Мультимедія

Психологиня Тетяна Матвійчук та майстриня зі ткацтва Тетяна Аллахвердієва одного разу, випадково зустрівшись в ужгородському кафе, поділилися схожими історіями. Тетяна Матвійчук – дружина військового, а Тетяна Аллахвердієва – втратила коханого на війні. Обидві жінки добре знають цей стан очікування та постійного стресу, коли ти ніби перебуваєш за тисячі кілометрів від лінії фронту, але живеш війною щосекунди. Бо найрідніші, найближчі люди – там. «Коли ми зустрілися, аби обговорити цей проект, то одне зі слів, які нам приходили на думку, було якраз «пов’язані».

Реабілітаційний центр для людей з інвалідністю та ветеранів війни ім. О. Кравця Закарпатського обласного осередку Української Федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату запрацював в Ужгороді. Ідею будівництва такого центру ініціювали в осередку ще у 2013 році, планували зробити спортивно-реабілітаційний центр. Комплекс приміщень колишньої котельні площею понад 1600 м кв. за адресою вул. Ф.Тихого, 13Б, Закарпатському обласному осередку української федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату міська влада передала у вересні 2014 року.

Ужгородські студенти у навчальній майстерні виготовляють пічки-буржуйки для військових Збройних сил України. Метал для буржуйок закупили волонтери Руху підтримки закарпатських військових. Виготовлені студентами буржуйки відправляють на фронт, частина з них уже поїхала на Запорізький напрямок. Над кожною грубкою працює сім-вісім студентів протягом 2,5 годин. Хлопці кажуть, що приємно і навчатися і водночас робити добру справу для ЗСУ.

Відео: Михайло Пожега

Більше читайте у розділі "Життя по-закарпатськи".

Спекти хліб, перед тим власноруч виростити пшеницю, зібрати її і змолотити на борошно. А ще орендувати 30 соток землі і відтворити весь процес від початку і до кінця. Аліса Смирна задумала цей проект вже давно. Саму ідею підгледіла, коли була в Німеччині, у Вальдорфській школі. «Вони це роблять на одній сотці. Сіють, потім четвертий клас передає зерно у молодший третій. Ідея у тому, щоб дати руками честь працювати. Як на мене, це дуже класний приклад. Я дуже горджуся, що ми це робимо, хоча це займає час. Ми такі собі годувальники.

Сергій Дяченко через війну переселився з сім'єю на Закарпаття. Спочатку родина жила у школі. Згодом облаштувалась у місцевому шелтері. Сергію, який працював раніше будівельником та слюсарем, запропонували зайнятися сільським господарством -- опікуватися теплицею. Сергію сподобалося, і перспективи непогані.

Деталі- у нашому відео

Артему Зуборєву довелося покинути рідний дім у Луганській області через війну: на Закарпаття чоловік з родиною приїхав навесні 2022 року. Тоді, у березні, у Нижнє Селище на Закарпатті Артем потрапив майже випадково: родина просто їхала якнайдалі від війни.

До цього чоловік ніколи не займався млинарством і працював у сфері реклами. Майже рік тому Артем допомагав облаштовувати прихисток для переселенців, а зараз – керує млином і виробляє перше на Закарпатті органічне борошно.

«Село – це цілий світ», – каже Аліса Смирна і робить усе для того, аби цей закарпатський світ зберегти. Після повномасштабного вторгнення Аліса багато волонтерила: привозила гуманітарну допомогу з-за кордону, облаштовувала у Перечині житло для людей, які втікали від війни, допомагала з продуктами, машинами, відправками переселенців закордон. І, здавалося, працювала мінімум за десятьох, поки чоловік був на війні.

«Пряникову» кав'ярню в Ужгороді знають усі: саме сюди йдуть за смачною кавою, закарпатськими солодощами і – добрими справами. Кафе невеличке, але наповнене не лише унікальними пряниками, а й небайдужими людьми. Власник бренду «Закарпатський пряник» Олександр Ляхін із командою майже шість років тому заснували Перший фестиваль пряників, всі виручені кошти з якого йшли на лікування важкохворим дітям. Через благодійність та й саму атмосферу фестиваль назвали найдобрішим на Закарпатті.

Сухі спінені сирні снеки - справжній сир, тільки висушений за спеціальною технологією, який не втрачає своїх властивостей. Саме такий гастрономічний винахід у промислових масштабах віднедавна виробляється на підприємстві у Мукачеві.

Сім’я військовослужбовців Олега та Ганни Михайлюків на Закарпаття потрапили у грудні. Після поранень та контузій на фронті (у Олега в анамнезі ще й інсульт), лікуванні у шпиталях, військовослужбовці проходять реабілітацію. Родина була на війні 7 років. Разом з ними - Джевеліна, собака породи джек рассел тер’єр, яка служила разом з Михайлюками в зоні бойових дій та допомагала знаходити поранених бійців.