Цього тижня український парламент повинен був зібратися на свою чергову другу сесію, яка триватиме аж до середини липня поточного року. Короткочасну ж першу сесію та міжсесійне затишшя можна вважати свого роду адаптаційним періодом. Яким був цей період для народного депутата України Валерія Лунченка, які перші депутатські кроки та плани роботи на найближчу перспективу - про все це ми вирішили дізнатися безпосередньо від закарпатського народного обранця.
- Отже, пане Валерію, яким виявився старт Вашої депутатської каденції в парламенті? З чого розпочали свою діяльність?
- Перша сесія тривала менше місяця, тому часу для якоїсь особливої адаптації не було. Все відбувалось досить динамічно. Участь у створенні парламентської фракції "Батьківщина", пленарні засідання, визначення з діяльністю у парламентському комітеті, формування команди помічників-консультантів, вирішення організаційних питань. Буквально з перших днів почали надходити листи від людей та громадських організацій. Пішли перші депутатські звернення, розпочалась робота над законопроектами. Одним словом, довго "розкачуватись" не довелося…
- До речі, про парламентський комітет. Чому зупинили свій вибір саме на комітеті з питань аграрної політики земельних відносин?
- З огляду на економічний профіль здобутої освіти та певний досвід підприємництва, мені ближче до душі реальна економіка. Тому закономірно, захотілося спробувати свої сили у комітеті, що відає одним з пріоритетних та перспективних господарських секторів України. До таких безперечно належить аграрний сектор, якому експерти відводять роль локомотиву національної економіки. Не секрет, що майбутнє глобалізованого світу визначається трьома фундаментальними чинниками - технологіями (в т.ч. інформаційними), енергоносіями та продовольчими ресурсами. Населення планети стрімко зростає і урбанізується, а екстенсивні можливості росту виробництва харчів досягли межі. Україна не може похвалитися багатством енергоносіїв чи новітніми технологіями, зате має надзвичайно потужний аграрний потенціал. Недарма ООН та спеціалізовані міжнародні організації відносять нашу країну до тих, від кого залежатиме вирішення глобальної продовольчої проблеми.
- Як же реалізується цей потенціал? Якою є динаміка розвитку аграрного сектору України?
- Якщо взяти до уваги статистичні показники, то прогрес досить відчутний. Навіть попри те, що влада останніми роками більше перешкоджала, аніж сприяла галузі. Приміром, за останні чотири роки випуск сільськогосподарської продукції у фактичних цінах збільшився десь на 100 млрд. грн., бюджетні надходження від АПК зросли з 25 до 42 млрд. грн., обсяг експорту сільгосппродукції - з 10,2 до 17 млрд. дол. США. Питома вага продукції сільського господарства у структурі українського експорту порівняно з 2009 роком зросла з 18,7 до 24%!
- Але, погодьтеся, наведені цифри досить серйозно контрастують з нинішнім загальним станом українського села та засиллям імпортних продуктів на полицях наших магазинів?
- Звісно, аналізуючи ситуацію в аграрній сфері загалом, слід розуміти, у якій прірві опинилась галузь за роки державної незалежності. І зараз ми лише вибираємося з глибокої ями. Причому, найшвидше це відбувається в експортно орієнтованому рослинництві. Як результат, Україна уже стала беззастережним світовим лідером у вирощуванні соняшника, а також у виробництві та експорті соняшникової олії. Крім цього, згідно останнього звіту Мінсільгоспу США наша країна входить до п'ятірки світових експортерів ячменю, кукурудзи, жита, насіння ріпаку та соєвих бобів, а також у міжнародний ТОП-10 виробників і експортерів пшениці. На противагу цьому, ми бачимо галузь тваринництва, яка не ще відновилась навіть до рівня 1990 року. Бачимо значне відставання у сфері заготівлі та зберігання продукції, розвитку переробки й торгівлі, реформуванні земельних відносин. Про соціальну інфраструктуру села можна навіть не згадувати. Отже контрасти і перекоси дійсно є. І вони ще дуже відчутні. Але ситуація змінюється. І якщо йдеться про засилля імпорту, то це стосується насамперед готової продукції. Бо у вартісному виразі Україна експортує майже вдвічі більше сільгосппродукції, ніж завозить. Тому мабуть ключова проблема - насити власний ринок високоякісною кінцевою продукцією і вийти з нею на зовнішні ринки. Наразі ж ми успішно конкуруємо в світі переважно у сировинному сегменті.
