Де заробили свої перші гроші закарпатські VIP-персони

Робота – це те, що забирає від нас основний час і постійно сперечається з поняттям «відпочинок». Навіть найулюбленіша праця змушує мріяти про відпустки. Літо вже зовсім скоро тішитиме нас думками про море і пісок, а найближчі вихідні дозволять по-справжньому відчути радість весняних канікул.

Вже завтра святкуватимемо ще радянський День солідарності трудящих, коли згадується тяжка буденна праця усіх-усіх громадян, але, у знак підтримки один одного у трудових починаннях і не тільки, у цей день прийнято відпочивати.

Напередодні святкових вихідних Zaholovok.com.ua розпитав відомих закарпатців про їхню першу роботу, першу зарплату та речі, на які витрачались перші зароблені гроші.

Перше місце роботи часто ніяк не стосувалося спеціальності теперішніх відомих на Закарпатті людей, грошей вони отримували, переважно, небагато, а заробляли і на черешнях, і на будівництві, і на змаганнях з мотокросу. Гроші витрачали на фірмові джинси «Levi Strauss», годинники, фінські туфлі та марки для Червоного Хреста.

Губернатор Закарпаття Олександр Ледида починав свою трудову діяльність з посади вантажника. «Першою моєю роботою була посада вантажника. Тоді жартували і називали її «інженер з перекладання вантажів». Після закінчення 10 класу я влаштувався на роботу до обласного управління аптек на Жупанатській в Ужгороді. Робота не вимагала ніякої кваліфікації чи освіти, тому й пішов туди працювати до армії. Завантажував і розвантажував машини з медикаментами. Не скажу, що легко працювалося, однак для дисциплінованості і для отримання простого робочого досвіду це було непогано. Бригада складалася з 5 осіб і ми щодня розвантажували і завантажували машини, які по області возили медикаменти», – розповідає губернатор.

На першій своїй роботі нинішній губернатор пропрацював 7 місяців. Щодо досвіду, який отримав під час першої роботи, Олександр Ледида  зазначає: «Проста посада дає можливість оцінити труд людини, також, відповідно, є стимул працювати надалі й продовжувати навчатися. Робота дуже дисциплінує. Молода людина звикає до робочого режиму, бере на себе якісь обов’язки».

Перша зарплата губернатора – 60 карбованців. «Гроші витратив на подарунки мамі та сестрі. У ті часи до перших зароблених грошей ставилися по-особливому. Я також цінував свою першу зарплату. Тому й витратив її на подарунки дорогим для мене людям», – каже Олександр Ледида. 

Мер Ужгорода Віктор Погорєлов починав свою трудову кар’єру на шкільних канікулах у 8-9 класі. «Влітку працював робітником-бетонозмішувачем. Вперше заробив десь 30 рублів, не більше. На зароблені гроші купив годинник. Доводилося досить важко працювати», – розповідає міський голова.

Після школи теперішній мер Ужгорода вступив у ПТУ, потім пішов працювати слюсарем-ремонтником на машинобудівному заводі. «Перша зарплата на заводі у мене була 60-70 рублів», – каже Віктор Погорєлов. 

Народний депутат України Іштван Гайдош вперше на роботу влаштувався під час навчання у Тулі. «Працював на  одному з малих підприємств, котре виробляло шкіряні куртки. Гроші потрібні були, адже зарплата у батьків була не настільки високою, щоб сильно підтримувати мене фінансово. Працюючи, отримав додаткові гроші до Ленінської стипендії, тому з часом став повністю самостійним», – розповідає депутат. – Дуже добре пам’ятаю, що з першого заробітку придбав собі фірмові джинси «Levi Strauss».

Іштван Гайдош згодом став директором, потім співвласником підприємства, на яке влаштувався на роботу, і працював там до тих пір, поки не перевівся на навчання у Львівську політехніку.

Голова Господарського суду Закарпатської області Надія Ващиліна працювати пішла для того, аби мати змогу вступити до Харківського юридичного інституту. «Тоді були такі 

правила, що для вступу до вузу потрібно було мати стаж роботи. Тому пішла працювати одразу після закінчення Хустської школи-інтернату, ще дитиною була. Першим місцем роботи для мене був Закарпатський виробничо-рекламний комбінат. Спочатку була звичайною працівницею, згодом стала обліковцем, нормувальником», – розповідає Надія Ващиліна. 

Точу суму зарплати пані Надія не пам’ятає, каже, що вперше зарплату отримала менше 100 карбованці.  «Гроші було куди витрачати. Не дуже легкі були часи. А ось після інституту на роботу влаштувалася у Свалявський райвиконком. Тут перша моя зарплата була 120 рублів. Чоловік заробляв десь 150, не більше. Так разом без нічого починали все, влаштовувалися у життя. Згодом перейшла на роботу в органи арбітражу і працюю тут донині», – каже Надія Ващиліна. 

Гендиректор ВАТ «Ужгородський Турбогаз», депутат Закарпатської обласної ради Михайло Качур свої перші гроші заробив одразу після школи – у 16 років. «Прийшов працювати на «Турбогаз» у ливарний цех учнем модельника по дерев’яних моделях. Для того, щоб виготовити з металу якусь річ, спочатку роблять її модель, переважно,  із дерева, – розповідає Михайло Качур. – На роботу влаштувався за рекомендацією батька. Він працював механіком ливарного цеху. У перші дні роботи мені давали дуже обтяжливі завдання. Пам’ятаю, що навіть подумав, що старші працівники роблять це зі злості. Підійшов до батька, розпитав, він пояснив, що насправді кожному молодому працівнику дають таку роботу, щоб побачити його здібності, кожен з цього починав. Я трохи заспокоївся, працювалося досить добре, але не скажу, що дуже легко. Згодом став модельником, а через 2 роки вступив до університету.   Потім повернуся сюди, але вже економістом».

Перші зароблені гроші – 130 карбованців. Свою першу зарплату Михайло Качур розподілив за порадою батька: частину віддав мамі, частину – бабусі, а те, що залишилося, витратив на себе. «Один залізний карбованець зберіг, – зробив з нього брелок для ключів. Це мій перший трудовий карбованець і зараз він є моїм своєрідним талісманом, дотепер постійно ношу його із собою», – розповів Михайло Качур.

Начальник Ужгородського відділення філії Акціонерного банку «Південний» Майя Винниченко першу свою роботу отримала у Держбанку СРСР. «Прийшла на роботу економістом. Через два місяці стала старшим економістом. Була першою, кого підвищили з нових працівників. Це відбулося завдяки проведеній ревізії у Рахівському районі у перші місяці роботи. Керівництву дуже сподобалися мої акти. Тому й стала першою з молодих працівників, хто отримав підвищення», – розповідає Майя Винниченко.

«Зарплата складала 120 рублів.  Після підвищення – 145. На той час це були досить великі гроші. До прикладу, керівник банку отримував 175 рублів зарплати. Кошти, в основному,  витрачала для того, щоб облаштуватися тут. Після закінчення Тернопільського інституту не одразу все мала. Тому зарплату вкладала у благоустрій, так би мовити», – каже Майя Винниченко.

Знаменитий кондитер Валентин Штефаньо перші свої гроші заробив, збираючи черешні. «Це було дуже давно. Ми колись збирали черешні у Сторожниці. За це нам платили гроші. Небагато, але маленький заробіток був. Все, що заробляв, приносив додому, або купував щось для сім’ї.

Конкретно, скільки вперше грошей отримав, не загадаю. Пам’ятаю, що нам тоді трохи важко було, тому мій маленький черешневий заробіток точно не був лишім», – згадує кондитер. 

Директор ЗАТ  «Ужгородська швейна фабрика», депутат Закарпатської обласної ради Мирослава Каламуняк на першій своїй роботі заробила 75 рублів,які витратила на сині туфлі фінського виробництваю «Перша моя робота – прасувальницею 4 розряду у Львові під час виробничої практики. За місяць роботи отримала свою першу зарплатню – 75 рублів. З них 30 рублів витратила на сині туфлі фінського виробництва. Вистояла довгу чергу і купила їх.  Додому привезла торт, а решту грошей просто прогуляла: потратила на морозиво, на кафе», – розповідає Мирослава Каламуняк. 

Директорка швейної фабрики також згадує, з якою увагою ставилася до своєї роботи: «Моя робота – шити. Першим серйозним завданням для мене було пошиття чоловічого пальто. Коли його виставили на продаж у центральний універмаг, запам’ятала бірку і щодня бігала до вітрини дивитися, чи його вже хтось купив. Коли все-таки хтось із чоловіків придбав собі обновку – моєму щастю не було меж. Уявляла собі, як якийсь чоловік ходить по місту у пошитому мною пальто. Було дуже приємно», – згадує пані Мирослава.

Народний депутат України, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Валерій Пацкан перший трудовий досвід отримав на будівництві. На роботу влаштувався одразу після закінчення 9 класу.

 «Працював на будівництві з батьком. А у 1995 році став головним юристом Закарпатського обласного територіального відділення антимонопольного комітету. Перша заробітна плата складала 130 гривень. На що витратив – вже точно не згадаю», – розповідає Валерій Пацкан і зазначає, що отримав непоганий досвід: «У перші робочі дні знайомився з колективом, зрозумів, яка на мені відповідальність. А загалом досвід отримав  досить непоганий».

Начальник УМВС  України в Закарпатській області, генерал-майор міліції Василь Варцаба свою трудову кар’єру розпочинав на Закарпатському арматурному заводі. «У 1971 році почав працювати електрослюсарем. Першу зарплату отримав десь у межах 60 рублів, але вже зараз точно не згадаю, на що витратив перші зароблені гроші», – розповідає генерал-майор.

Василь Варцаба зазначає, що працював на своїй першій роботі з неабияким запалом: «Добре мені працювалося, я щасливий був. Якось так хотілося краще працювати.  На роботу ходили із таким певним запалом, щирим бажанням працювати. Завжди переживав, щоб все добре виходило», – згадує Василь Варцаба.  

Народний депутат України Валерій Лунченко перші свої гроші заробив на змаганнях з мотокросу. «Мені було 14 років. Тоді на змаганнях з мотокросу в Івано-Франківську я заробив свої перші гроші. Це, до речі, були мої перші виїзні змагання і одразу я отримав перемогу. Суму гонорару точно не пам’ятаю. Здається, тоді ще були купони. І на ці гроші я купив спортивний інвентар»,  – розповідає Валерій Лунченко.

Народний депутат каже, що доволі рано почав займатися бізнесому: «Оскільки батьки підприємці, то і я долучався до бізнесу. Будувався будинок, тож усі сімейні гроші йшли туди.  А от першу державну зарплату отримав не так давно. У 2010 році у мене з’явився перший запис у трудовій книжці – керуючий справами Хустського міськвиконкому. У день першої зарплати до мене звернулася представниця Червоного Хреста з проханням купити марки і таким чином здійснити благодійний внесок у їхню організацію. От я і купив тоді марок, щось здається, на 2 тисячі гривень», – розповідає депутат. 

Голова Державної виконавчої служби у Закарпатській області Наталія Панова на роботу вперше влаштувалася ще студенткою. «На другому курсі я почала працювати у Енергопостачальній компанії «Закарпаттяобленерго» юрисконсультантом. Це був 1999 рік. Перша моя зарплата складала 181 гривню. Але на що її витратила, не пам’ятаю», – розповідає Наталія Панова.

Голова Закарпатської ДВС пропрацювала  на своїй першій роботі до 2005 року. Свій перший робочий день Наталія Панова добре пам’ятає і зазначає, що не дуже боялася нового: «Взагалі лякатися – це не про мене. Звичайно, було трохи моторошно, але тільки тому, що прийшла молодим спеціалістом у вже сформований колектив. Однак, мені колеги допомагали і я швидко освоїлася».

Народний депутат України, колишній генеральний директор ПАТ «Закарпаттяобленерго» Василь Ковач добре пам’ятає свій перший робочий день: «У 1977 році, після служби в армії, я прийшов у Закарпатське обласне підприємство електромереж (так тоді  називалося відоме підприємство «Закарпаттяобленерго»). Хоча це не було моїм першим місцем роботи, бо 2 місяці між закінченням Свалявського технікуму і призовом в армію я працював електромонтером у радгоспі «Червона зірка»  у селі Кибляри Ужгородського району, запам’ятався саме перший робочий день в обленерго. 

Прийняли мене на посаду старшого майстра з хорошим на той час окладом десь у 160 рублів. У перший же робочий день мене викликав директор підприємства, на жаль, нині вже покійний Федір Петканич і спитав: «Ти хочеш бути енергетиком чи просто так сюди прийшов?». «Звичайно, енергетиком», - відповів я. У відповідь почув: «Тоді - в лабораторію».  З неї все і почалося - з лабораторії служби релейного захисту, із посади електромонтера четвертого розряду. І відповідно, зарплати десь у 82 рублі, якщо не помиляюся. Тобто у два рази меншої, ніж мені було запропоновано одразу. Однак, якби так не склалося, якби я не розпочав із найнижчої посади, не знаю, яким би було моє майбутнє в енергетиці Закарпаття. А так я пройшов усі щаблі на підприємстві, аж до керівника. Загалом пропрацював у «Закарпаттяобленерго» 35 років, майже 15 років очолював його, місце роботи не міняв до 2012 року»,  – розповідає Василь Ковач.

Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua.