Гомеопати Закарпаття ініціювали потужний проект: фахівці вирішили зібрати інформаційні та фотоматеріали, в яких йдеться про те, як зароджувалася гомеопатія в області, які люди були причетні до цієї справи тощо. Крім того лікарі-гомеопати збирають відгуки від пацієнтів різних років, аби сформувати якнайповніший архів. Якщо Ви маєте подібну інформацію, або можете відгукнутися про закарпатських гомеопатів (які працювали у минулі десятиліття), надсилайте на адресу редакції Zaholovok.com.ua zaholovok.ua@gmail.com та skodarik@gmail.com
«Гомеопатія існує з 1796 року, але що було два століття тому в Закарпатті нам невідомо. Цілком можливо, що і тоді цим методом користувалися наші земляки. Нам відомо, що в радянський час практикували лікарі і була створена гомеопатична аптека, - каже відомий закарпатський гомеопат Наталія Шкода-Ульянова. - Одна з перших лікарів, які зацікавилися цим методом, була Смрига Зінаїда Михайлівна. Її біографію і фото надіслала її онука Тетяна»:
Смріга Зінаїда Михайлівна (дівоче прізвище Жигуліна) народилася 21 листопада 1924-го року в м. Лебедянь Липецької області, Росія. Досить скоро її сім’я переїхала в Сибір, тому закінчила середню школу на Кузбасі. На початку Другої світової війни Зінаїда пішла працювати санітаркою в евакуаційний госпіталь, і всю війну пересувалася по країні разом із ним.
Так, разом із госпіталем, вона потрапила у Львів, де в 1944-му поступила на медичний факультет Львівського державного університету. У 1946-му вона була переведена у новостворений Ужгородський державний університет, який закінчила у 1953-му році (переривала навчання у зв’язку з народженням старшого сина у 1950-му).
Все життя Зінаїда Михайлівна працювала за спеціальністю, лікарем: у с. Тур’ї-Ремети, пізніше в Ужгороді, у військовій частині піхотного полку, до самої пенсії в Ужгородській міській поліклініці… Всього не перерахуєш, оскільки вона була дуже активною і завжди працювала на декількох роботах.
Сталося так, що на початку 70-х вона не могла вилікувати запалення нирок, яке буквально вклало її у ліжко. Промучившись кілька років, вона почала лікувати сама себе травами. Спершу вилікувала себе, потім стала лікувати друзів, знайомих, почала вивчати фітотерапію, а пізніше також рефлексотерапію та гомеопатію. Інформації на той час практично не було, тому вона їздила працювати у бібліотеках Москви та Києва, регулярно замовляла книги у Державній бібліотеці СРСР ім. В.І.Леніна та Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР, вишукувала рідкісні та старовинні книги, робила фотокопії. Закінчила курси рефлексотерапевта, у 80-му Московську школу гомеопатії,а пізніше й київську.
Зінаїда Михайлівна першою почала займатися гомеопатією в Ужгороді. Зінаїда Михайлівна успішно лікувала багато «невиліковних» та хронічних хвороб, тому вдома у неї не припинявся потік хворих; пацієнти з інших міст частенько жили по кілька днів у неї вдома. Наприкінці 1980-х вона відкрила перший у місті гомеопатичний кабінет.
У 1949-му одружилася з економістом Смрігою Павлом Павловичем, у 1950-му у них народився син Павло, у 1955-му – Ігор.
Померла в Ужгороді 06.02.94.
«Моя соседка Савко Мария лечилась у Зинаиды Михайловны. Она ходила к ней домой, где наряду с гомеопатией она занималась массажем, рефлексотерапией, фитотерапией, - відгукується одна з пацієнток, - Я хорошо помню наши встречи с Зинаидой Михайловной в магазине «Мед. книга», где мы покупали «новинки» в медицине того времени и беседовали о гомеопатии.
