Ранкова кава з Анатолієм Полосковим

Як починається Ваш ранок?

Дуже просто, як і в більшості ужгородців. О 8.00 починається робочий день. Як правило, я приходжу раніше, тому, на жаль, не встигаю займатися спортом зранку, залишаю фізичні активності на післяробочий час.  О 7.40-7.45 -- я на робочому місці, розписую пошту, далі – щоденна нарада із заступниками, плануємо день, тиждень тощо. Звичайний робочий ритм, як, напевно, і в більшості людей.

Починаєте день з кави? Хтось може скаже, що з бокалу вина, з огляду на Вашу попередню діяльність :

Ні :) Звичайно вино зранку – «ні»,  і перша кава на роботі. Вдома, коли я жив у Берегові, жодного ранку не було, щоб ми не розпочали з домашньої кави перед роботою. Стосовно вина,  яка б зустріч не була – ділова чи діловий обід – я жодного бокалу вина за ці 9 місяців з часу призначення у робочий час не випив. А враховуючи, що працюю, буває, до дев’ятої, десятої чи одинадцятої вечора, то вино можливе за вечерею десь вже після того. Але так, вино – це моє життя, моя пристрасть.

До вина ще повернемося. А що це за історія про те, як Ви жили на роботі певний час?

Звичайна історія. Треба було ж шукати квартиру в оренду в Ужгороді. Доти мусів десь жити. Я був приємно здивований, що в ОДА, те крило, яке було відведене для губернаторів тих часів, використовувалося для них, їхніх родин. Там абсолютно нормальні умови: велика спальня, душ. Я так жив в ОДА трохи менше місяця, на початку роботи, коли треба було багато пізнавати, вивчати. Були такі кілька днів, що не встигав взагалі виходити на вулицю.

Так дуже зручно, здається.

Зручно, але розумієш, що неправильно. У нас перші 2-3 робочі місяці з моїми заступниками були шаленими: практично без вихідних  і робочий день майже ніколи не закінчувався раніше 23.00. При такому графіку, ти відпрацював – і відразу пішов спати.  Це добре, але недобре, коли перебуваєш  постійно в одному просторі і нема часу навіть вийти на вулицю. От така історія.  

То у Вас була робота «вдома», як і у більшості українців у часи карантину. 

7 грудня 2020 був підписаний указ про моє призначення, 8 грудня ми зустрічалися з Президентом, я приступив до роботи 9 грудня. Ще можна було виходити на вулицю, червона зона у нас почалася пізніше. Коли розпочався локдаун, я жив на квартирі, але вона поруч з ОДА, буквально 1,30 хв. Шукав неподалік саме заради ефективності використання часу.

Не хотіли доїжджати з Берегова?

Берегово не так далеко і багато знайомих, до речі, їздять до Ужгорода на роботу і повертаються. І я, коли раніше працював начальником юридичного відділу Агропромбанк "Україна» в Ужгороді, щодня так їздив. Це було складно, але до того звикаєш. Щоправда, там робочий час тривав до 5-6 вечора. А тепер, коли закінчуєш роботу о 23.00, то їхати у Берегово, щоб прокинутися о 5 ранку – і знову в Ужгород – нереально.

Чи часто тепер буваєте вдома, з родиною?

Субота і неділя дуже часто у мене робочі. Бувають періоди, коли я 2-3- тижні не буваю у Берегові. Але, якщо під час робочих поїздок я проїжджаю через місто, обов’язково зупиняюся вдома, вітаюся з усіма: з дружиною, тещею, сином. П’ю з ними каву і їду далі.

Вони вже звикли до такого ритму?

Звикли і, до речі, дуже підтримує те, що вони з абсолютним розуміння до цього ставляться. Жінці тяжко, я це чудово розумію, але вона молодчина. Я навіть не очікував, що вона настільки зрозуміє. Коли я працював у Берегові і треба було керувати компанією, не мав можливості щодня о 18:00 бути вдома. Тоді вона іноді дорікала, потім потрохи суперечки згладилися. Коли я перейшов в Ужгород, ми домовлялися про розпорядок роботи. Дружина Мар’яна дійсно розуміє, дуже підтримує.

