Власна думка

«Жити в Ужгороді — комфортно, романтично…», бо «зроблено, відремонтовано, облаштовано…»... Чим ближче до місцевих виборів 25 жовтня, тим частіше ми чуємо ці слова міського голови Ужгорода Богдана Андріїва з рекламних роликів, і читаємо їх на численних рекламних площинах обласного центру. Миж проаналізували, чим мер займався за час свого газдування в Ужгороді паралельно з цим усім покращенням, у не публічній, прихованій від широкого загалу площині. Для цього беремо лише найгучніші факти, опускаючи дрібні заробітки пана Богдана за рахунок міського майна.

Голова Федерації роботодавців Закарпаття, бізнесмен, громадський діяч Володимир Панов, який не так давно випустив у світ свою книгу «Думай, як гендиректор», поділився своїм баченням розвитку бізнесу на Закарпатті у сьогоднішніх непростих умовах.

Сьогодні у всьому цивілізованому світі муніципальний транспорт є соціальною послугою, яка допомагає розвантажити міста від приватних авто, покращує екологічний стан полісів та дає додаткові можливості маломобільним верствам населення. В Ужгороді ж цей сегмент послуг завжди був і залишається ласим шматком та предметом торгів між депутатськими групами.

Щороку в атмосфері Землі можна спостерігати декілька метеорних потоків, але Персеїди – найпопулярніший. Мабуть через те, що він припадає на серпень, літній теплий місяць, коли спостерігати за метеорами комфортно і романтично.

В Ужгороді з року  в рік знімають стару андезитову бруківку, змінюючи її на нову бетонну або ж на асфальтове покриття. Разом з цим цінним каменем, насправді, знімають і пласт історії та затишку нашого міста. До прикладу, у Євросоюзі, куди ми ніби рухаємося, бруківку бережуть на рівні архітектурних будівель.

Будь-яка національна спортивна федерація (асоціація) здатна успішно здійснювати поступ, якщо вона, зокрема, дбає про розвиток регіональних структур. На жаль, Національна федерація водного поло України займає прямо протилежну позицію. Принаймні про це свідчать її взаємовідносини із Федерацією водного поло в Закарпатській області, яку я донедавна очолював. Узагалі водним поло в краї за Карпатами опікувався як керівник 14 років. Можливо, був не найкращим головою, але хочеться, щоб громадськість привела приклад кращих історій. Усвідомлюю, що після виходу цієї статті лунатиме ще більше критики на мою адресу, та мій кут зору, наскільки б він не видавався суб’єктивним, має право на життя. А тому й вирішив вийти з проблемними думками в публічний простір.

У столиці з сім’ями живуть під „одним дахом” і є дуже діяльними: крім того, що вони наші землячки, ще й красиві, розумні, чесні та добрі, тобто з самого народження у ладах зі своєю совістю. Хлібосольні екс-росошанки люблять приймати та щедро гостей частувати – що в холодильнику, то й на столі. Поводять себе точно так, як це предки їхні чинили-заповідали, дід по маминій лінії із заможної родини Михайло Капуста з бабусею Юлією зокрема, й нині роблять батьки – Софія Михайлівна та Михайло Миколайович Миговичі.

Сáме зі схилів Свидовця витікає річка Кісва, навколо устя якої, в селі Луг, століттями живе рід моєї мами. Дітваком, біля берега, я ходив студеними водами цієї річки. І я не хочу, аби вже мої нащадки побачили тут лише голе каміння. Тому і долучаюся до важливої справи: беруся захистити Свидовець.