- Як видно, Ви розпочали активно заглиблюватись у профіль діяльності свого парламентського комітету і, як людина нова в цій галузі, мабуть можете свіжим поглядом оцінити ситуацію. Що на Ваш погляд гальмує розвиток вітчизняного АПК, де скриті головні його резерви?
- Відверто кажучи, озвучувати якісь власні претензійні рецепти з мого боку було б некоректно. Тим паче, питання досить складне, щоб відповісти на нього навіть присвятивши окреме інтерв'ю. Наведу узагальнену позицію фахівців, з якою погоджуюсь і яка відповідає моєму нинішньому розумінню ситуації. Отже, виділяють три ключові проблеми аграрного сектору. Вони ж є і ключем до розкриття його потенціалу й незадіяних резервів. Перша - це агротехнології та інфраструктура. Друга - інвестиції та капіталовкладення. Третя - державна політика й законодавче регулювання. Кожну з названих позицій можна деталізувати. Всі вони тісно переплетені й взаємопов'язані. Візьмемо, наприклад, агротехнології в рослинництві (від посівного матеріалу і міндобрив, до забезпеченості технікою і елеваторами), за якими ми відстаємо від решти світу. За підрахунками експертів, навіть досягнувши показників продуктивності сусідньої Польщі, не кажучи про Францію чи Німеччину, ми б збільшили щорічний врожай на 13-14 млн. тонн зернових і отримали додатково понад 4 % приросту ВВП! А хіба б споживали ми взимку закордонні яблука і огірки, якщо б мали розвинену інфраструктуру заготпунктів, теплиць, овочесховищ? Державна політика - це взагалі окрема тема. Через її непослідовність та недосконалість галузь повільно модернізується і не отримує інвестицій, у ній не діють повноцінні ринкові механізми.
- А як ви оцінюєте ситуацію з земельною реформою? Ваше ставлення до мораторію на продаж сільгоспземель?
- Дуже болюча і заполітизована тема. І недарма, адже на селі проживає майже третина громадян України, працюють близько 4,5 млн. господарств населення (які обробляють 45% сільгоспземель), налічується 7 млн. власників земельних паїв. Сама ж реформа просувається дуже важко,ривками. Хоча всі розуміють, що залишати все як є - не можна. Без повноцінного цивілізованого ринку земель, підвищити капіталізацію сільського господарства і досягти у ньому прориву не вдасться. Але земельні перетворення мають відбуватись в умовах економічної стабільності та високого політичного рейтингу влади. Цього нині й близько немає. Не дивно, що кожен крок влади, яка не зробила жодної результативної реформи в інтересах людей, наштовхується в селі на масове невдоволення та загрозу соціального вибуху. Тому, земельний мораторій наразі повністю виправданий.
- Якими ж, на Ваш погляд, є критерії цивілізованого земельного ринку, до якого слід йти Україні?
- Ці критерії загальновідомі. Серед них: чіткі правила набуття і зміни права власності на землю та надійний захист цього права, ефективні орендні відносини, справедлива грошова оцінка й оподаткування, прозора система обліку, жорсткий державний контроль за використанням земель і їх цільовим призначенням. До речі, з останнім є серйозні проблеми. Візьмімо, до прикладу, рекреаційні зони Закарпаття, а також комерційно вигідні місця забудови в межах населених пунктів. Скільки землі там пустує і лежить без діла?! Тому що багато ділянок виділялись і придбавались суто для перепродажу. Сформувався спекулятивний тіньовий земельний ринок, якому не існує реальної протидії. Такого немає ніде в Європі! Там дуже жорсткий нагляд за використанням землі і досить серйозні санкції. Зараз на моє прохання фахівці вивчають досвід сусідніх країн (Угорщини, Польщі, Словаччини) і на його базі ініціюватиму відповідні зміни до земельного законодавства.
- Раз уже мова зайшла про Закарпаття, то чи не вплинув на Ваш профільний вибір переважно аграрний характер рідного регіону?
- Певною мірою так. Адже Закарпаття дійсно є областю з найвищою в Україні питомою вагою сільського населення (майже 63%) і з давніми традиціями аграрного виробництва. Хоча слід визнати, що багато позицій (вівчарство, виноградарство) у колись потужній та пріоритетній галузі область втратила. Виробивши у 2011 році лише 1,7% відсотка від загальнодержавного обсягу валової сільськогосподарської продукції, Закарпаття посідає за цим показником останнє місце в Україні. У минулому році показники дещо покращилися за рахунок рекордного урожаю овочів та на фоні загального спаду сільгоспвиробництва в державі. Але це ще не тенденція. На жаль, після розпаювання і роздержавлення колишніх колгоспів та радгоспів, область по суті залишилось без організованого товарного сільгоспвиробництва. Нині закарпатські агропідприємства і фермерські господарства виробляють лише понад 5% продукції, коли по державі цей показник становить майже 52%! Це значить, що погоду в аграрному секторі краю повністю визначають індивідуальні господарства населення. І це не єдина особливість. Малоземелля і дефіцит посівних площ, природно-кліматичні умови, нижча родючість ґрунтів, менша рентабельність - все це вимагає зовсім іншого підходу для підтримки та розвитку галузі, ніж загалом по Україні. Тому, вважаю, закарпатську аграрну специфіку слід вміло формулювати і активно відстоювати на центральному рівні. З цією метою уже направив звернення до обласної влади. Чекаю пропозицій від закарпатських галузевих асоціацій та агровиробників. Готовий і буду підтримувати усі ініціативи, корисні для закарпатського села. Наш край навряд чи має перспективу індустріального регіону. А от інші бажані моделі розвитку (в тому числі рекреаційна і туристична) передбачають якісне сільськогосподарське виробництво на місцевій, екологічно чистій основі. Значить галузь має добре майбутнє.
- Ваші перші враження від парламентського комітету і прогнози щодо ефективності його роботи?
- Враження загалом позитивні. До складу комітету увійшло 29 депутатів, з більшістю яких уже встиг особисто познайомитись. Чисельнішим за наш виявився тільки бюджетний комітет, що зайвий раз доводить значимість аграрного сектору. Перед початком другої сесії на розгляді у комітеті перебувало 22 профільні законопроекти, з них більше половини стосуються земельних питань. Ще 25 проектів законодавчих актів спрямовані у комітет для внесення пропозицій, оскільки в тій чи іншій мірі зачіпають проблеми села. Кожен проект слід вивчити й проаналізувати, а в окремих випадках - запросити додаткові коментарі фахівців. Отже законодавча робота обіцяє бути насиченою та динамічною. Хочеться вірити, що буде вона в такій же мірі й ефективною.
- Які ще теми, можливо не пов’язані з аграрним сектором, потрапили у порядок денний Вашої депутатської діяльності? Що у планах на найближчу перспективу?
- Насправді, теми диктує саме життя, спілкування з людьми, звернення різних структур та організацій. До прикладу, активно займаюсь зараз темами вдосконалення державної підтримки АПК, розвитку вівчарства, системи заготівлі молочної продукції, станом функціонування в областях оптових ринків сільгосппродукції. Безперечно, серед пріоритетних для мене є проблемні питання, які піднімаються у зверненнях земляків-закарпатців. Це стосується зокрема режиму і термінів використання автомобілів на іноземних номерах, відкриття нових прикордонних пунктів пропуску, розвитку транскордонного співробітництва і т.д. Оскільки Закарпаття межує з 4 країнами ЄС, чимало актуальних для краян питань сподіваюсь підняти і вирішити у складі груп міжпарламентського співробітництва з Угорщиною, Словаччиною, Румунією. Загалом за перший місяць повноважень мною підготовлено й надіслано з різних питань більше 20-ти депутатських звернень у центральні та місцеві органи влади.
- Яким чином і наскільки активно будете підтримувати зв'язки з виборцями? Адже Ви все ж таки не депутат-мажоритарник від якогось конкретного округу...
- Законодавство однаковою мірою передбачає постійну роботу з виборцями для всіх депутатів: як "мажоритарників", так і "списочників". Лише в другому випадку народного обранця делегує і закріплює за певним округом чи регіоном депутатська фракція. Наразі я єдиний від фракції "Батьківщина" закріплений за Закарпаттям. Отже поле моєї діяльності не обмежується якимось виборчим округом. Нещодавно, у міжсесійний період розпочали роботу мої громадські приймальні в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Тячеві та Рахові. Минулого тижня провів перші особисті прийоми, на яких побувало понад 50 громадян. Графіки прийомів на Закарпатті щоквартально друкуватимуться в місцевих ЗМІ. Окрема приймальна функціонуватиме і в Києві. На сайті Верховної Ради є моя депутатська електронна поштова скринька, а також контактні дані в комітеті. Тому кожен, незалежно від місця проживання, має змогу звернутись до мене зі своїми проблемами чи клопотаннями. Для зв'язку з виборцями намагаюсь активно використовувати соціальні мережі, зокрема Facebook, місцеві інтернет-ресурси та друковані видання. Жодних проблем з публічністю у мене не має. Всі мої дії як депутата, всі коментарі та оцінки як політика, є у відкритому доступі. В такому ж стилі планую надалі працювати і звітувати.