У четвер, 30 квітня, Ужгород вшановував назавжди 32-річного героя Віктора Синька. Зустріч відбувался в ліцеї №12, де навчався прикордонник. Згадати Віктора прийшли вчителі та учні ліцею, його рідні, його друзі, містяни, які знали його.
Вчителька Віктора, його класна керівничка Наталія Іванюк емоційно пригадувала Вітю, який запам'ятався їй, як дуже хороший хлопець, кмітливий, дружній і який завжди був відкритий до розмови.
«Мені добре запам’ятався образ Віктора, найбільше – його очі. Завжди такі великі, відкриті – як душа людини», – каже пані Наталія.
Вчителька згадала і останню зустріч Віктора з нею – у 2016-2017 роках, якраз тоді, коли він вдруге повернувся із АТО. На питання, що він планує робити далі, Віктор сказав : «Хочу влаштувати своє життя, треба думати вже про майбутнє». І коли у травні 2023-го Наталія Іванюк почула звістку про загибель Віктора на війні, не могла повірити у сказане:
«Я, чесно кажучи, і дотепер не можу в це повірити, тому що не може бути такого, щоб така світла, відкрита, щира душа…, щоб його не стало. Ми мусимо пам'ятати, якою дорогою ціною нам дається те, що ми можемо жити далі. Для нас найважливіше – життя, для них – вічна пам’ять».
Друг-сусід Віктора Ігор Чичура знав його сім'ю з дитинства, бо жив на поверх вище від нього і розповів дитячі історії, як вони грались, росли, як маленький Віктор швидко приймав рішення, коли Ігор розмірковував, чи варто це робити. Досі чоловік бере приклад з нього, думає, а що б сказав Вітя в цій ситуації.
«Він знав, як подивитися, коли ти робив щось недобре. Дивився так, що ти одразу це відчував. Багато що переоцінилося в моєму житті з того моменту. Він був на своєму місці, це було його – захищати нас із вами. І це я не забуду ніколи. Доки буду жити. Ні його, ні його погляду, ні того, яким він був», – сказав Ігор Чичура.
Однокласник Василь Кучерявий згадав Віктора як людину, яка завжди поряд, яка знається на своїй справі, а також, як героя, ватажка, який вів за собою.
«Він був веселим, доброзичливим, хорошим хлопцем. Але сьогодні він ще нам пам'ятається сміливим, рішучим, сильним воїном, сильним героєм. Героєм, який віддав найбільше, що було в нього – його життя. Віддав життя за те, щоб наші діти навчалися у безпечній, вільній, незалежній Україні. Для того, щоб наші батьки проживали безпечні роки. Для того, щоб ми могли працювати, розвивати себе і почувати себе у безпеці. Віддав життя за Україну», – сказав Василь Кучерявий.
Батько Віктора Микола Синько згадав останні розмови з сином і розповів, як просив його залишити службу і повернутись додому на, що син відповів:
«Ти своїх залишиш?», – запитав Віктор у батька. Після чого сказав: «Я своїх не залишу. Я з ними приїхав, я з ними і повернусь».
Дружина Тетяна Синько поринула у спогади з чоловіком, розповіла, як вони познайомились. Про те, як перекладались дати їхнього весілля, і яка енергетика й підтримка відчувалась від нього Отець Атілла Сабо згадав про Віктора таке: «Вірив в Бога, ходив завжди до церкви. Коли я питав, чому він не хоче повернутись, він мені сказав про молодших побратимів: «А як я можу повернутись? Вони ж іще зелені, мушу бути тут».