Зірочка, Даніла, Сірьожа – котики, які після довгої дороги знайшли своїх господарів на Закарпатті. Їх врятували із гарячого напрямку на Донеччині: тисячі кілометрів дороги, спочатку машиною до Краматорська з бойовими медиками, а далі потягом до Ужгорода з Анною Семенюк до нових домівок у теплі надійні руки. І хоча для трьох пухнастиків подорож вже завершилась, ще четверо їх родичів залишаються у лісах Донеччини.
Котяча банда досить везуча, у травні 2024 року їх ще зовсім кошенятами прихистили на Донеччині медики бойового підрозділу «Хижак», які тоді розмістились на новій позиції. Єнот, Сірьожа, Даніла, Зірочка, Серпень, Чортеня та їхня Мама − впродовж восьми місяців кошенята зростали з екіпажем медиків: гасали лісами, але неодмінно ломились в хату. Проте війна триває, підрозділ мусить рухатись далі, а знайти прихисток для стількох котів не так легко.
Анна Семенюк, сестра однієї з бойових медиків підрозділу, Марії, розповідає, спочатку по допомогу звертались до волонтерів і організацій, які допомагають тваринам.
«Зазвичай казали, що місія завершена, нема місць, займаються тільки собаками – було багато причин для відмов», − ділиться Анна.
Тож врятувати котів вона вирішила самостійно: розмістила публікації у соцмережах і зголосилась привести котиків потягом в руки власникам у будь-яку точку країни.
«Можливо, я б хотіла зробити якийсь більший вчинок, але Всесвіт чогось дає можливість просто вивезти кількох котів із війни, − розповідає Анна.
Впродовж тижня одразу у чотирьох домівках на Закарпатті були готові прийняти Зірочку, Чортеня, Данілу і Сірьожу. Тут розпочалась велика котяча спецоперація − Анна потягом з пересадками вирушила до Краматорська. Водночас її сестра Марія мала доставити кошенят до вокзалу автомобілем. Чортеня тоді так і не змогли привезти, котик сховався. Сестри бачилися лише 20 хвилин. Анна забрала котиків, а Марія знову повернулась до своїх обов’язків. На чотирилапих чекала довга дорога з пересадкою у Лубнах, адже прямого потяга до Ужгорода немає.
«Я викупила ціле купе, бо багато було котів. На ніч їх випустила ходити. Вони були дуже налякані, кричали в переносках, від стресу нічого не їли, лише трошки попили. Звичайно, вони боялись, раніше крім лісу та військових вони нічого не бачили. А тут поїзд, нові запахи, люди, щось гуде, трясеться. Тут будь-який кіт був би наляканий», − згадує Анна.
Вже вночі котики трохи заспокоїлись, Анна їх випустила з переносок, вони з цікавістю досліджували все нове, трохи бісилися, а як втомились, тулились до неї та навіть дрімали разом.
Вже в Ужгороді на вокзалі їх зустріли нові господарі. Ще одна родина досі чекає своє Чортеня. Однак свої сім’ї ще шукають Єнот, Серпень та Мама. Наразі вони ще залишаються у небезпечних частинах Донеччини. Але Анна готова здійснити ще одну мандрівку.
Придивіться до цих вусатих і пухнастих чотирилапих. Може, ви чекали саме на такого друга?
Фото Анни Семенюк
