Ранкова кава з Михайлом Качуром

Ранкова кава з Михайлом Качуром

На цікавих співрозмовників, як і на добрі новини, треба мати везіння. І Zaholovok.com.ua його має. Сьогодні гість «Ранкової кави» - керівник, від якого можна дізнатися цікавинки про найдрібніші нюанси виробництва (бо знає їх з власного досвіду роботи); депутат, від якого можна почути не популістські заяви, а вмотивовані варіанти рішень, обґрунтовані ще й з точки зору філософії; батько, від якого можна повчитися головному – насолоді від спостереження за зростанням власних дітей. 

У юності Ви мріяли бути директором заводу?

Ні. Не уявляв себе у цій ролі. Юнацький період припав на час розпаду СРСР, тож виховувався уже на гаслах перебудови, суспільних рухів. Напрямки, в яких себе бачив – гуманітарний, соціально-економічний, захоплювався історією, вирішив поступити на історичний факультет. Але тодішні реалії досить жорстко повернули мене до іншого: ’91й рік, розвал держави і, відповідно, руйнація економічної стабільності. Як і кожна молода людина,  я більше думав про те, яка робота дасть можливість заробити, прожити, створити сім’ю і утримувати її. Тому повернувся до ідеї отримати додатково і економічну освіту. Подальша моя професійна діяльність була пов’язана саме з економікою підприємств.

До того ж мав певний практичний досвід - зразу після закінчення школи працював 2 роки у ливарному цеху – як робітник. Цеху, до якого зараз «Турбогаз» повернувся, реалізовуючи один із інвестиційних проектів.

 

Яким пам’ятаєте Ужгород часів Вашого дитинства?

Мені пощастило - спочатку ми жили в центрі біля кінотеатру «Комсомолець». Мало хто пам’ятає, але «Турбогаз» (до слова, одне з найстаріших підприємств Ужгорода) розташований був практично у центрі – на вулиці, яка і тепер носить назву Робоча, це біля Мукачівської, а у прилеглих будинках мешкали працівники, у тому числі і наша сім’я.

 

Батьки теж працювали на заводі, директором якого згодом Ви стали?

Мій батько уже 42 роки працює на «Турбогазі», у нас виробнича династія. Це вже не модно, але, як бачите, є такі патріоти свого підприємства.

А щодо спогадів про Ужгород – у дитинстві, мабуть, завжди не бачиш недоліків. Місто було  цікаве і доброзичливе, зручне. Можна було піти на сеанс мультфільмів чи кіно, були спортивні майданчики, де ми проводили час, на вихідних з батьками ходили в парк Горького чи Комсомольский парк на Боздоші.

Пізніше ми переселилися в район вулиці Грушевського, це вже були шкільні та університетські роки. Розширення меж Ужгорода, яке здійснювалося у той час, також відбувалося на моїх очах. На новому місці центру, звичайно, не вистачало, але ми компенсували свої розваги життям на околицях міста – із своїми перевагами.

Ужгород дитинства – чисте, комфортне місто, в якому разом з батьками чи самотужки завжди можна було провести цікаво час, займатися спортом, навчанням, самостійно записатися в секцію і реалізовувати себе – як у дитячому, так і в юнацькому віці.

 

А любов до історії і суспільних наук зараз маєте змогу реалізувати?

Звичайно, це  і зараз зі мною. Як у реалізації якихось цікавих проектів в міському житті, так і в своїй щоденній роботі. Хоч економічна складова в професійній діяльності перемогла, але нею я не обмежився. Робота в машинобудуванні не набагато відрізняється від інших галузей, адже в першу чергу ти працюєш з людьми. І особливо це стосується процесу організації та управління виробництвом. Можна знати досконало технічні моменти, але не знаючи людини, не розуміючи її мотивів — складно планувати і добиватися виконання запланованих показників. Без системного аналізу і врахування цих особливостей будь-яке виробниче планування буде недієвим і пустим. 

 

Здобуваючи освіту, Ви знайшли ту - свою філософію, за якою дієте зараз?

Очевидно, маючи схильність до роботи менеджера, керівника, я звертав увагу на відповідні філософські праці - від Арістотеля і Плутарха й до інших мислителів, в тому числі сучасних. Цікавими були праці Макіавеллі - частково політика, частково філософа (навіть писав відповідну курсову роботу).

 

У Макіавеллі досить жорсткі висловлювання, Ви його однодумець?

Це помилкова думка і ніщо інше як історичні міфи. І, до речі, такі міфи теж були предметом мого зацікавлення. Людям вигідно спрощувати. Насправді, багато моментів можливі тільки у певних умовах. У творі «Правитель» він вимальовував ідеального керівника, політичного менеджера. А набір цитат, який гуляє інтернетом, абсолютно не відображає змісту, що там закладений.

