Ранкова кава з Юрієм Андруховичем

Інтелектуальний символ України зізнається, що у нього триває роман з Ужгородом. Саме звідси кілька років тому Юрій Андрухович розпочинав презентаційний тур свого музичного гурту. А вже скоро присвятить місту і одну з пісень нового альбому. Ми спілкувалися у перерві між подіями «Березневих котів», а від зламаної кавоварки рятував «Закарпатський».  

Ваші три перші асоціації із Закарпаттям?

Гори. Річки. І сонце.

Як почуваєтеся серед наших "березневих котів"?

Чудово, що є такий фестиваль. Думаю, що це прекрасна ідея – ранньою весною зібрати творчих людей. І не просто так, а у такому гарному місті, як Ужгород.

Хтось з «культурологів» Правого сектору потиратиме руки – «творець генітальної літератури» на еротфесті в Ужгороді…

То справа така: трохи нагадує історію хвороби певної. Боюся, що мине певний час і відбудеться нова атака, бо я щось часто висловлююся з приводу тієї заяви «Правого сектору». Але й «Березневі коти» - не до кінця виключно еротфест, йдеться про різноманітні цікаві яскраві культурні явища.

На мою думку, будь яке справжнє сильне мистецьке явище – воно еротичне. Нема потреби задаватися метою створювати еротичне мистецтво спеціально. Якщо воно справжнє, то еротичне за своєю суттю.

Ваш давній прогноз про Крим і Схід фактично здійснився. Чи маєте позитивний  прогноз зараз?

Мій позитивний прогноз такий, що має розпастися Росія як держава. І я би з цього приводу дуже радів. Але не знаю, чи це станеться аж в такий близький час. Хоча я теж не думав, що Януковича вдасться прогнати так швидко, але це вдалося.

Чим пригощав Вас «Кельтський двір» у Мукачеві?

Якщо згадаю всі напої... Деякі постараюся – шнапс, яблуківка, на початку – укропівка (горілка на кропі, вона зараз дуже актуальна для нас усіх, бо укропи повинні свою горілку вживати). Була граппа, бренді, яке називається «коньяк», звичайно, була і сливовиця. Думаю, не менше десятка або й 12 всіляких напоїв куштували. На завершення я купив собі на пам'ять про це миле місце пляшку укропівки. Тепер буду у Франківську частувати нею своїх гостей.

Юрій Клованич залишив журналістику і створив дегустаційний підвал та цілу агроетносадибу. Що б відкрили Ви, якби залишили свою основну справу?

Боюся, що моїх вмінь і компетентності не вистачило б на, скажімо, виготовлення сиру, це дуже тонка справа. Вчора ж ми, до речі, не тільки напої дегустували, а й пригощалися кількома різновидами їхніх сирів, вони цілком геніальні. Я  трохи знаюся на цьому, мені доводилося і у Швейцарії бувати, і у Франції у знаменитих сироварів. Менше з тим.

Я б відкрив музичну крамницю. Хоча компакти все менше купують, але я торгував би якимись рідкісними записами. У мене були б і музичні інструменти, напевно, і музичні записи на різних носіях - вінілових платівках, компакт-дисках.

Де крім «Лексикону інтимних міст» у Ваших творах зустрічається Ужгород?

У «Таємниці». Там є розділ про студентські роки. У нас була така компанія з п’ятьох друзів. У 80-му році, коли в Москві була олімпіада, ми вибрали собі Ужгород як місце літньої практики (були у видавництві «Карпати»). Так, у романі «Таємниця» починається ця тема.

Зараз Ужгород є однією з центральних композицій у нашому четвертому альбомі, який скоро вже будемо записувати. Там є композиції, присвячені різним містам і Ужгород серед них (альбом власне базується на «Лексиконі» - ми зробили з нього віршовані тексти). Так що роман з Ужгородом триває.

До альбому очевидно увійдуть не всі міста, які є у книзі?

Ні! Тільки 13. Ми йшли за таким принципом – де побували і музиканти, а не тільки я. Хотіли, щоб і вони мали власне враження від тих міст.

В Ужгороді презентуватимете новий альбом?

Плануємо у вересні розпочати тур. Поки що у списку твердо стоять Чернівці, Львів і Франківськ.

Це міста, де люблять «Карбідо», чи міста, як найбільше любите Ви?

Де вдається домовитись про концерт, де знаходимо перспективу, що люди підуть, будуть купувати квитки. Бо ми відмовилися від спонсорів, гарантованих вкладених коштів. Просто вирішили своїми виступами заробляти на себе самі.

Ваше рідне місто дуже рідне і мені, а для Вас між нашими містами більше схожого чи відмінного?

Я сказав би, що вони більше схожі між собою, ніж, наприклад, з Кривим Рогом чи Макіївкою. Але в той же час видно, що це були навіть у межах тієї самої Австро-угорської імперії різні культури. Ужгород, звичайно, об’єктивно південніший, у ньому більше чару ботанічного. У нас нема, наприклад, ботанічного саду, у нас немає річки фактично в центрі міста.

У вас є озеро.

Штучне озеро. Але недобрі речі з ним пов’язані насправді. Його залили у кінці 50-тих років, щоб сховати місце, на якому розстрілювали євреїв - понад 100 тисяч. Тому комсомольське озеро - не дуже добре місце. Тепер воно давно не комсомольське, але воно там же ж, на тому ж трагічному місці.

А куди у Франківську порадите піти?

У нас є, наприклад, дуже цікавий об’єкт, називається Бастіон – на місці, де був сторожовий бастіон нашої фортеці, з якої починалося місто. Підприємці облаштували цю територію - і наземну, і підземну, з галереями, крамницями, тут відбуваються і культурні заходи. Є дуже хороший ресторан – «Корассіні». Це, до слова, архітектор Станіславської фортеці. Прізвище звучить як італійською, але він француз, Франсуа.

Там на горі є такий простір, де влітку дуже добре концерти йдуть, на початку вересня торік спробували і поетичні читання провести. Так, бастіон, я сказав би, варто відвідати.

Ну і у нас дуже симпатична площа Міцкевича. А все міське життя циркулює вздовж сотки – ста пішохідних метрів головної вулиці.

Якою має бути книга, щоб її із задоволенням прочитав Андрухович?

Винахідливо написаною. У ній має бути якийсь безумовний дуже яскраво виражений авторський стиль, авторська оригінальність. Тобто щось таке, чого я можу від цього автора навчитися, що мене б захопило у ньому.

Зустрічаєте такі серед прочитаних вперше зараз?

Зустрічаю ще досі! Сказати чесно - дедалі рідше. Але все-таки на світі достатньо багато книжок написано, слава Богу.

Після 40-ка якось виявилося, що мені все менш цікаво стало читати книжки. Прочитаю 2-3 сторінки і все, відкладаю геть. Потім пішов до окуліста, мені дали окуляри перші і я раптом відкрив, що це не книжки не цікаві, а я погано бачу. Ми інколи й не здогадуємося, чому перестає подобатися книга. Це може бути зовсім з інших причин, незалежних від книги.

Ви якось сказали, що займаєтеся зараз «паралельною дипломатією», розповідаючи світу правду про Україну. Які стереотипи доводиться ламати найчастіше?

Один із найпоширеніших – те, що української мови немає, що це може якийсь діалект російської. Що ми насправді частина росіян, які себе по-іншому назвали. Що стосується сьогоднішньої війни – є помилкова думка, що це громадянська війна східних проти західних, що перші хочуть бути з Росією, а ці інші - проєвропейські.

Ви любите каву?

Люблю каву. Але останнім часом намагаюся керуватися принципом нашого барабанщика «Карбідо» Мартіна. Він каже так: «До третьої дня не п’ю пива, а після третьої – кави». Аж так суворо цього не дотримуюся, але може вже час замовити пиво (усміхається, - авт.).

З ким Ви хотіли б поговорити за кавою із людей, які коли-небудь жили на Землі?

Ну чого ж? Може з Іваном Франком, раз я живу у місті, названому на його честь. Цікаво перевірити, чи він дійсно був у побутових ситуаціях такий жахливий, опускав гідність співрозмовників. Це відбилося на молодих поетах того часу – він знущально з ними поводився, перебивав, обзивав дурнями у обличчя. Вони так і не відбулися як великі письменники, бо він їх залякав. Увійшли в літературу тим, що написали спогади про нього самого.

А Вас така поведінка не образила б, якби ця інформація підтвердилася?

Я поліз би битися та й усе. Все б стало на місце. Жартую, звичайно. Зачепило б. Але я б знав, що це не якийсь там нікчема з «Правого сектора», а дійсно велика людина мені каже. Я б хоч знав, за що.

Що б Ви хотіли дізнатися про себе?

Я б хотів більше знати про своє походження. З чого я сформований, з якого генетичного матеріалу. Не тому, що важливі ці біологічні речі, а тому, що це має певний стосунок до пам’яті. Хотілося б мати її в 3D, багатшу.

Що б Ви сказали Богові при зустрічі?

«Ага, то все-таки Ти є?!» Але це, мабуть, усі так сказали б. Або сказав би: «О, а я думав, Тебе немає».

Я був би сильно здивований. Але з іншого боку, був би радий, щасливий.

Ганнуся Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Галя Тарканій

 P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

 Ваш Zaholovok.com.ua