Чому ж абсолютно різні люди, без перебільшення, в усіх куточках світу вірять у фейки взагалі? Що ж робить «споживання» фальшивих новин таким простим і доступним. У попередніх матеріал створених в рамках медіа-кампанії «Вірю – не вірю» ми досліджували, як розрізняти, вберігатися та боротися з фейками, які найгучніші неправдиві, або маніпулятивні новини поширювали закарпатські ЗМІ, яка відповідальність за їх розповсюдження тощо. Однак, чому все одно ми дозволяємо маніпулювати собою в інформаційному середовищі.
Задля певного виправдання сучасного споживача інформації, фейки – явище далеко не нове. Ще в 13 столітті до нашої ери фараон Рамсес ІІ Великий поширював брехню та пропаганду щодо свого супротивника – правителя Хетського царства Мутаваллі ІІ. Відому битву при Кадеші Рамсес наказав зобразити майже на всіх своїх храмах, як приголомшливу перемогу єгиптян над хетами. При чому виглядало все так, ніби Рамсес поодинці перебив все хетське військо. Хетські ж записи дали зовсім іншу оцінку: Рамсес відступив від Кадеша через поразку. Розбиратися з оцим стародавнім «фейком» довелося аж сучасним історикам, які зробили висновки, що з практичного боку бій завершився нічиєю.
Рамзес II вбиває одного ворога і топче іншого (з рельєфу всередині його храму Абу-Сімбел)
Чи можуть відрізнити українці неправдиву інформацію
Втім думка про те, що сучасна людина володіючи значно більшою кількістю інформації, загалом маючи кращу освіту та знання про світ, запросто може відрізнити брехливу, маніпулятивну інформацію від достовірної – хибна. Навпаки, нове дослідження кафедри комунікації Університету Юти (США), опубліковане в Proceedings of National Academics of Sciences показує, що люди, які помилково вірять, що здатні розпізнати неправдиві новини, частіше стають їх жертвами.
Минулого року ГО «Детектор медіа» оприлюднила результати комплексного дослідження: «Індекс медіаграмотності українців». Так, згідно з аналітичним звітом за результатами дослідження 42% українців ніколи не перевіряють інформацію на достовірність; 31% – не так перевіряють, як шукають повнішу деталізовану інформацію; перевіряє медіаконтент лише чверть аудиторії (24%).
Найбільша частка аудиторії (32%) визначає достовірність новини інтуїтивно; 28% – шукають посилання на джерело інформації; для 26% важливим маркером є представленість у матеріалі різних точок зору або наявність фото/відео, яке підтверджує інформацію. Кожен четвертий (25%) схильний довіряти новині, якщо вона не суперечить його уявленнями та схожа на правду. Для 23% критерієм достовірності новини є довіра до видання, в якому вона розміщена, а для 21% – добра репутація автора або популярність автора (14%). 11% довіряють майже всім повідомленням, поки не побачать спростування.
Згідно з масштабним дослідженням USAID-Internews щодо споживання медіа, про те, що існують неправдиві новини, знають 77% опитаних. Серед тих, кому відомо про такі матеріали, 62% кажуть, що вони вміють відрізнити сумнівний контент від правдивого. Але, при цьому, більшість обізнаних – а саме, 58% - не вважають, що ця проблема є актуальною.
Що кажуть психологи
Як відзначає психологиня Наталія Касим, тому, що ми віримо у неправдиву інформацію сприяє низка факторів.
Люди вірять у інформацію, яка відповідає їх цінностям та світогляду. Як пояснює психологиня, нам важливо підтримувати узвичаєну картину світу. Якщо пояснювати простіше – ми віримо у те, у що хочемо вірити. Це так звана «confirmation bias», або підтверджувальне упередження – тенденція шукати, інтерпретувати, віддавати перевагу та згадувати інформацію таким чином, що вона підтверджує чи підтримує попередні переконання чи цінності. Саме тому, наприклад, так масово поширився абсурдний фейк про «хлопчика в трусиках» – він гарно вклався в картинку світу, в якому існують «фашисти-бендерівці».
Коли нам бракне інформації про якусь подію чи явище, що викликають тривогу. «Ми прагнемо доповнити картинку світу, особливо якщо це стосується нашої безпеки, а нам не вистачає об’єктивної інформації. Це притлумлює тривогу, виникає ілюзія контролю ситуації, відповідно – безпеки. Власне панічні фейки поширюються так швидко через те, що в умовах відсутності достатньої кількості інформації, коли ми налякані, перебуваємо у непевному середовищі чи обставинах, здатність критично сприймати новини різко знижується, і ми готові споживати будь-що, аби тільки мати ілюзію, що все під контролем. Наслідком паніки можуть бути хаотичні дії, поширення чуток через бажання попередити інших про небезпеку. А необхідність швидких рішень заважає якісному аналізу реальності», – пояснює психологиня.
