Передвиборча кампанія в Україні - "Дурисвіт-2012"

Перемикаючи телеканали, нещодавно зупинився на документальному фільмі про післявоєнне радянське кіно відомого режисера А. Габриловича, де російські «зірки» ділилися своїми спогадами про нього та змальовувалася атмосфера сприйняття кінематографу і його ролі в тогочасному суспільстві. В центрі уваги опинилися кінострічки «Подвиг розвідника», «Поєдинок», «Кубанські козаки» і відзначалося, що при вкрай малій кількості фільмів, кожен з них ставав подією загальнонаціонального масштабу. А за своєю суттю вони були дуже невибагливі, аж до дурнуватості, коли кожен герой підкреслено вимальовувався чи в позитиві, чи в негативі, а буденна реальність підмінювалася цілком наївним світом казкових мрій.

Відтак спогади супроводжуються відвертою ностальгією за часами, коли все було ясно і зверху чітко вказували, де добро, а де зло, а значить і немає потреби робити жодного вибору та брати на себе відповідальність. Наразі, все було б дуже мило і навіть по-доброму заспокійливо, якби стосувалося лише кіномистецтва і якби корені подібного примітивізму не підживлювали сьогодення і не спонукали наших співвітчизників до «втечі від свободи» та сумнозвісних патерналістських настроїв.

Спостерігаючи за сучасною політичною рекламою, складається враження, що наші головні партійні ідеологи так і не здатні вийти за межі примітивно-дикунського світосприйняття, коли все оточення сприймається крізь страх ворожнечі та віри у всеперемагаючого ангела. Цікаво, що два головних опоненти – «Партія Регіонів» та «Батьківщина» – за змістом послуговуються одними й тими ж гаслами: «Не допустимо повернення попередників» та «Їх треба зупинити». Тобто вся аргументація зводиться до цілковитого примітиву – «Ми хороші, тому що вони погані», а обіцянки й пропозиції носять виключно «дурисвітський» характер. Наприклад, А. Яценюк, крокуючи впевненою ходою, обіцяє кожному випускнику забезпечити перше робоче місце. І зовсім не пояснює, як примусити роботодавця платити зарплату неуку або ледарю, з купленим за гроші дипломом. Або «Партія Регіонів», яка знаходиться при владі, говорить про неухильне підвищення зарплат, зовсім не пов’язуючи це з необхідністю зростання продуктивності праці, якої просто немає. Тому що немає ні структурних реформ, ні інвестиційної привабливості та технологічного переоснащення виробництва. Якраз все навпаки, бо якщо навіть МВФ не хоче мати справу з урядом, то зрозуміло, що жодний іноземний інвестор в нашу країну не прийде і навіть вітчизняний ладен з неї тікати. Натомість все зводиться до очікування «манни небесної», на яку чомусь сподіваються і влада, і виборці.

Загалом нинішню передвиборчу кампанію можна звести до трьох куплетів відомої пісні з фільму «Буратіно»:

«На дурака не нужен нож, ему с три короба наврёш и делай с ним, что хошь».

«Для хвастуна не нужен нож, ему немного подпоёшь и делай с ним, что хошь».

«Для жадины не нужен нож, ему покажешь медный грош и делай с ним, что хошь».

Отака вже приторна гра, коли політики лише думають, як більш витончено обманути, а виборці – як більш сміливо показати дулю в кишені, перетворює країну в «Колгосп худоби», де бійня прирівнюється до лікарні.

Коли громадяни ладні відмовитися від власних повноважень, бо вважають вибори обтяжливою процедурою, то кращої влади, ніж вони самі, не заслуговують. А якщо чекають, що, як в радянському кіно, їм хтось чітко пояснить, де добро, а де зло, то ніколи не вийдуть з кола розчарувань. Бо вибір – це не день голосування, а щоденне життя цивілізованих людей. І саме цим вони відрізняються від приручених тварин.

 Віктор Пащенко для Бюро "Аналітик-Контент"