Новини

Вибори: повторюваність цієї проблеми є швидше досягненням нашої держави

На початку осені ЗМІ пробують спрогнозувати та охарактеризувати головні тенденції політичного сезону. Якщо звернутися до загальноукраїнських подій, то вони настільки банальні, що за останні десять років вже обговорювалися не один раз. Новизна може полягати лише в масштабах наслідків цих подій на майбутнє України, які врешті решт приведуть або до зміни поколінь та політичних еліт, або до стагнації та поступового відмирання політичного життя в державі, що означатиме втрату суверенітету. Одним словом все це хочеться назвати дежа-вю, причому у формі нескінченного фарсу, коли мертвий «совок» хапає за ноги все живе і прагне затягнути його в глухе животіння.


    
    Справа Тимошенко. Зараз питання стоїть так, що без вирішення її рухатись ні вправо, ні вліво, ні на Схід, ні на Захід неможливо. Однак й оптимального виходу не проглядається. Виправдання Тимошенко означало би слабкість влади, її засудження – дикуватість. Так типова авторитарна звичка розрубувати всі політичні клубки кримінальним мечем не дозволяє українським політикам вийти на цивілізовані стосунки між владою та опозицією і постійно спокушає. Наразі й по часу справа екс-прем’єра  тягнутиметься як мінімум до виборів, бо виправдати її суддя Кірєєв  аж ніяк не зможе, а будь-який інший вирок чи зміна судді потягне за собою апеляцію чи нове слідство. Тому здається прогноз на новий політичний сезон знову доведеться починати з Тимошенко.
    Газові угоди та стосунки з Росією. Тут також вже виробилася певна звичка, коли складовою новорічних шоу є інформація з українсько-російських газових переговорів. Однак тепер завдяки «героїчним» зусиллям Тимошенко та її несамовитому бажанні здобути одноосібну владу, Україна загнана в такий глухий кут, а позиція Росії настільки сильна, що просто газом  не обійтися. Навіть хитромудрі схеми Фірташа з використанням пострадянської корупції не допоможуть. Тим паче, що нова влада, замість того, щоб терпляче почати розплутувати клубок, ще міцніше його затягнула Харківськими угодами. А політично стабільна двоголовість російського керівництва навіть не дає шансу грати на якихось їх протиріччях, на відміну від наших. Тому це питання також не на півроку. Не хочеться тепер повторювати, що без структурних реформ в економіці, без планомірного енергозбереження, без входження у європейський, в тім числі енергетичний,  простір безпеки і т.д., іншою альтернативою України є лише васальна залежність від Північної імперії. В усякому разі поки вона існує. Однак це правда. А виграти у Росії за її правилами східної деспотії неможливо.
    Вибори. Всупереч попереднім, повторюваність цієї проблеми є швидше досягненням нашої держави, ніж її недоліком. Бо вони все-таки дають певний імпульс розвитку, на відміну від Білорусі, Казахстану, тієї ж Росії. Звичайно владі хотілося б їх відтягнути, опозиції пришвидшити і це нормально. Ненормально інше. Що кожна влада намагається себе увіковічити не силою авторитету, а авторитетом сили.  Що думаючи про короткострокові дивіденди, вона не думає про перспективи відповідальності. Хоча певні зміни тут відбуваються. При всій недосконалості та навіть деякій кострубатості нинішніх урядових реформ вони є явним кроком вперед порівняно з популізмом уряду попереднього. І нині економічна роль опозиції виглядає набагато консервативнішою в порівнянні з владною. Огульна боротьба з пенсійною реформою, захист пільг, неконструктивна критика податкового, земельного законодавства може додати деякі відсотки на виборах. Але що далі? До безкінечності підтримувати соціальний паразитизм не вдавалося нікому. На цьому рухнув навіть Радянський Союз. Але ми знову повертаємося до банальностей. Тому, якщо влада та опозиція ще кілька сезонів продовжать так само безвідповідально поборювати один одного то вибори, як актуальна політична новина, таки щезнуть з політичних прогнозів разом з державою.

    Стосовно Закарпаття то тут події не можуть бути такими глобальними з точки зору масштабів. Але видаються цікавими певні тенденції, з огляду на те, що наш край має звичку випереджати деякі загальнодержавні процеси.
    Реструктуризація інформаційного простору. Якщо в середині 90-х ми спостерігали на Закарпатті так званий газетний бум, коли новинки плодилися мов кролики і на початок 2000-х став актуальним девіз – «Кожному журналісту - по газеті», то тепер ми спостерігаємо те саме в Інтернет-просторі з гаслом «Кожному журналісту - по сайту». Звичайно це суттєво розширює межі свободи в інформаційному просторі, робить його менш залежним від медіа-магнатів, але в той же час значно понижує його якість. Нині практично неможливо приховати жодну новину, але й дезінформації, невігластва та й просто безграмотності незмірно побільшало. Це не слід оцінювати, як  добре чи погано, а просто сприймати як природній факт. З практичної точки зору це означає, що політик, який прагне впливати на інформаційний простір вже не може вдаватися до звичної пропаганди та агітації, а змушений вибудовувати цілісну інформаційну політику. Інакше гроші на вітер. Тому попит на якісну продукцію з часом зростатиме, пропорційно, як і збільшуватиметься інформаційна полова.
    Поява нової опозиції. Після перемоги СДПУ(о) в 1998 році та формування провладної більшості в обласній раді на Закарпатті виникла проблема відсутності опозиції. Вимушена еміграція С.Ратушняка взагалі обезкровила цю нішу. Але хто б міг подумати, що вже на наступних виборах у 2002р. опозиція стане незаперечним переможцем в краї і очолюватимуть її колишній губернатор В.Балога та голова обласної ради І.Іванчо.  При тому, що С.Ратушняк піде на вибори як провладний кандидат. Тому сподівання на суто адміністративні і навіть фінансові важелі впливу без знання і врахування потреб людей здатне викликати величезне розчарування.
    Вміння піймати хвилю. Так сталося, що бурхливі політичні події в Києві, за останній період, оминули Закарпаття. Свого часу Президент навіть пожурив за це губернатора, мовляв, надто у вас спокійне життя, приїду подивлюся. Натомість після візиту похвалив область за політику в галузі енергозбереження і побажав розповсюдити цей досвід на всю країну. В результаті лише Ужгород отримав на продовження цієї програми 3 млн. грн. (мова йде про індивідуальне опалення). Хоча по правді сказати це була ініціатива самих городян, бо ні мер В.Погорєлов, ні С.Ратушняк свого часу не надто її підтримували, скоріше навпаки. Це вже потім, коли практика довела її життєвість вона стала предметом піару. Проте, менше з тим. Вміння змінювати точку зору на догоду реальності є не гіршою стороною політиків. Тому здатність дослухатися як до людей, так і використовувати можливості центральної влади є тою оптимальною моделлю, що здатна здійснити прорив. Міністр МНС В.Балога домігся відновлення протипаводкової програми та зрушення з мертвої точки проблеми Солотвина, що надзвичайно важливо для області. Недавно призначений заступник голови ОДА В.Приходько немало зробив для успішної діяльності ВЕЗ «Закарпаття» та Єврокару, який вже з десяток років є головним донором бюджету області. І що цікаво, всі названі особи є представниками різних політичних сил і часто запеклими конкурентами. Але саме на такій конкуренції тримається цивілізований світ, а не на тупих кримінальних розборах та диктаті. Сподіваємось, що ми його достойні.           

Віктор Пащенко, спеціально для Zaholovok.com.ua

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.