Я стою на засніженій горі. Хвилину тому зістрибнула із зручного підйомника, який притарабанив мене від початку Красії (улюбленої зимової гори Закарпаття) до її верхівки. Блаженство, задоволення, радість врешті-решт мене проймають. У філософській задумі повертаю праворуч, щоб у ейфорії знову дістатися підніжжя гори.
Вот такая девочка сшилась...Офелия..грустная...нежная..влюбленная...
Меня поймут все из поколения Пи.
То есть Пепси, если кто не смотрел фильм по Пелевину.
Маршрутка. З трьома сумками і дитиною на руках намагається вийти жінка. Сидить навпроти хлопець, років двадцяти трьох, вирішує допомогти їм вибратися. Бере малюка на руки.
Несподівано дитина звертається до нього:
- А ви чий тато?
- Поки нічий, - відповідає розгублено хлопець.
- Чому? Ви ж вже великий. Великим чоловікам не варто боятися батьківства! – зауважує хлопчик.
«Є така країна – Україна»
Петро Скунць
Дорогою зі Стокгольму до Мальме ми зупинилися у містечку Гренна. Вже готуючи цей матеріал, я дізналася, що це маленьке місто має напрочуд довгий перелік усіляких цікавинок.
Кожна людина від народження проживає кілька років поки починає говорити. Весь цей час вона слухає як говорять дорослі, які оточують її. Кожна помилка їхмовлення «прилипає» до немовляти.
закончилась музыка...но отзвуки ее ещё звучат...прислушайтесь, слышите???
..повесив свой сюртук на спинку стула , музыкант...
расправив нервною рукой на шее черный бант...
я вам только во секрету......тсс...)) они там везде..они за нами там наблюдают..они живые... досмотрите до конца и вы меня поймете..))
