашки». 

  Іван Погоріляк, міський голова Перечинської громади, куди релокувався бізнес із Краматорська, вважає, що тепер вся Україна п’є більш-менш однакову хорошу каву: «Раніше коли я їздив, то так, було відчутно, що не на Закарпатті кава інша. Тепер же, скільки я бував, скажімо, у Краматорську, то там така ж кава, як у нас. Якщо говорити, що п’є менеджмент релокованого до нас бізнесу, то це кава з дуже професійних машин, які стоять в офісах. Але так само п’ють і в закладах, коли це випадає. Таку ж, як і закарпатці». 

Власниця релокованої до Мукачева кав’ярні Олександра Урода, розповіла, що перший рік активно експериментували із зерном, шукали свій смак, перепробували багато варіантів, перш ніж знайшли ту золоту середину, яка повністю їх влаштувала. «Водночас я переконана, що не існує поняття «найсмачніша кава». Це дуже особиста історія, і кожна людина має свої вподобання. Для когось ідеальною буде яскрава фруктова кислотність, для когось – насичений шоколадний смак, а хтось любить щось зовсім інше». 

Власниця мережі кав’ярень в Ужгороді Тетяна Колесник відзначила, що у 2022 році було дуже помітно, що переселенці п’ють іншу каву, ніж звикли тут. Але з часом вони дуже швидко «асимілювалися» – влилися в нашу культуру кави. Ринок «кавових смаків» України, за її словами, загалом теж змінюється: «Зараз вже є повноцінно свій стабільний ринок кави і, можна сказати, він один із найкращих в Європі. Дуже багато з’явилося українських обсмажувальників, які дають дуже достойний, якісний продукт».                        

Кава із смаком історії 

Ще у 2013 році в Ужгороді у провулку «Гірчичне зерно» презентували кавову карту Ужгорода, а Федір Шандор, на той час відомий туризмознавець, а нині Посол України в Угорщині, виставив власну колекцію, яка мала б започаткувати майбутній музей кави. Це була лише поличка за склом, але «експонати» представляли каву з 22 країн-експортерів, приладдя для приготування напою. 

Окремі туроператори започатковують кавові тури, але найбільш яскравий проєкт – eXpressoTour у Мукачеві. Його співзасновниці -- гідеса Яна Шершун та технологиня Катерина Кича. Ідея належала одному з провідних екскурсоводів міста Олександру Шершуну, а також Катерині. Виникла ще у 2023 році. Проте у 2024-му Олександр одягнув пік сель, а дівчата підхопили проект. Екскурсію зробили історичну, але не як похід містом, а дегустацію в одній із кав’ярень Мукачева, а відтак виробництвом Першої закарпатської мануфактури кави – підприємством, яке входить до топ-10 найбільших обсмажувальників України за версією Forbes. 

Яна Шершун розповідає: і Львів, і Закарпаття пов’язують свою кавову історію з Юрієм Кульчицьким – українцем, якого вважають одним із популяризаторів кави в Європі. За легендою, Кульчицький заночував в Ужгороді, коли на схилі літ їхав із Відня на рідну Галичину і пригостив господаря своїм диво-напоєм. 

Інша легенда пов’язана з Імре Текелі – трансільванським князем і чоловіком знаменитої власниці Мукачівського замку Ілони Зріні. Він, мовляв, на обіді у підданого турецького візира скуштував «чорного супу», а після того лідера повстанців-куруців арештували. «Тож, за цією легендою, кава прийшла на Закарпаття зі смаком легкої зради та великої історії», – каже Яна. 

Очевидно, продовжує гідеса, закарпатська кавова культура сформувалася на перетині кількох цивілізацій – османської, австрійської, угорської та місцевої. Поширення відбулося завдяки аристократії, згодом завдяки військовим, акторам, посадовцям, які приїздили з Відня, Будапешта та інших великих міст. 

На відзначення цього одна із загалом уже майже сотні міні-скульптурок, якими славиться Ужгород, зображає імператрицю Австрії Сісі із крихітним горнятком поруч. За легендою, улюблениця народу мала звичку пити каву з ложечкою абрикосової горілки, баракової палинки, і цей тандем став популярним у громадських закладах. 

Напевно тому, що кава була напоєм багатих, еліти – до неї і прагнули долучитися всі, аби хоч так, на йоту, підвищити свій статус, соціальну приналежність. Хоча простіший люд пив «каву» із того, що зараз назвали б замінником. 

Яна Шершун відзначає: на початку ХХ століття галицький педагог Леонід Бачинський писав, що закарпатці захопилися вирощуванням цикорію – висівали навесні, восени викопували коріння, мили, сушили, обсмажували до шоколадного кольору, мололи та зберігали в підвалах. У 1920 році в Ужгороді відкрили фабрику виробництва кави з цикорію «Штерн». Німці-колоністи варили каву із синього люпину, а також використовували боби, горох, ячмінь, солод, кукурудзу, жолуді та навіть дикі каштани. Серед рецептів того часу була й «яєчна кава»: жовтки змішували з борошном і цукровою пудрою, додавали до цикорієвого напою, а зверху прикрашали збитими білками, утворюючи «кавовий» десерт. 

Журналістка і дослідниця Тетяна Літераті акцентує, що шукала, але не знайшла документальні підтвердження появи та поширення кави на Закарпатті. Але підготувала публікацію на основі збережених в архівах рекламних оголошень, де, зокрема, йдеться і про каву. Так, власники закладів відзначали окремо, якщо готували напій безпосередньо з кавових зернят. А одна з фірм, яка працювала з цикорієм, навіть виставляла на вулиці чайники з напоєм, пригощала перехожих, аби довести, що смак такої «кави» чудовий,  напій дуже корисний і помічний мало не від усіх на світі болячок. Дослідниця також знайшла статтю про те, що під час Другої світової війни ужгородці розкладали на дерев’яні піддони залишки після вичавлювання винограду і сушили це під осіннім сонцем, а потім перемелювали і взимку заварювали каву. 

Радянський період мав свою історію поширення кави. Очевидно, з прив’язкою до європейської традиції, адже Закарпаття межує з чотирма країнами і певним ореолом дотичності до «західного», забороненого. Яна Шершун вважає, що ця культура збереглася вдома у закарпатців, зокрема і через доступніше, у порівнянні з іншими регіонами, якісне зерно з-за кордону. Із громадських закладів в Ужгороді легендарним був уже згадуваний «Золотий ключик». 

Кава як бізнес

Визначити, що економічно приносить кава Закарпаттю дещо складно, адже напій є обов’язковим елементом практично в усіх закладах харчування. Мукачівська міська рада відзначає внесок закладів громадського харчування у розвиток місцевої економіки та наповнення бюджету громади. Один із показників, який характеризує цей ринок, хоч і не лінійний, – динаміка отримання паспортів літніх майданчиків. На доданій інфографіці – дані з Ужгорода та Мукачева у порівнянні з 2021 роком, до повномасштабного вторгнення. Хоча тут важливо зазначити, що потрібно враховувати і те, що чимало закладів, відкритих у різний час, у цей період, як і завжди, також закривалися.

Пригадую жінку, яка у 90-х із кількома великими сумками, де компактно розміщувалися великі китайські термоси, пластикові палички для розміщування, стаканчики та цукор «квадратиками», щоранку їхала аж із Ужка в Ужгород (60 км). Одразу біля зупинки автобуса, у скверику біля хімічного факультету УжНУ в центрі міста, вона за короткий час «на розлив» продавала цю каву. 

Однією зі знакових і найстаріших кав’ярень в Ужгороді Олександр Коваль називає «Снек» біля Ужгородського замку.  Власник Юрій Руснак у турці готує напій уже майже чотири десятиліття. 

Досить тривалий час популярною була кава з авто. На початку вулиці Духновича навпроти «зеленого базару» в центрі з самого ранку і аж до вечора стояв чоловік, якому для такої «роботи» спеціально в Києві переобладнали легкову машину. Потім з’явилася велокава – більш естетичний, навіть дещо вишуканий,  продаж напоїв to go зі спеціально обладнаного велосипеда, який «зупинявся» на набережній біля Липової алеї. До речі, тим, хто скучив за цією «родзинкою», повідомляємо: велокава жива, просто переїхала працювати на Тячівщину. 

Кавовий бізнес – не лише кафе 

Олександр Коваль відзначає, що абсолютна більшість кавових закладів на Закарпатті – окремі, індивідуальні, можна сказати авторські або ж крафтові. Є мережі з багаторічною каво історією, як «Тотем» чи «Меделін». Ще до пандемії на Закарпаття спробувала зайти велика відома мережа «Арома Кава». Але – «не прижилася», очевидно, не зайшла смаком і культурою.  

Проте є й протилежні приклади. Так, в Ужгороді добре «зайшла» «Кава у Джанні» – заклад італійця, який переїхав сюди і створив особливий куточок італійської кави та культури. 

Особливе місце посідають кафе Goriziana. У 2001 році цей бізнес почався з особистого знайомства закарпатців із власником  та його родиною кавової фабрики «Torrefazione Goriziana» в Італії. Це виросло у мережу кафе, дистрибуцію певних сортів кави, роботу з обладнанням по всій Україні.

Зараз різний бізнес багатьом офісам пропонує «просунуті» кавомашини, а відтак забезпечує їх обслуговування і постачання визначених зерен. Розповідають, є практика: зі зміною голови обласної адміністрації може змінюватися і підприємець, який надає платні послуги оренди кавового обладнання та забезпечує, аби добра кава завжди була на столі для всіх численних гостей керівництва краю. 

Свій «шматочок хліба» заробляють також майстри, які ремонтують численні кавоварки, є також ті, хто закуповує вживані промислові кавомашини, розбирає їх «до гвинтика», чистить, збирає заново і продає, навіть дуже далеко за межі області. 

Свій зиск намагаються знайти на цьому ринку і тіньові ділки. Так, у 2023 році детективи територіального управління БЕБ викрили місцевого підприємця, який реалізовував фальсифікат під виглядом оригінального італійського бренду. Тоді вилучили понад 3,5 тисячі пачок меленої та в зернах кави, збитки закордонного виробника оцінили щонайменше в 1,5 мільйона гривень. 

Частий “фігурант” кава і на кордоні – то провозять її контрабандою, то ховають у ній, до прикладу, зброю. 

Острівці тепла: кавіль повертає «додому» на фронті

Війна, особливо повномасштабне вторгнення, принесло в кавову історію нові сторінки. Письменник Андрій Любка, який зараз у війську, розповідав про те, що добру каву закарпатці п’ють і там: «Кава на фронті нагадувала: «Ти людина з усіма її ароматами та смаками, а не просто шматок м'яса для снайперів», «випити улюбленої кави це наче потрапити додому». Військовому, історику Владиславу Товтину ще на початку служби друзі привезли кавоварку, пачку кави, і почалася кавова епопея, яка мала свій хештег в Інстаграмі: #ранковий кавіль. 

Є історії військових, які, демобілізувавшись, започаткували кав’ярні. А Мар’яна Пайда в Ужгороді, дружина загиблого у 2022-му на Херсонщині військового, втілила давню мрію свого чоловіка відкрити кав’ярню. Розповідає, що започаткувати сімейну справу планували ще в 2020 році, знайшли приміщення, коханий сам обрав і придбав кавомашину. 

Індекс еспресо і зростання цін із розумінням 

Загалом же середні ціни на каву у нашому регіоні зазвичай були середніми по Україні. Так, за даними індексу еспресо (див. карту), який визначають дослідження Poster та Опендатабот, на грудень 2025-го середня вартість чашки еспресо в Україні складала 41 гривню. До попереднього року ціна зросла на 17%, а з початку повномасштабної – майже удвічі. На Закарпатті цей показник на кінець 2025-го був 40 гривень, тоді як у сусідній Львівщині – найвищий в країні: 47 гривень. 

Майбутнє «кожного ковтка» – виклики і «плюси»       

Що ж попереду? Команда Idealist Coffee & Co визначила кілька трендів, які у 2026 році найбільше впливають на те, що ми п’ємо. Зокрема: кава поступово переходить із категорії просто продукту в категорію усвідомленого вибору – способу підтримати певні цінності (що саме на Закарпатті і є віддавна!). Серед тенденцій також збільшення споживання кави вдома, зростання сегменту напою без кофеїну і холодної для не лише влітку, а протягом усього року. 

Водночас, Олександр Коваль наводить протилежний, і теж типовий приклад: він п’є каву щодня, кілька фіндж, але вдома у нього немає культури кавопиття – пачку кави тримають на випадок, коли завітають гості. 

Серед найближчих ризиків експерти відзначили також суттєве здорожчання кавових зерен, адже вони залежать від погоди, клімату і неврожаїв. Непокоять власників кав’ярень прогнозовані зміни в оподаткуванні, що може стати непосильним тягарем для мікробізнесу. 

Спроба хоч трохи розібрати в анатомії закарпатського кохання до кави доводить: цей ритуал сильніший за обставини. За століття він пережив заміну цикорієм і жолудями, ковідні обмеження та важкі зимові блекаути. Нині, у 2026-му, цей бізнес теж стоїть перед численними викликами. 

Але доки десь облаштовують затишні тераси, хтось купує кавоварки для дому,  на сході військовий запускає генератор, щоб просто зробити ковток своєї традиційної ранкової кави,  – нас неможливо зламати. Бо закарпатський кавіль – це не про кофеїн. Це про контроль над власним життям, про стратегічне мислення, непереможне прагнення бути, про соціальні зв’язки і пізнання. Це любов, яка тримає тил, зігріває фронт і щоранку доводить: життя триває, і воно варте кожного ковтка. 

Лариса Подоляк для zaholovok.com.ua