То тепер родина вже до вас у гості приїжджає?

Так, буває таке. У мене однокімнатна квартира, то не можуть гостювати разом усі. Або приїжджають усі, ми десь повечеряємо і вони їдуть назад.

Вікіпедія пише, що Ви, як і попередній голова ОДА Олексій Петров, народилися в Росії. Але, на відміну від нього, на Закарпатті ще з 1990-го року. Як сюди потрапили?

Це цікава історія. Я народився в Архангельську, служив в армії, дуже далеко, практично на Північному полюсі - архіпелаг Земля Франца Йосифа. Зі мною служив Іван Кузьма, хлопець із с.Кам’янське Іршавського району. У нас було всього пару десятків людей, із Закарпатті кілька хлопців, тоді їх призивали чомусь і такі місця. З Іваном  ми ще з «учебки» дуже здружилися, потім служили півтора роки разом. У нього я випадково побачив фото дівчини, яка мені дуже сподобалася. Іван довго не давав адресу, казав, що це його дівчина. Насправді це була його двоюрідна сестра.  Я таки випросив дані, сказав, що знаю всіх його дівчат :). У ті часи вертоліт з поштою до  нас прилітав раз на два місяці. Такий собі був «інтернет». Ти відправляєш листа і не раніше, ніж через два місяці отримуєш відповідь. Якщо з відповіддю на той вертоліт не встигли, то тільки через 3-4 місяці. Тому питати «яка у вас погода» було безглуздо.

Або питати, «що ти робиш у це момент» :)

Ми почали переписуватися,  у 1989 році я демобілізувався. У той рік вперше приїхав на Закарпаття, і вперше тоді ми зустрілися з Мар’яною. У 1990 році зіграли весілля, відтоді я постійно живу на Закарпатті. У 1998 родина дружини ще жила у Берегові, тесть був військовим, згодом у Березному. Але потім повернулися до Берегова, тягнуло їх туди.  

Класне місто для проживання.

Класне.

Ніколи не думали змінити його?

Мені подобається. Дружині завжди дуже подобався Ужгород.  У нас свій будинок у Берегові, я його дуже люблю і не уявляю, щоб його поміняти на щось інше. Ужгород я  також дуже люблю. Поки не почав тут працювати, ставився до нього не так, як зараз. Все-таки 9 місяців щодня зранку до ночі тут, то за цей час ти починаєш відчувати місто, ти бачиш набагато більше. Майже нема такого вечора, коли дозволяє погода, щоб ми не гуляли. Як правило, з моїми друзями, командою увечері 8-10 км ми «находжуємо».

Я десь бачила навіть фото у соцмережах з ваших прогулянок.

Наше коло – по пішохідній набережній до Боздоша і трохи більше. Майже щодня пізно увечері. Ужгород дуже класне місто, тут багато недоліків, багато архітектурних  непорозумінь з 90-их – початку 2000-их років.  Як на мене, то центральна частина міста трохи спаплюжена склом і бетоном, але це не впливає на загальне враження від міста. Я люблю Ужгород по-справжньому.

Чим він вас так захоплює?

Люди. Якщо не говорити традиційно про архітектуру, історію, а я дуже люблю історію, музеї, старі церкви. То після того або одночасно з цим, або в першу чергу – це люди. Тут комфортно, спокійно, багато молоді і зараз особливо це відчувається, бо початок навчального року. Цікаві, красиві, інтелігентні люди. Це насолода перебувати серед таких містян.

Що не вистачає Закарпаттю, щоб люди не їхали звідси? З Ужгорода теж виїжджають, хоча і повертаються.  

