Мультимедія

50 таких зворушливих історій привезли до Мукачева ужгородські журналістки. Ці історії про наших українців, які через війну у своїй країні були вимушені стати переселенцями. Дехто із них знайшов тут другий дім, роботу, дехто почав волонтерити, а хтось подолавши цей шлях зустрів справжніх друзів. Кожна із цих історій заслуговує окремої уваги, над фотоісторіями журналісти та фотографи працювали кілька місяців. Згодом виставку повезуть в інші міста, а поки її можна переглянути в Мукачеві, до суботи роботи експонуватимуться у Палаці культури і мистецтв.

Відео: Мукачівська міська рада

Війна відібрала у них домівки двічі. "Переселенці з досвідом"- кажуть про себе Євген і Лора Рудики з Харкова. Через війну вони покинули успішну справу й були змушені шукати прихисток, знайшли у Солотвині Закарпатської області. “У нас є можливість виїхати до Німеччини, але ми не хочемо. Україна - наш дім. Зараз діти офіційно працюють у Мюнхені. Зять є співробітником центрального офісу “General Electric”, там айті компанія займається різними розробками, в тому числі в галузі медицини. А дочка працює в мюнхенському архітектурному бюро, будує німцям будинки, цілі райони.

Жанна Кошєлєва- 19-річна мама, родом з Херсонщини. З війною переїхала до чоловіка на Житомирщину. Проте і звідти довелося втікати, у військовому містечку було небезпечно жити з малям. Опинилася з бабусею чоловіка, якому теж 19, в Ужгороді. У шелтері ГО "Я допоможу", де не тільки знайшли тимчасовий дім, але і похрестила 4-місячну донечку Злату. Допомагали хресні Тетяна Адамчук та Євген Лукша.

Деталі - у відео. 

10-річний Ілля Матвієнко, який уже став знаменитістю, часто розповідає про те, що з ним трапилось і яким був його шлях повернення в Україну. Зараз школяр звикає до життя в Ужгороді, хоче більше мандрувати Закарпаттям, розвиває свій YouTube-канал і мріє стати лікарем.

Відео: Юрій Чудлай

Восени минулого року у Мукачеві відкрився меморіальний будинок-музей видатного художника, засновника Закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. У будиночку під замковою горою колись жили батьки художника, благодійники викупили його, тут почалися відновлювальні роботи. І війна. Оселю вдалося доробити, музей запустити. Але будівля стала не тільки мовчазним відображенням колишнього життя родини художника. Вже майже рік у будинку-музею живе Олександр Жильцов - художник з Донецька, якого вдруге за кілька років наздогнала війна.

139 тис. гривень зібрали волонтери Мукачева на акції із символічною назвою "365-те лютого" у річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну. Цієї суми вистачить на один дрон DJI Mavic 3 в розширеній комплектації. Це тільки одна з ініціатив волонтерського руху Мукачева, за рік таких було безліч, як і ноухау на користь військових.

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)

Це – тимчасовий прихисток для переселенців «Селиський шелтер». Тут надають безкоштовне житло для людей, які приїхали із регіонів, де ведуться бойові дії та які зараз не мають можливості зняти або купити собі житло. «Нам вдалося, завдяки донорам, купити один поверх приміщення старої колгоспної контори, розпочати ремонт і сформувати кімнати сімейного типу, де люди почувалися б, так би мовити, «у себе», а не всі разом. Важливо, що це житло є тимчасовим. Ми його плануємо до 6 місяців.

- Я з міста Чугуїв Харківської області. Приїхала в Ужгород 15-го березня зі своєю родиною. Це два сини, чоловік і батько. Він пересувається на інвалідному візку і нам було потрібно, щоб був душ без сходів, щоб були широкі двері, високе ліжко для нього. Нас поселили в Падіюні у спортзалі для дітей. Там ми прожили 5 місяців. Але потім стало складніше – там проводились тренування.

Дивіться детальніше про історію Юлії у нашому відео. 

Ромський пастор з Харкова евакуював свою громаду за кордон та передає гуманітарну допомогу на Закарпаття.

"Сєвєродонецькі павучки" – волонтерська ініціатива, яка займається плетінням маскувальних сіток для військових. Основна частина руху – переселенці зі Сєвєродонецька, проте є волонтери і з Харкова, Києва, Херсона та Ужгорода. Найстаршій волонтерці – пані Марії – 84 роки, наймолодшій – чотири роки.