Відсутність часу на аналіз. Лінь. У наш час створення і сприйняття інформації відбувається на шаленій швидкості. Велику її частку ми отримуємо із соціальних мереж. І як ми це робимо? Автоматично і часто безперервно «скролимо» (scroll – прокручувати – анг.) стрічку новин, тобто втрачаємо здатність сфокусуватися і ретельніше вчитуватися в інформацію. Саме тому в публікації оприлюдненій на сайті Американської психологічної асоціації, дослідники радять сповільнитися і дати собі час подумати, – це може допомогти стати менш вразливими до дезінформації.
Також це часто стається з представниками медіа. Наприклад, коли якесь респектабельне і перевірене видання раптом поширює новину, яка виглядає реалістичною, але згодом виявляється фейком. Переважно – це історії про те, що хтось поспішив опублікувати гарячі новини і не перевірив факти як слід.
Бажання належати до певної групи, до тих чи інших великих подій. «Люди – істоти соціяльні, нам важливо почувати себе не самотніми. Плюс, наше соціяльне оточення завжди викликає в нас більше довіри, ніж чужі люди. І якщо в цій «нашій» групі поширюються ті чи інші новини – то ми швидше повіримо їм, ніж комусь зі сторони», – наголошує Наталія Касим.
Опитування врамках проєкту Media Insight Project, проведене Американським інститутом преси у співпраці з Центром досліджень зв'язків з громадськістю Associated Press-NORC ілюструє цю тенденцію, коли американці стикаються з новинами в соціальних мережах, те наскільки вони довіряють вмісту, визначається не тим, хто створює новини, а тим, хто ними ділиться.
Повторив багато разів – стало правдою
Політолог, доцент кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій УжНУ – Михайло Шелемба визначає ще кілька факторів: «Якщо ми повернемося хоча б на 50 років назад, в епоху без інтернету, то там були ЗМІ, які розуміли, кому належать, навіть якщо не всі, то велика частина, і за поширення інформації неслась відповідальність. Зараз час, коли цього нема, і ми живемо в епоху, коли інформація ллється на нас рікою щохвилини. Чому люди вірять фейкам, а все тому, що вони опираються на фактор сенсаційності та скандальності, які мають пріоритетний попит та орієнтовані на споживача. Багаторазове повторювання певної інформації сприяє формуванню думки щодо її істинності та правдивості. Ми живемо в епоху постправди, де інформаційний потік конструює за допомогою ЗМІ віртуальну картинку, яка відрізняється від дійсності та маніпулює суспільством.
Окрім того, важко опиратися і фільтрувати дезінформацію, якщо вона є частиною інформаційних воєн. Павло Гомонай – аналітик Інформаційного центру «Майдан моніторинг» роз’яснив, як готується підґрунтя для вкидання потрібної інформації до споживача.
«Наприкінці вересня 2013-го року наш інформаційний центр відслідкував дивну річ: в українських Інтернет ЗМІ почали масово з’являтись повідомлення про існування русалок. Звісно, над цим можна було посміятись, але вже тоді були підозри, що це якось пов’язано із Угодою про асоціацію з ЕС, яку мав підписати тодішній президент Янукович. Вже за декілька місяців українське суспільство стикнулось з таким шаленим потоком дезінформації, що відпали останні сумніви, фейки про появу русалок не були випадковістю, російські спецслужби тестували канали дезінформації та реакцію суспільства на абсолютну брехню перед початком війни».
Звісно, деталізує аналітик, далеко не всі фейки розробляються із злими намірами. Трапляється, що навіть певна достовірна інформація, яка була актуальна в конкретному місці конкретний час поширюється роками і стає відвертим фейком. Наприклад, в Інтернеті досі можна зустріти фотографію 12-річної дівчини, яка загубилась, користувачі соцмереж цю інформацію активно поширюють. Ретельний аналіз цього оголошення дозволив визначити, що перше таке повідомлення з’явилось у 2006 році, і не у нас, а в РФ. Дівчина з того часу давно знайшлась, виросла, але наші співчутливі громадяни продовжують поширювати давно неактуальну інформацію.
Коли ваша рука тягнеться зробити репост у фейсбуку, зробіть хвилинну паузу і спробуйте відповісти на сім простих питань, кажуть в Інформаційному центрі «Майдан моніторинг»: Звідки інформація ? Хто автор? Де сталося ? Коли сталося? Що зображено? Чи є протиріччя? Навіщо це поширюють? Відповідь на ці дуже прості питання дозволить вам зберегти власну душевну рівновагу і не стати мимоволі знаряддям розповсюдження дезінформації.
А ось який алгоритм дій радить використовувати Наталка Касим для запобігання негативних наслідків фейкових новин. На випадок, якщо новини справді ставлять під сумнів ваше відчуття безпеки – продумайте план, що робити в небезпечній ситуації. Запишіться на курси самооборони чи першої домедичної допомоги, сплануйте дії на випадок гострої ситуації – і повертайтесь до рутини. Пам’ятайте – поки ви гніваєтеся, панікуєте, ненавидите когось далекого – поряд завжди є ті, хто прямо зараз потребують нашої включеності й уваги. У «тут і зараз» значно більше життя, ніж «у там і тоді».
Лариса Романюк для Zaholovok.com.ua
Публікація створена в рамках проведення інформаційної кампанії "Вірю - Не вірю" Ужгородського прес-клубу