Ще у серпні 2013 року Zaholovok.com.ua вирішив розпочати проект - «Один день». Саме один день журналісти проводили у різних ситуаціях і місцях. Розпочали з балкону, а потім були вокзали, берег моря, дитбудинок, ліс, електричка та навіть цвинтар.
Зараз же пропонуємо вашій увазі чергову публікацію з цієї серії .
Один день у Виноградові
Про це місто я неодноразово чула від знайомих і все чомусь думала, що воно схоже на Берегове, де ледь не кожна вивіска продубльована українською та угорською. Ця ж думка прийшла до мене і на під'їзді до міста через село Онок.
“Ну точно закарпатські угорці тут є”, - думаю я, поки ми з колегою проїжджаємо численні теплиці і рекламу насіння капусти. Тут їх менше, ніж на Іршавщині, яку ми лише нещодавно проїхали, та кількість все одно вражаюча як для середньостатистичного ужгородця.
І от зелений коридор завершується. Ми у Виноградові! В принципі нічого особливого, звичайне закарпатське містечко, а точніше його околиця. Традиційні приватні будинки, як я підозрюю з вальки і збудовані десь у 50-х, звичні ABCшки, один супермаркет. На жаль, не вдається зафіксувати творіння радянського мистецтва — якась серія кілець вздовж дороги. Це цікаво, але ми то знаємо, що вся сіль у центрі.
На нас уже чекають біля Виноградівської РДА, тож ми впевнено їдемо центральними вуличками. Архітектура вражає. "Совкові" багатоповерхівки, модерні скляні торгові центри і чудові взірці старої забудови. Ну і ще, звісно, сучасні фасади. Більш детально про це трохи згодом, але якщо коротко, то така різноманітність якось не вживається у голові. Може, то я балувана? Але ні, місто — це так само як і квартира - наш життєвий простір і він теж повинен бути гармонійним і комфортним. А тут гармонія "кульгає", хоча її дещо скрашує велика кількість дерев.
А ще у Виноградові, чи то пак Севлюші в центрі також бруківка. І це саме одна з тих ознак, яка відрізняє старі європейські містечка. Дрібниця, а приємно.
Тут варто сказати, що ми потрапляємо на самісінький день народження міста. Уже 752 рік пішов, кажуть. Вікіпедія підказує:
Виноградів (до 1946 р. — Севлюш, Сивлюш) — місто районного значення в Закарпатській області. Севлюш вперше згадується в 1262 році, коли Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася в XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». 1946 року Севлюш перейменований у Виноградів.
Колега розповідає, що кожного року тут проводили масштабний фестиваль талантів “Кришталеві грона”. І взагалі святкування завжди співпадають з релігійним святом - Днем Успіння Пресвятої Богородиці. Це, як на мене, логічно, бо люди все одно гуляють.
От і сьогодні, попри рішення не проводити масових розважальних заходів і проведення згаданого вище фестивалю у вкрай скромних рамках, люди до церкви зібралися. Та що там казати. Пів міста точно прийшло.
Храмове свято у самісінькому центрі міста абсолютно очевидно вдалося. Тим більше, що тут у десятках яток можна купити традиційні для закарпатських храмових свят пацьорки і лизинки.
Ну і куди без жебраків.
Та й взагалі люди тут мають бути досить релігійними, бо ж замість якогось-там вождя чи письменника поставили перед міськрадою янгола - охоронця міста.
І якщо ви думаєте, що на цьому церкви у місті завершилися, то глибоко помиляєтеся. От хоча б церква Вознесіння, збудована у XV ст. Вона не в найкращому стані зараз, та все ж не знищена.
Прямо навпроти неї можна побачити споруди Францисканського монастиря. Комплекс складається з церкви (1516) під бароковим дахом на дзвіниці і двоповерхового корпусу келій, що приєднаний до храму. Але мені у вічі впала ця скульптура, яка зображає двох монахів.
По дорозі ще бачимо один великий православний храм та службу на фундаменті якоїсь нової церкви.
Але повернемося до центру. Виноградів серед всього іншого відмінний своїми численними скульптурами. От ми відходимо трохи вбік від центру і бачимо скульптуру винороба. Що особливо приємно, це вигляд скверу, у якому він знаходиться. Рівненька, чистенька бруківка акуратно обгороджені дерева... любо глянути!
До слова, тут колега відмічає клумбу у центрі міста. Таких у нас точно нема.
Я сміюсь і згадую світлини з радянської книги про Ужгород. Щось там було таке. А взагалі тут навіть перед РДА система поливу краща, ніж на нашій Народній. Районний центр, що ж.
Варто відмітити ще і той факт, що у цьому районі поважають жертв минулих воєн. По дорозі до Виноградова нарахувала з десяток різних таких пам'ятників і меморіалів. Але у Виноградові він особливо великий, Тут тобі і стела величезна, і скорботна матір, і власне бійці. “Як це зараз актуально”, - з сумом думаю я. Бо ж раніше по дорозі була скульптура, де Ісус приймає у обійми солдата Першої Світової. І от я сильно сподіваюся, що нам не доведеться робити постаменти для третьої..
З веселих пам'ятників знаходимо тут ще велосипед і велосипедик. А коло них найдовша велопарковка, яку я коли-небудь бачила.
А ще є фонтан із дівчиною, яка топче ногами виноград. Його місто отримало у подарунок 2 роки тому, на свій 750-й день народження. Фонтан насправді чудовий.
Але тут ми переходимо до контрастів. Позаду фонтану розташувався суші-бар. Виглядає якось несподівано.
А ще на цій вулиці є "дивовижні" торгові центри.
І радянські будинки з такими характерними балконами.
І, очевидно, старі будинки, бо ж місту за 750 перевалило.
З понівеченими ліпнинами, на жаль.
А ще є просто якісь дикі вивіски.
Варто згадати і про сучасну родзинку старого Севлюша. Саме через неї я ще з минулої осені мріяла сюди приїхати. Це ресторан “Таш Далі”. І назва його, повірте, себе повністю виправдовує.
А ціни! Замовляємо капучіно і каву за, не повірите, 14 гривень. І це не якась-там лабуда, як буває у Києві, а справжня хороша закарпатська кава.
“Комунізм по-виноградівськи”. - жартує колега. І не помиляється. Бо ж де у нас такі ціни бувають? Хіба у 2010 році.
На жаль, робота не вовк, тож ми вимушені збиратися і їхати додому. У цілому Виноградів залишає по собі позитивне враження. Гарне місто, приємне. От тільки якось воно все острівцями у ньому. От гарний сквер. От жахливий модерний кіч. От чудова старовинна будівля. От совок. І цих “от” просто купа. Такі собі десятки мікрокосмів на обмеженій площі. Але говір наш, закарпатський. І люди хороші. Посміхаються. Живуть. А значить, все з містом добре.
Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua