Нещодавно в Києві побачило світ ґрунтовне видання «Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку». У виданні, роботу над яким було здійснено Національною академією наук України йдеться про утвердження загальноукраїнської етнонімії та розвиток етноідентифікаційних процесів у середовищі українців-русинів Закарпаття і Східної Словаччини.
У близько тридцяти наукових розвідках провідних українських та зарубіжних вчених висвітлюються питання історичних витоків та ідейних джерел закарпатського регіонального сепаратизму й сучасних виявів політичного русинства; аналізуються мовні, етнокультурні та етнодемографічні процеси на Закарпатті. У збірнику репрезентовано дослідження відомих закарпатських учених, серед яких Павло Чучка, Михайло Тиводар, Любомир Белей, Володимир Піпаш, Михайло Зан із проблем етногенезу та розвитку лінгвокультурних реалій Закарпаття в історичній ретроспективі.
На переконання Олекси Мишанича – уродженця Закарпаття, відомого українського літературознавця та громадського діяча, який чи не найґрунтовніше дослідив і проаналізував в історичній ретроспективі сутність політичного русинства, причини його виникнення й розвитку, – «більшість закарпатських громадсько-культурних діячів і письменників ХІХст. Вважали закарпатців (“угро-русских”, “венгерскихроссиян”, “карпатскихрусских”, “угро-русинов”, “подбескидских русинов” та ін.) частиною “южнорусскогонарода”, “малороссіян” і стверджували, що “Русь одна...”. Вони культивували близькість Закарпаття до Галичини, не сумніваючись, що “підбескидські” і “забескидські” русини – один народ...».
Сподіваємося, що книга викличе інтерес не лише науковців, а й широкого загалу громадськості, усіх, хто цікавиться українською етнічною історією і культурою.
Оксана Гаврош, Zaholovok.com.ua