Макіавеллі – один із яскравих особистостей італійського Відродження, це не схоласт. Він показав нам мотиви вчинків управлінця і, що важливо, крім прав наділив його і величезним колом зобов’язань. Ми ж на це не зважаємо, бо нам це не вигідно – пам’ятати про зобов’язання керівника. А без них у нього не вийде стати реальним організатором, який спонукає інших людей на виконання певних функцій, якоїсь роботи.

Звичайно, вивчення філософії у юнацький період було більш інтуїтивне. З часом, коли я від виконавця перейшов на обов’язки керівника маленького підрозділу, потім більшої служби і згодом заводу, то знання, які я вибирав під час навчання, підтвердилися і знайшли реалізацію.

Говорити, що я був таким мудрим студентом, не можу. Студентом я був ще тим! 

 

Як це – бути батьком 3 дітей?

Це дуже гарно. У нас троє донечок. А сім’я – це основне, це те, що надихає тебе, дає тобі постійно сили і мотивацію. Звичайно, важливо реалізувати себе у професійній площині, але не уявляю як це можливо без того, щоб не мати гарні відносини, взаєморозуміння, повного контакту з дружиною і дітьми. Важко собі уявити, як без цього можна себе реалізовувати ще десь. Принаймні, для мене.

Донечки дуже цікаві, кожна по-своєму. Навіть самі організовують спільні заходи, у тому числі сімейні – нагадують нам з дружиною, щоб більше приділяли їм уваги (коли відчувають, що тато з мамою захопилися якимись іншими справами).

 

Доньки розділяють захоплення Вашого дитинства?

Старші вже мають підлітковий максималізм і певну самовпевненість, тож приходять до розуміння наших порад не одразу, але з часом таки погоджуються. Якщо ми порекомендуємо щось, то перша реакція: «Ні!» (усміхається, - ред.)  А через 2-3 дні самі бачимо, як діти потягнулися до тієї книги чи фільму, яку ми радили, і їм цікаво. Ми самі такі були категоричні по відношенню до своїх батьків у свій час і зараз це спостерігаємо на своїх дітках.

 

Що, на Вашу думку, потребує змін? Щоб дітям було комфортніше у суспільстві.

Моє тверде переконання, що змінювати ситуацію, яка склалася, повинен кожен із нас. А вона не задовольняє не тільки мене, практично кожен із моїх знайомих, друзів, членів родини і, я впевнений, що загалом кожен із нас, хоче змін. Маємо під боком дуже гарний приклад – це Європа, куди їздимо, спілкуємося, маємо там родину. Бачимо різницю у житті там і тут. Я не ідеалізую європейське суспільство. Але у будь-якому випадку негативні моменти там є певним форс-мажором і суспільство з ними намагається справитися, працює над їх усуненням. А у нас – величезна інертність людей. І не треба скаржитися лише на владу. Вона – та, яку ми легітимно вибрали на виборах. Ми не є під чиєюсь зовнішньою окупацією, тому треба дивитися в дзеркало.

Пасивні громадяни і влада, яка не ставить завдання та не контролює їх виконання... Повертаючись до виробничої термінології, потрібен постійний контроль суспільства над владою, тоді є ті результати, на які ми рівняємося у європейських країнах. За останні 6-7 років ситуація з громадською активністю змінилась в кращий бік. Але усі – я, ви як журналіст, оточуючі, повинні усвідомлювати, що цей процес не можна зупиняти чи ослаблювати. Ситуація потребує щоденного впливу. Чим більше буде людей активних, залучених до громадських справ, тим швидше ситуація у  державі ставатиме кращою.

 

Саме бажання мати цей вплив стало мотивом для Вас піти у політику чи Ви мали ще якісь цілі?

Від 2006 року (відколи я вперше з нашою політичною силою - ВО “Батьківщина” - взяв участь у виборах і став депутатом) у мене є чітке уявлення, чим саме я можу долучитися до цих процесів і де мої фахові знання допоможуть правильно здійснювати свої представницькі функції.

Саме в цьому напрямку я і працюю у обласній раді. Це економічні питання, питання промисловості, створення робочих місць, захисту інтересів наших місцевих виробників та їх участь у загальнодержавних процесах, тобто працюю там, де я відчуваю себе компетентним і де до моєї думки прислухаються колеги.

 


Що Ви хотіли б передати своїм дітям, чому навчити?

Не бути байдужими і пасивними. Я знаю, що вони не такі, бачу це і бажаю, щоб вони такими залишалися якнайдовше. Коли людина спрямована на навколишній світ, коли вона дивиться вперед, вверх, знає, як влаштувати своїм близьким і собі гарний настрій, то у неї багато чого вдасться.

 

А як Ви сам влаштовуєте собі такий настрій?

Як з допомогою своєї сім’ї, так і друзів. І їм стараюся завжди створити позитивний настрій. У нас є для цього різні засоби, і навіть міні-традиції. Наприклад, на вікенд обов’язково вибираємо гарний ресторанчик чи кав’ярню в центрі міста і, якою б не була погода, разом ходимо в місто на каву та десерт – з дітьми чи удвох. Там зустрічаємося з друзями, спілкуємося. І здобуваємо собі позитивні емоції на тиждень вперед.

Крім того, любимо подорожувати, стараємося вибирати щоразу нові місця. Попередньо цікавимося інформацією про це місце, щоб не пропустити щось, коли ми вже там. Відпочинок стараємося проводити активно: зимою – лижі, влітку – водойми, природа, прогулянки.

Дівчата з 4 років на лижах. Вже думаємо, коли можна наймолодшу навчати. Минулого сезону з нами каталася - поки ще на санчатах.

 


Яка із відвіданих країн сподобалася Вам найбільше?

Мабуть, Австрія. Попри ту нібито скромну роль, яку вона займає зараз у Європі, ця країна настільки збалансована і потужна у всіх сенсах: культурному, туристичному, економічному! Там є і, так би мовити, «британський» консерватизм і традиціоналізм (при цьому Австрія значно ближча до нас географічно), і багата новітня культура, яка сформувалася не тільки на суто германському ґрунті. Адже дві третини цієї колишньої імперії складав саме слов’янський світ.

Австрія – це певний європейський мультикультуралізм, але на базі європейських цінностей, християнських засад. Відень – місто, в яке хочеться приїжджати. Кожного разу знаходиш тут щось нове. Його атмосфера надихає і заколисує. Це комфортне місто, де не відчуває себе чужинцем. Воно наче твоє.

І разом з тим Австрія – це потужна економіка, розвинена промисловість. Ми, позиціонуючи Закарпаття як регіон туристичний, повинні також зрозуміти австрійський досвід. Словаччина, Австрія  - теж туристичні, і яку мають розбудовану інфраструктуру! А що ми зробили для того, щоб стати туристичним регіоном? Одних гір і Синевира нам не достатньо, разом з Ужгородським і Мукачівським замками. Щоб стати справді рекреаційною зоною, треба дуже багато працювати. Але це взагалі окрема тема.

 

Чого Ви навчилися від свого батька?

Сумлінного ставлення до своєї роботи, уваги до дітей і – відповідальності. Це риси, які з ним завжди, які формували мій характер і які я буду старатися передати своїм дітям.

 

Які риси Ви найбільше цінуєте у жінках?

Це, мабуть, комплекс рис. Щирість, розум, почуття гумору - мабуть, це основні. Інші – похідні.

Взагалі жінка – це такий незбагнений витвір Господа Бога... Уявити її в певному наборі рис характеру – неможливо. Мабуть, і непередбачуваність буде однієї з тих рис, які я назвав. Завжди цікаво відкривати нове і приємно, що біля мене саме така людина – моя дружина, яка дає мені таку можливість.

 

А які Ваші риси, на Вашу думку, є найбільш цінними для людей, з якими спілкуєтеся?

Стараюся у першу чергу бути уважною людиною, яка поважає тих, хто знаходиться поруч, своїх друзів, колег. І вміє бути у двосторонньому контакті з людьми: бачити їх, чути їх і відповідно реагувати.

 

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?

Не виберу зараз єдину персону. З таким величезним колом людей хотілось би зустрітися, що, мабуть, ходив би, як  Данте в своїй Божественній комедії, мандруючи то по пеклу, то по чистилищу, спілкуючись з героями минулого. Переконаний, що ті, з ким я хотів би зустрітися, саме там і жили б (усміхається, - ред.).

 

Якби у Вас була змога зустрітися з Богом, що б сказали насамперед?

Подякував би. Це єдине, що можна казати при такій зустрічі. За те, що я є, що є моя дружина, дітки, мої батьки.

І в тій подяці попросив би ще сил на наступні дії, подальше життя.

 

Як встигати усе так, як Ви?

Не залишайте справи на завтра. Запланували щось на сьогодні - зробіть це. Не діліть роботу. Невиконані справи - вони як хвости, які вам заважають рухатись вперед.

 

Ви любите каву?

Так. З молоком. З хорошим смаком – не кислу, не гірку. Стараюся вибирати заклад, де її пити. Люблю ужгородську каву. Рідко в якому місті зустрінеш каву таку ж смачну, як у нас. Усіх гостей, які приїжджають у справах на підприємство, завжди частую ужгородською кавою. У 99 випадках із 100 це щире задоволення, яким підкріплюємо гарне враження про місто ще й таким його атрибутом.

 

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб


P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»

Loading...
Зображення користувача Гість.

Гонит беса

Зображення користувача Леся.

Позитивне інтерв"ю. гість, складається враження, теж позитивний:) Цікаво, чи насправді такий?:)

Зображення користувача Гість.

Хороший дядько, я його знаю. Але дещо дізнався тут:)

Зображення користувача Василь.

Gde komentarii

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...