Хто сказав, що листопад – не привід поїхати на море? Якщо цього місяця нема жодних надій на недомашній відпочинок, якщо начальство не пропонує піти в позапланову відпустку, якщо хочеться втекти від екрану власного комп’ютера і змінити закарпатську картинку за вікном, – придумайте собі поїздку на південь. Напівробочу.
Середина останнього місяця осені вже потрохи нагадує про сірість, мряку і безпощадні заморозки. Ужгород все частіше кутається у справжній лондонський туман, в Іршаві, ніби, тепло, але з дощем, Міжгір’я і Воловець пахнуть морозом, а Рахівщина – вже зі снігом. Але я про це не знаю: переді мною сонячний Севастополь.
Ранок у Криму – виключно в приглушених тонах: синьо-сіре небо з рожевим відблиском сонечка, легенький вітерець, ніяких різких контрастів і відсутність натовпів людей на вулицях. Місто прокидається. Разом з ним намагаюся прокинутися і я. Не дуже виходить, бо улюблена закарпатська кава аж надто далеко. Але тримаюсь молодцом і заповзаю у першу ліпшу севастопольську маршрутку. Тутешній транспорт такий швидкий і такий безстрашний на поворотах, що сон сам собою відходить: не те, що переживаю за своє життя, просто цікаво, як водій з тим всім справляється. Поки їдемо прикидаю собі, як би сама вписувалася у ті повороти. Страшно подумать :).
Ще їдучи у колоритних укрзалізничних – моїх улюблених! Чесне слово – поїздах, окреслила собі кілька бажань-забаганок, які хотіла виконати піж час невеликої подорожі.
Отже, пункт №1: ранкова кава на березі моря. Хто не пробував – раджу! Це настільки божественно, що навіть подумалося, що кавування під шум хвиль Чорного моря – точно не гірше кави на березі Ужа.
Ще ранок, але так тепло, що пальта, шапки і рукавички на севастопольцях я геть не розумію. Поблизу кілька рибалок, над морем – чайки, у далі – розмиті кораблі. П’ю каву і думаю про вічне. Таких хвилин спокою у мене не було давно.
Філософія філософією, але у мене тільки один день на осінньому морі. До речі, восени воно – море – трохи не таке, як влітку: більш мирне, спокійніше і синіше, з нотками умиления. Кольори – просто казкові. Відчуття від того, що ота стихія тут, у двох кроках від тебе, не менш захопливі. А ще радує те, що листопад – не оксамитовий сезон, а ти на морі :).
Пункт №2: Херсонес. Одразу собі подумала, що саме Херсонес треба буде відвідати обов’язково. Навіть якщо прийдеться втекти від планів. Зрештою, так і вийшло. Але не шкодую. Херсонес важко з чимось порівняти. Хіба з тими ж таки картинками і фото самого Херсонесу.
Вражає величина самого заповідника – більша, ніж я думала – величезний пагорб з десятками протоптаних стежок і залишками грецьких руїн. А от кілька колон, які, очевидно, завжди стають героїнями фотографів, значно менші, ніж здається на фото. Значно. Храм – чудовий. Ззовні здається величезним, коли зайдеш – зовсім ні. На подвір’ї – кілька старезних колон, дзвін-велетень, купа туристів і парковка для візочків. Дуже мило.
На територію старовинного Херсонесу потрапила абсолютно безперешкодно. І безкоштовно: добрий дядя-охоронець пропустив, ще й браму сам відкрив. Під час прогулянки заповідником одразу визначила об’єкти, які мають залишитися в пам’яті моєї фотокамери. Але не все вдається: чудовий дзвін поблизу руїн на березі моря таки не встигла зняти, – люди біля нього крутяться позмінно. Може, я трохи цинік, але для хороших фотографій завжди хочеться звести кількість людей до мінімуму. В полі зору фотоапарата, звичайно :).
По дорозі назад зустрічаю двох морячків. Та і який Севастополь-то без моряків?! Кожен раз, коли виходиш у місто, на вулицях зустрічаються морські військовослужбовці. Дехто туристам радіє, декого відверто дратують прохання а-ля хочу фотку під назвою «Я і моряк». Але терплять, куди подітися :).
До пункту № 3 довелося трохи йти-їхати: севастопольська набережна. Вона – чудова! Хто був, той знає. Якщо ви колись будете у Севастополі, а для походів-екскурсій містом часу буде замало, не вагайтеся – йдіть на набережну. Графська пристань, Адміральська червона доріжка, кораблі, але разом із тим – якийсь незрозумілий спокій і гармонія.
Туристи милуються видами, прості севастопольці – рибалять, дехто з перехожих просто зупиняється і поглядом проводжає кораблі, гучномовці запрошують до вечірніх морських екскурсій, а я просто відпочиваю собі і слухаю море.
Правда, його – море – все-таки краще слухати і відчувати, коли лишаєшся наодинці. Осінній вечір тут ще кращий за ранок. Легкий і майже теплий вітер, рожевий захід сонця і кораблі, які пливуть десь удалечінь. Взяти би крісло, сісти - і книжки писати. На березі осіннього моря.
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
Прожити 1 день не так, як ви звикли зазвичай, змінити оточення чи місце перебування, інтер’єр чи рід занять. Такий день точно не пройде дарма: можливо додасть свіжих емоцій, підштовхне до нових ідей або ж трішки змінить одноманітний потік буденних справ.
Zaholovok.com.ua вирішив розпочав ще один проект - «Один день». Ми проводитимемо його в різних ситуаціях і місцях. А враженнями поділимося з вами :)
Читайте також: