Ранкова кава з Ростиславою Джумурат

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а останнім часом все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували нову рубрику – «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві.

Ваш Zaholovok.com.ua

Першою гостею «Ранкової кави» на Zaholovok.com.ua в ужгородському кафе «Какао» стала відома для багатьох закарпатців Ростислава Джумурат. З нею і її підопічними прокидається Закарпаття – наша гостя керує редакцією обласного телебачення «Ранок на Тисі-1».

Кілька запитань (частина - запозичені зі славетного опитувальника Марселя Пруста, популярного колись у світських салонах) дозволили побачити нам на обличчі цієї красивої жінки (як на телеекрані, так і в житті) і щасливу усмішку, і навіть сльози в очах... Розмовляти хотілося навіть коли вже сів ноутбук і було випито усю каву. Текст повної розмови може слугувати для окремого інтерв’ю, наразі ж – лише «Ранкова кава з Ростиславою Джумурат».

              Який в момент в історії Ви цінуєте найбільше?

Щодо мого життя, то, без сумніву, найбільшим потрясінням стало народження дітей. Той внутрішній стан, ті ні з чим незрівнянні відчуття не передати словами, це тільки потрібно відчути.

А якщо йдеться про історію держави, то найбільше ціную той момент, коли у серпні я почула слова, що нарешті Україна є державою, незалежною. Може навіть не до кінця я тоді осмислювала зміст цих слів. Але я була так вихована своїми батьками (і я вдячна їм за те), що ми з братом завжди знали: ми є українці, живемо в Україні, наша мова рідна – українська, ми знаємо, що наші традиції – це те надбання наших бабусь і дідусів, нашої родини, яке дає нам духовний розвиток. Батьки не завжди могли сказати це прямо, бо жили у час подвійних стандартів. Але виховали нас саме так. Я не раз чула від батька про вільну державу і тому відчуття, коли ми її отримали, було справді дуже значущим.

Крім того, на емоційному рівні пережила 2004 рік: щиро повірила, з душевним запалом. Багато хто радив спокійніше сприймали такі речі, але для мене це стало великим потрясінням, ейфорією душі, про той стан я ніколи не пожалію, при будь-яких владах, бо це сталося.

А ще найщасливіший момент - народження моєї онучки. Це надзвичайно приємні емоції!

              Які якості Ви найбільше цінуєте у чоловіках?

Це, звичайно, порядність, внутрішня сила духу, яка є у чоловікові, мужність.

             А у жінок?

Щирість.  

               Якщо не собою, то ким Вам хотілося б бути?

Кажу щиро: я завжди хотіла бути собою. Хоча й були різні моменти – «напускні». Можливо, давалася взнаки молодість, робота на телебаченні. Не можу сказати, що була якась зірковість особлива, але те, що на тебе дивляться, помічають – це втомлює, але і подобається. Навіть до сьогодні, не буду кривити душею. Але я добре знаю, що хотіла і прагну бути тільки собою. Мені нерідко із здивуванням казали: «Ти на телебачення така ж, як і в житті!». І з роками я все глибше усвідомлюю, що це щастя: Господь дав мені цю можливість – бути собою.

               Ваш душевний стан у цей момент?

Відверто кажучи, не є найкращий і на це є причини. Але пізнання віри, важливість якої зрозуміла не так вже й давно, дало мені можливість чи вміння оцінити всіх тих і все те, що я маю у кожен конкретний момент. Тому скаржитися не варто ніколи. Я зранку прокинулася жива, здорова, здорові мої діти. В онучки була температура, але вірю, що скоро мине. Зустрілася з вами. Це теж не є випадковістю.

Сьогодні немає часу бути не собою. Тому кажу відверто про свій стан. Колись я справді хотіла бути кращою, сказати розумніше. Буде друга розмова – буде інакша відповідь. А сьогодні вона є такою, і я є така.

                 Де і коли Ви були найбільш щасливою?

О, таких життєвих моментів було багато! У першу чергу на думку приходить той час, коли чоловік досить довго працював у Об’єднаних Арабських Еміратах, а ми з дітьми згодом до нього полетіли. Ця мить: коли приземлилися, коли він нас зустрів - це була надзвичайно приємна життєва ситуація. Ми дуже скучили, не бачилися майже рік. Тому та зустріч - незабутня і дуже приємна. Я відчувала справжнє блаженство душі – уся сім’я була разом і цього було достатньо для щастя.

               Якби Ви могли зустрітися із будь-якою людиною, яка коли-небудь жила на землі, хто б це був?

Це був би мій батько…

                 Що допомагає Вам просинатися так рано?

Я - жайворонок. Та, можливо, стала ним, бо того вимагали обставини. Коли жили на проспекті, то треба було рано вставати, щоб застати воду за графіком, адже діти були маленькими, а залишишся без води - як без рук.

Зараз, коли дзвонить будильник, то на долю секунди здається, що не хочу вставати, але одразу згадую, що мої колеги з ранкового ефіру вже встали і це мене так мотивує, що не те що прокидаюся, а миттєво злітаю з ліжка!

А далі приходить усвідомлене відчуття, що почався новий день і це чудово. З нами так багато хорошого відбувається у житті, а ми найчастіше все сприймаємо за належне і рідко задумовуємося, що все це треба заслужити.

Мені запам’яталася колись почута радіо-реклама, мовляв, прокинувся – дякуй, бо багато хто не прокинулися сьогодні; встав на дві ноги – дякуй, багато хто не має однієї або й двох ніг; побачив рідних – дякуй, бо є люди які узагалі не бачать. У підсвідомості це закарбувалося і теж допомагає мені починати день. А ще – обов’язок перед ближніми.

            Що б Ви хотіли змінити?

Насамперед – себе, і я над цим працюю. Намагаюся виконати найважливіші настанови, наприклад, полюбити ближнього, як себе. Це важко вдається кожній людині, але хотілося б зробити це і через свою свідомість, і через серце. По життю є багато «форми», на жаль, є місце гордині, а це - несамодостатність, нічого доброго у ній немає. Господь дав нам можливість подивитися на світ ширшими поглядом, про що, до речі, мені завжди нагадує мій чоловік. Він завжди є для мене прикладом.

Коли я забажала змінювати себе, почало виникати багато запитань. Але водночас це дає мені надію на майбутнє і наближає, нехай міліметровими кроками, до відчуття життєвої радості.

Мені справді щастить на людей, з якими зцілююся від недоліків.

             Дякую за відповіді. І наостанок: Ви любите каву?

Так, я полюбила її саме тут, на Закарпатті. Адже у Львові частіше пили розчинну.

Ми часто збираємося з дівчатами на каву. І цей ритуал дуже вдало доповнює наше спілкування.

Люблю, коли у суботу і неділю чоловік несе мені каву у ліжко. А інколи і я йому приношу. Кава завжди спрямовує думки у добре русло!

Ганна Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

Партнер рубрики "Ранкова кава" - ужгородське кафе "Какао"