Ещё задолго до открытия аптеки, практиковал гомеопатию, мой сокурсник, Андрей Фёдорович Гузанов. Со студенческих лет его интересовали нетрадиционные методы лечения. Он собирал старинные книги и по ним самостоятельно изучал гомеопатию, рефлексотерапию и другие практики. Успешно лечил наших преподавателей. Гомеопатические препараты готовил сам на спирту. Посещал больных в стационарах и на дому. Не считался со своим временем, у него не было выходных, он работал и в субботу, и в воскресенье. Сохранилась газетная статья за 15 марта 1980 года в которой писали о нём как о рефлексотерапевте, но в это же время он успешно практиковал и гомеопатию».
В даний час живе в Росії. Практикує розстановки за Хеллінгера, рейки і консультації з гомеопатії. Часто приїжджає в Ужгород і, як раніше, допомагає людям.
Часте звертання за гомеопатичною допомогою потребувало розширення цього виду медичного обслуговування. Тому 15.01.88 року було видано наказ № 16 відділом охорони охорони здоров'я Закарпатської області відрядити в м.Київ лікарів Піріді Лесю Юріївну, лікаря ЦМКЛ, і, Войтанік Семена Анатолійовича, лікаря ОЛСУ, для вивчення досвіду роботи гомеопатичного кабінету.
Ось як згадує цей період життя Л.Ю. Піріді:
«Ми проходили курс спеціалізації з гомеопатії на базі гомеопатичного відділення поліклініки № 1 м.Києва з 19 січня 1988 по 16 лютого 1988 року. Вранці у нас були практичні заняття на прийомах у Тетяни Дем'янівни Попової та інших лікарів-гомеопатів, а ввечері були теоретичні лекційні заняття. Для нормального функціонування гомеопатичного прийому в поліклініці було необхідне відкриття гомеопатичної аптеки. За рекомендацією Т.Д.Попової я була на прийомі у начальника головного аптечного управління «Фармація», який дав «добро» на відкриття в м.Ужгороді гомеопатичного відділу, де б готували гомеопатичні препарати. У січні 1989года було відкрито кабінет лікаря-гомеопата при поліклініці № 2 м.Ужгорода, де я приймала хворих з м.Ужгорода та області. У тому ж 1989 році на базі аптеки № 168 м. Ужгорода був відкритий гомеопатичний відділ, де готували гомеопатичні препарати. Навчання в Києві пройшли провізор Цібере В.Ю. (Він же був завідувач аптекою) і фармацевт Грицан А.М.
І коли вийшов наказ № 165 від 3 серпня 1989 про розвиток гомеопатичного методу в медичній практиці та поліпшенні організації населення гомеопатичними засобами, ми були одні з перших 19 міст Української РСР, де вже функціонували кабінет і аптека. Збереглися газетні статті того часу.
У листопаді 1989 року відбувся перший Всесоюзний з'їзд гомеопатів в м.Києві, де я (Л.Ю. Піріді) представляла Закарпатську область. Я вела прийом хворих і в аптеці і в двох поліклініках: міський і обласний. Часто читала лекції в лікувальних установах, де в той час мало знали про гомеопатію. Давала інтерв'ю в місцевих газетах, вела постійну рубрику в Закарпатській газеті, відповідала на запитання читачів. Чим більше дізнавалися лікарі про прекрасний метод лікування, тим більше починали їздити на курси навчання з гомеопатії у м.Київ, де вже була роздана навчальна програма.
На жаль, в роки перебудови аптека № 168 була приватизована, завідувач помер. Приготування препаратів припинилося. Я (Л.Ю. Піріді) дуже вдячна долі за те, що отримала можливість, познайомитися з такими чудовими спеціалістами-гомеопатами, як Т.Д.Попова і її батько Д.В. Попов - засновниками Української школи гомеопатії. (Л.Ю. Піріді.)».
Л.Ю. Піріді працює до теперішнього часу лікарем-гомеопатом в поліклініці № 2 м. Ужгорода, є членом Асоціації гомеопатів України та Закарпатського обласного товариства гомеопатів.
С.А. Войтанік працював завідувачем відділенням відновної терапії в ОЛСУ. Займався голкорефлексотерапією, мануальною терапією, гомеопатією. У співавторстві з І.З. Самосюк, Т.Д.Поповой і Б.В. Гаватой була видана книга «Мануальна, гомеопатична і рефлексотерапія остеохондрозу хребта» Київ «Здоров'я» 1992 год. В даний час проживає за межами України.