Ця ситуація – вона ж однакова по всій Україні. Але історично так склалося, що закарпатці їздили по всьому світу у пошуках кращих заробітків, кращої долі. Не всі поверталися, але всі серцем залишилися на Закарпатті. З одного боку – це величезна працелюбність, бажання жити більш комфортно, щире бажання. Абсолютно нормально, коли людина хоче, щоб у нього було не гірше, ніж у сусіда. Така риса закарпатців. До речі, перше фото, яке я побачив у Росії із Закарпаття – із зображенням Рахова. Мені було років 6-7. У нас в Архангельську працювали люди з Закарпаття у сільському господарстві. Вони  робили такі копиці, які місцеві робити не вміли. Закарпатці здружилися з моїм батьком і я, як зараз пригадую ту стару чорно-білу фотографію, на звороті якої було написано «Рахів». Який рік - не пригадаю. Це була якась фантастика, на задньому фоні гори, чого ти в житті не бачив. Побувати на Марсі і побувати у Рахові – рівнозначні події

Століттями закарпатці виїжджали і я думаю, що навіть підвищення рівня зарплат до таких як у Словаччині, Угорщині, навіть Чехії, не зупинить їх. З інших областей не будуть виїжджати, а закарпатці, які завжди прагнуть більшого, будуть їхати ще далі. Не вважаю, що це єдиний правильний шлях для нашого життя-буття на Закарпатті, бо все такий родина має бути повною. Знаю багато прикладів, коли один з подружжя виїхав, то родина рано чи пізно розпадається. Бо нема нічого важливішого, ніж родина

Ви ту фотографію з Рахова відтворили в реальності?

Так! Це було фото, зроблене з Буркута – культового місця у Рахові. Я не можу передати вам це відчуття, коли я малим побачив це фото. Рахів ні з чим не можна сплутати, особливо коли ти з Буркута дивишся на цю красу.

Хто б це знав тоді, що ви осядете якраз на цій дивовижній землі.

Бачите, такі сигнали були: спочатку фото з Рахова, потім служба на Землі Франца Йосифа, імператора.

Майбутня дружина, коли отримувала від Вас листи теж так захопилася Вами?

Я завжди дуже гарно писав :) , отримував постійно 5/5 за твір: розкриття теми і граматику. Врешті-решт, я нічого не видумував, писав те, що відчував, коли побачив її на фото.

Вперше у Берегово я приїхав у травні 1989 році, а в серпні – вже з мамою. На вечері в ресторані була Мар’яна з батьками, моя хресна, сама із Закарпаття, вона працювала директоркою ресторану у Сільці, де ми вечеряли, а потім відгуляли весілля. Я попросив руки Мар’яни, всі, звичайно заплакали, і погодилися.  Мар’яна після того каже: «Хоч би мене попередив!». Ми про це не говорили до того, але я розумів, що інакше не буде, коли ти зустрів своє, то воно твоє. У неї було дуже багато хлопців, які домагалися її руки, але я був найбільш наполегливий :)

У вас є ще дорослий син, чим займається?

28 років. Він абсолютно доросла, самодостатня людина? Але зараз діти трохи пізніше дорослішають у плані створення сім’ї. Коли я одружувався, Мар’яні було 18, мені – 22.  Я кажу сину: «Анатолій, (його теж так звати), дуже вже хочу внука чи внучку, щось собі думай!». Напевно, коли у нас діти з’являються, ми ще дуже молоді, не розуміємо, що це за радість і щастя. У нього насправді нема поки серйозної дівчини. Він мені відповідає, що це не вік для прийняття серйозних рішень. Напевно, чим далі, тим важче обрати, але я впевнений:  у якому віці я б не зустрів свою Мар’яну, рішення відносно неї прийняв би дуже швидко.

Син дуже довго працював у  Німеччині, все було добре, але його тягнуло сюди. Він знає багато мов: угорську, англійську, чеську, німецьку. Але то не його. Якщо у тебе є дівчина чи дружина і ви разом, то так, а коли сам, то задумуєшся, а навіщо це то тобі треба, інша культура. Він зовсім недавно повернувся. Поки що відпочиває, дружина не може натішитися, що син поряд. Я дуже ним пишаюся і, напевно, ми не робили для цього щось особливого, але він як людина дуже порядна. Це найголовніше. Ще б він він швидше одружився і подарував нам онука.

Чи комфортно Вам на посаді голови ОДА після тривалого часу у бізнесі, і що стало найбільш неочікуваним у цій роботі?

Коли ти потрапляєш у владу, стаєш чиновником після бізнесу, то найбільш неочікуваним і найбільш неприйнятним були і залишаються процедури. Наша робота дуже конкретна: ми управлінці, ми будуємо і зараз дуже багато будуємо.  Чимало проєктів щодо реконструкцій дуже конкретні, як і в бізнесі. Але, коли ти в бізнесі приймаєш рішення за секунду після того, як все зважив, то тут немає такої можливості. Процедури, які прописані для уникнення якихось корупційних ризиків, тендери, строки на оскарження і інше затягуються на місяці, коли ти нічого не можеш робити. Навіть, коли вже держава виділила кошти, а ще все тягнуться процедури, то це не дає спати реально. Розумієш, що за цей час ти можеш дуже багато зробити, а не можеш. Не завжди ці тендери і процедури насправді заважають непорядним людям, все одно все залежить від керівника, від команди. І при тендерних процедурах можливі якісь корупційні ризики, і без тендерних процедур можливо все робити чесно, прозоро і набагато швидше. У бізнесі ти або порядний керівник відносно власника підприємства, або ні. Тут така ж ситуація. Для мене було найважче з цими підходами ужитися. Дотепер не можу до того ритму звикнути. Після того, як всі тендери відіграні, всі переможці визначені, підписані угоди, ніхто не оскаржує в Антимонопольний комітет, почалася робота – це вже кайф. Це налаштування процесів, контроль. Дуже багато проектів, де у нас не залишається юридичного впливу, тому що замовник – територіальна громада. Це їх справа, але за все, що відбувається в області, за все, що фінансується бодай мізерною часткою державних коштів, відповідає особисто голова ОДА. Тому ти не можеш бути байдужим, повинен контролювати, якщо не маєш прямих юридичних важелів, мусиш тримати все на контролі, шукати можливості, щоб все було вчасно і  якісно.

У Кабміні, в Офісі Президента не питають за деталі. І це абсолютно правильно, бо тебе наділили повноваженнями і відповідальністю за те, щоб був результат. Який або є, або нема. Якщо щось не вийшло, це проблема твоя і твоєї команди, якщо у тебе не виходить, ти маєш піти з посади.  Я дуже часто повторюю таку річ: все, що роблять чиновники, грає не на репутацію цього чиновника, а  на владу загалом і, зокрема, на Президента. Зневіра людей у владі – це дуже небезпечна річ, пов’язана з глобальними процесами, з регіональною, глобальною економікою, безпекою, військовою безпекою. Зараз я можу сміливо дивитися в очі Президенту, бо у нас виходить. Ми дуже багато чого поламали негативного, у нас є гарні результати, ми Президента не підводимо. На сьогодні робота голови ОДА та його команди – це абсолютно конкретні речі, це розбудова прикордонної інфраструктури, медицина, дитячі садочки, школа дорожня інфраструктура. Тут не можна ховатися за загальними фразами. Я дуже пишаюся тим, що у нас виходить  і тим, що мені вдалося зібрати таку потужну команду на рівні моїх заступників, які прийшли разом зі мною взимку. І на рівні багатьох департаментів ОДА.

Як Ви збирали команду? Знали раніше своїх заступників?

Мені дуже пощастило, що ті люди, яких я відразу запросив із собою в команду, довірили мені і погодилися працювати разом. Я, звичайно, знав цих людей. Мирослава Білецького по бізнесу, Іштвана Петрушку як голову Берегівської РДА. І це був один з найпотужніших голів у ті часи. Такого рівня сьогодні мало хто з голів райдержадміністрацій досяг. Щодо Ігоря Шинкарюка, я з ним познайомився раніше, займався крім виробництва ще й туризмом, ці речі тісно пов’язані. Я з ним зустрічався кілька разів, коли він був заступником голови ОДА і мені дуже сподобався його стиль роботи, оперативність прийняття рішень. Я дуже радий що ми працюємо дотепер разом.

Ваше улюблене місце на Закарпатті? Або ж місто?

Міста: Берегово та Ужгород. Про місце важко відповісти, бо не можна зрівнювати Рахів і Ужгород. На Закарпатті стільки багато унікальних місць, як 30 років тому, так і тепер у нас можна всюди зупинитися і малювати картину. Впевнений, вона всюди буде гарною.

Ви не малюєте, до речі? І чи маєте час на захоплення?

Часу не маю точно. Не малюю. Моє захоплення ще зі школи – музика. Я професійно займався музикою, досить непогано грав на барабанах, успішно працював звукорежисером у хороших студіях. Але це було до армії, до одруження. Музика – це моя слабкість, дуже різна: від авангарду до року, до класики. Немає значення, аби вона була гарна. Чим ще добре в Ужгороді, тут частіше відбуваються мистецькі події. Я із задоволенням, коли є час, буваю на концертах.

І читати. Я обожнюю читати, зараз це проблема, але маю пристрасть з дитинства. Думаю, колись буде часу більше.

Які смаки маєте у літературі?

Як і в музиці – дуже різні. До речі, я відкрив сучасну українську літературу, і відкрив з Андрія Любки. Ми з ним познайомилися на одному заході. Кілька років тому я придбав одну книжку, потім декілька. Але перша моя україномовна книжка була саме Андрія Любки. Я йому за це вдячний.

То що це була за книжка?

То був роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Перша книжка про Ужгород, коли ти читаєш,  бачиш ці вулиці, місця, бо ти про них знаєш. До того вся література у моєму житті описувала країни, міста, які і в реальності не бачив. Мені дуже сподобалося, насправді. Зараз я читаю книжки переважно українською мовою і це дуже круто. Я можу порівнювати, бо все життя навчався і читав російською мовою. Беззаперечно російською є шедеври і це зрозуміло. Але читати українською мовою для мене – це щось таке навіть інтимне. Дуже багато є таких речей, які не скажеш російською.

Ви завжди тепло відгукуєтеся про тещу (а як же анекдоти), кавуєте разом. Дружили  з тестем.

Тесть був справжнім другом, ми 30 років прожили разом. Ми і зараз живемо разом з тещею, у нас різні хати, але у одному дворі. Цінність колодязя пізнаєш коли він пересох. Мені страшно не вистачало тестя, особливо відразу, після того, як він пішов. Коли ти вдома і згадуєш людину біля кожної речі: отут ми сиділи, дивилися футбол. Дотепер відколи його не стало, я не можу дивитися футбол, якось сів, через хвилин 10-15 я зрозумів, що не можу, ти не дивишся футбол, а згадуєш людину.

Стосовно тещі, так, у нас дуже класні відносини. Раніше по молодості якісь були невеликі суперечки. Але у неї такий характер, як і в мене: не можу тримати негативу. Мені через секунду чи хвилину треба сказати: все, поїхали далі, помирилися. І вона така. Тому ми навіть, коли сперечалися,  через хвилину пили по 20 крапель закарпатського коньяку  і все було добре. Зараз у нас вже багато років дуже рівні і теплі стосунки.  Приємно, коли можна разом повечеряти, побути, поговорити  і просто підтримати. Вони з чоловіком прожили 53 роки. Теща пережила ковід, нема важких наслідків. Але єдине чого їй не вистачає є у житті – це чоловіка. Ми її підтримуємо, намагаємося бути завжди поряд, хоча це не є рівноцінною заміною.

Які три речі Вам потрібні для щастя?

Як кажуть, треба, щоб людина з радістю йшла на роботу і з радістю поверталася додому. Не може бути повноцінного позитиву у житті, якщо у нелюба робота. Якщо ти просто відбуваєш цей час, а це більшість життя. Робота повинна давати насолоду. Це не має бути щодня, але ти повинен досягати результатів і гордитися тим. Але, яка б не була  добра робота, якщо тобі не хочеться повертатися додому, через різні причини, образно кажу, то і радості нема. І звичайно, має бути щось для відпочинку, хобі. Як казали мудрі: всі спиці мають бути однієї величини і довжини, бо твоє колесо буде котитися не так, як треба. Тому потрібна гармонія у всьому.

Якби ви зустріли Бога, щоб Ви запитали, попросили?

Я б подякував, за те, що у мене дотепер жива мама і батько. Не завжди абсолютно здорові, але все-таки здорові всі, хто мене оточує. Попросив, щоб він ще деякий час ось так до нас ставився.

Якими властивостями має володіти людина, щоб Вам сподобатися?

Бути людиною.

Повз що Ви б ніколи не пройшли?

У мене такий характер, це і добре і погано: дуже гостро реагую на несправедливість. І ніколи мимо цього не пройду. У мене так не виходить. Мені кажуть: не реагуй так гостро, дивися на ситуацію збоку. А я не можу, тому що я знаю, ця ситуація неправильна, вона має розвиватися по-іншому. Я вже не поміняюся, мені 53 роки.

Гасло, яким ви керуєтеся у житті. Який вам допомагає в різних життєвих ситуаціях.

Все так не буде. Завжди треба розуміти, що може бути гірше і буває гірше, і коли тобі важко, буде обов’язково краще.

Три ознаки, за якими можна визначити, що ви закарпатець?

:)  Я обожнюю шовдарь, обожнюю закарпатське весілля і знаю, що це таке, особливо у гірських районах. Ну і кава. Коли я вперше спробував закарпатську кава, мені здалося що це не кава, а смола. Був впевнений, що ніколи в житті цього пити не буду. І я не розумів як закарпатці цим насолоджуються. Це було понад 30 років тому і тепер я не можу без кави.

Це вас теща пригостила? Смолою :)

Це був звичний нормальний ритуал. Коли я приїхав у Берегово, то перед тим, як зустрітися з Мар’яною, пішов знайомитися  з її мамою – Мартою Василівною. Купив величезний букет троянд. Вона тоді працювала у приймальному відділенні Берегівської лікарні. Знав, як виглядає, бо бачив фотографії. Марта Василівна йшла, як зараз пам’ятаю, з авоською, несла поміняти пляшки з-під молока. Я підійшов, представився «Це я, Толік». Дарую їй квіти. А вона каже: «Чому квіти мені, а не Мар’янці?» Відповідаю: спочатку майбутній тещі, а потім вже майбутній дружині. Їй сподобалося це. У цей день я трохи схитрив, мав їхати після вечері на автобусі у Кам’янське до Івана, випадково запізнився на автобус, він був останнім. Прийшов до них додому і кажу: «Марта Василівна, так сталося, запізнився. Або таксі брати, або можу у вас лишитися». Дозволили, звичайно у різних кімнатах. А зранку всі сіли пити каву і ось тоді я її скуштував :) сказав собі, що ніколи у житті :)

І як довго звикали?

Десь через місяць-півтора я підсів. Зараз максимум два капучіно у день.  Або каву і капучіно.

Напевно тут треба попитати про вино :) Яке полюбляєте: біле, червоне, сухе, солодке?

Якщо говорити загалом, то сухе, але інколи напівсолодке, інколи десертне. Все залежить від їжі. Це, знову ж таки, дуже різні категорії. Насправді вино підбирають під їжу. Якщо неправильно це зробити, можеш зіпсувати і вино, і страву. Звичайно, це може бути і біле і червоне. Універсальне – рожеве, воно підходить до більшості страв, і до риби і до м’яса. Хороші десертні вина – наша легендарна «Троянда Карпат». Вона самодостатня, їй можна не підбирати ніяку гастрономічну пару. 40-50 грам – і насолоджуватися після вечері таким вином. Кагор, історично повелося, ніби церковне вино. Насправді закарпатський кагор – це унікальна річ і самодостатній десерт. Там стільки багато ароматів і смаків, що треба насолоджуватися окремо.

Напівсолодке майже не п’ю, але інколи під якийсь десерт можу залюбки спробувати. Треба також завжди пам’ятати: залежно від сорту винограду, від сорту вина є різна кислотність у вині. Якщо у вас висока кислотність, не можна пити Совіньйон, бо це найкислотніше вино, воно буде здаватися неприємним. У Трамінері навпаки дуже мало кислоти. Це просто наша фізіологія, кожен під себе має підбирати вино.

Чи є у вас мрія, якщо дорослі про щось мріють?

Якщо дивитися далі, а треба дивитися далі, то, щоб у моїх внуків все було добре. І щоб вони ні в якому разі не їхали жити далеко від Закарпаття, щоб вони знайшли себе тут і щоб тут народжували своїх дітей.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Сергій Гудак

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, і все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua