Новини

Made in Закарпаття (частина 2)

Вечори в середньостатистичній українській родині проходять досить одноманітно. Зазвичай родина весь свій вільний час згаює перед телевізором. Пояснення – стандартні: це заняття відволікає і розслаблює. В той же час є чимало інших способів відволіктися і розслабитися, корисніших і цікавіших. От взяти за приклад хоча б трьох ужгородок (цікаво, що вся трійця працює викладачами на кафедрі туризму в УжНУ), які без будь-яких серйозних нахилів до творчої роботи, раптом почали хто дерева з бісеру, хто листівки ручної роботи виготовляти, а хто і квілінг освоювати.

Бісероплетіння

Якось захотілося Яні Малько прикрасити вікна у себе вдома метеликами. А оскільки її знайома займалася плетінням із бісеру, то дівчина вирішила звернутися саме до неї по схеми та інструктаж. Так бісеринка до бісеринки, й кількадесят метеликів було готово. Щоправда, всі вони швидко порозліталися – надто вже друзям і знайомим нове захоплення Яни сподобалося. «Я цим дуже захопилася, - каже майстриня. – Раніше я ніколи і подумати не могла, що зможу створити щось своїми руками. Ну не відчувала я нахилу до такого роду творчості. А тут бісер буквально у полон взяв – як бачу його, то не можу стриматися. Одразу в уяві зринають образи – що з нього можна зробити».

Утім на перших порах із образами Яна визначалася. Каже, квіти не хотілося плести – штучні просто не подобаються. Тому зупинилася на деревах. Бансаї, сакури, берізки, грошові деревцята – ось найулюбленіші її фігури. Причому жодне з них Яна не зробила для себе – всі йдуть у подарунок. Дівчина не користується схемами – просто в голові моделює картинку, прикидаючи на око, скільки для чого потрібно бісеринок.

«З бісеру можна зробити насправді будь-що, - каже Яна. – Адже він буває різних розмірів і з різного матеріалу – дерев’яний, пластмасовий, скляний. Єдине, що для біжутерії краще використовувати чеський бісер – від однаковий за розміром, відтак робота виходить тонша і якісніша. Те ж саме стосується вишивки картин. Для дерев підійде і звичайний китайський бісер. Тут ці нерівності будуть не так помітні і навіть можуть зіграти на руку».

Для того ж, аби дерево мало міцнішу структуру, Яна стовбур робить із гіпсу. Каже, так виходить більш натурально. Затим стовбур покривається фарбою і залаковується. Відтак, зізнається дівчина, більше часу йде навіть не на плетіння, а на формування дерева. Крім того, в таких роботах ще використовують дроти (підійде навіть старий перегорілий або рештки парасолі), малярську та флористичну стрічки (зеленого або коричневого кольору – в тон корі та листочкам).

«Це спочатку здається, що важко, але зрештою у всіх виходить, - переконує Яна. – Я ж кажу – сама ніколи не звертала увагу на бісер. А зараз він став таким рідним, наче я все життя чекала на ці різнокольорові кульки. Словом, ми з ними подружилися».


 

Кардмейкінг

Колись я колекціонувала листівки. Щастя, що вони бувають найрізноманітніших форм та вигляду. Найбільше ж завжди приваблювали листівки саме ручної роботи – через їхню оригінальність та неповторність. Та от вибирати ті, які найбільше сподобалися, можливість була далеко не завжди. Адже задоволення це не з дешевих – найпростіша коштує не менше 15 гривень. А власноруч зробити щось подібне, без бодай найменшого хисту до малювання, здавалося абсолютно нереальним. Та от тільки не для Ольги Світлинець, яка, під час пошуку цікавого подарунку подружці подумала – а чому б не потішити її листівкою хенд-мейд? В нагоді став всюдисущий інтернет, де Оля і знайшла потрібні сайти для початківців. Спочатку використовувала підручні матеріали – кольоровий папір, стрічки, бантики. А вже потім як захопилася, перейшла й до більш серйозного обладнання. «Для оформлення листівки насправді підійде будь-який матеріал, - каже Ольга. – Це можуть бути і вирізки з газет, і засушені квіти, різні крупи тощо».

Зараз у доробку Ольги - вже близько сотні листівок на найрізноманітнішу тематику. Каже, це заняття добряче знімає стрес та заспокоює нерви. Щоправда і часу немало забирає – на одну листівку треба витратити весь вечір. «Навчитися цій справі не важко, - каже Оля. – Просто хочеться розвиватися, а на це часу не вистачає. Та й досить дороге це хобі. Адже дирокол коштує від 30 до 100 гривень, а машинка, яка штампує вже не одну, а кілька фігур, потягне на всю тисячу».

Втім, кому все таки цікаво спробувати свої сили в кардмейкінгу, Ольга таки дала невеличкий майстер-клас. Тож вчимося разом.

   Фото 1. - для основи листівки необхідний картон. Я вибрала  звичайний візиточний картон, який можна придбати в будь-якому канцелярському магазині. Для листівки такого типу необхідно відміряти основу довжиною 21 см та шириною 10,5 см. Відріжте до необхідних розмірів. (Я користуюсь лінійкою, в котрій є дюймова система. Розміри -  4 1/4" x 8 1/2").


 Фото 2. - зробіть  позначки на відстані 10,5 см та 16 см (4 1/4" і 6 3/8"). Для того, щоб акуратно зігнути картон варто провести по ньому якимось твердим, але не ріжучим предметом. Це може бути звичайна кулькова ручка, котра вже не пише. Зробіть згини відповідно до малюнка - один всередину, інший назовні.


 Фото 3. - на зовнішню сторону за допомогою двостороннього скотчу наклейте іншу основу, розміром 10,5 на 10,5 (4 1/4"), котру ви зможете вирізати із залишків вашого картону. Фактично основа для листівки готова. Декоруйте зовнішню та внутрішню сторони за власним смаком та насолоджуйтесь творчістю:)
                               
Фото 4. - для того, щоб листівка була більш стійкою  та мала цікавіший вигляд, на нижню частину внутрішньої сторони листівки додайте прикраси або ще один малюнок. Я використала бордюр розміром 3,5 на 10 см. із текстом, який закріпила за допомогою об’ємного скотчу.

Квіллінг

Квіллінг або ж паперова філігрань – це мистецтво скручування довгих та вузьких смужок паперу, з яких, зрештою, виходять пласкі або ж об’ємні композиції. Є версія, що виникла техніка ще в 15 столітті, в середньовічній Європі: монахині завдяки квіллінгу створювали медальйони, обрамлення для ікон та обкладинки для книжок. При цьому вони закручували на кінчик пташиного пера паперові смужки з позолоченими краями – й так створювалася ілюзія, що ці мініатюри виготовлені із золота. До речі, звідси ж і назва «квіллінг» - від англ. quill  - перо.

Згодом, у 19 столітті квіллінг став дорогою розвагою придворних дам (адже кольоровий папір, та ще й високої якості коштував чимало). Згодом про нього забули, але нині ця техніка поволі відроджується. І в принципі багатьом батькам, які прагнуть чимось спільно зайнятися з дитиною, вона відома. Хоч і не за назвою. Долучитися до цього мистецтва вирішила й викладачка кафедри туризму УжНУ Людмила Коваль. Відтак зараз із 6-річною донькою Софійкою активно вправляється в квіллінгу. Для цього ж наче б і не так багато потрібно – спеціальний пластмасовий стрижень або ж навіть звичайну кулькову ручку (для намотування стрічок), клей і самі стрічки. Останні, до слова, нині не проблема купити вже в готовому варіанті – в спеціальних наборах для квіллінгу. Але можна і вирізати їх власноруч.
«Зараз у нас ні одне свято не обходиться, аби ми щось не витинали, - розповідає Людмила. – І на Новий рік, на Великдень, на Різдво, день Матері, зараз готуємося до дня св. Валентина. Загалом же квіллінгом я займаюся основним чином заради доньки. Їй це дуже подобається. Тим більше, що Софійка десь із 4 років мені допомагала. А заняття це для дитини дуже корисне. Адже розвиває дрібну моторику рук та ще й заспокоює».
Окрім квіллінгу Людмила Коваль освоює й інші техніки – листівки поп-ап (листівки з об’ємною начинкою), «tea bag folding» (при цьому можна використовувати навіть обгортки від цукерок. Головне, аби вони були круглої форми) тощо. Відтак домівка у цій родині завжди прикрашена святково. Причому без надмірних на те фінансових витрат.

Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua

Першу частину матерілу "made in Закарпаття" можна прочитати ТУТ.


Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.