Ранкова кава з Андрієм Любкою

Покавувати з Андрієм ми планували вже давно. Але він періодично видавав нам для розмов своїх колег – письменників. Готове інтерв’ю теж витримували певний час: от, думали, спаде хвиля фанатичного захоплення (до речі, цілком небезпідставного) новим його романом і тут, ось – Любка! Знов у всій своїй красі і у відповідності до свого прізвища. Хвиля не проходить :).  І поки не вийшов новий бестселер Любки, а його можна перехопити десь між румунським селом, шведською бібліотекою чи ще якимось закапелком на улюблених Балканах, ми таки побалакали. Зрозуміли: завжди знайдеться, за що любити Любку. Це слово він теж часто вживає :) 

Чи довго думаєш над тим, що написати у книжці шанувальникам?

Я намагаюся взагалі писати весь час щось інше. Один раз була історія у Львові, коли я зрозумів, що не можна брехати. Підійшла дуже гарна дівчина, я хотів якось висловити свій захват і тому підписав їй книжку: «Дякую, що Ви були тут, бо я мав на кого дивитися весь вечір». Минуло 7 хв, купі людей підписав книжки, підійшла ще одна дуже гарна дівчина. І я подумав, що це дуже гарна ідея: підписав ще і їй таке ж, залишився задоволеним собою. Але, коли виходив з цього закладу, побачив, що вони разом стоять. Зрозумів, що це "epic failure", що так не можна, бо мене спалили. Намагаюся писати щоразу щось інше, але, коли зовсім немає часу, дуже багато вже людей, ставлю без слів підпис, дату, бажаю приємного читання.

Якесь мегакруте побажання пригадуєш?

Часом дуже люблю, коли хтось не приходить і просить підписати через друга. Завжди підписую: «Ви правильно зробили, що не прийшли, бо було дуже нудно». :)

Ти сам любив брати автографи, коли не був письменником?

Я досі люблю, підписую собі книжки, які читаю. Це класно, це один з приводів залишити книжку у себе. І приємно через кілька років розгорнути її. Особливо, якщо автограф такий, як любить писати Винничук. Або Федака якось написав мені: «Андрію Степановичу на пам’ять про спільно проведені дні і ночі». Коли хтось із моєї сім’ї подивився цей підпис, були нездорові асоціації. А йшлося про всеношні пиятики. Або коли Винничук (ми  виступали разом у Стамбулі) написав: «Андрію з подякою за прекрасно проведений вікенд у Стамбулі». Щось таке от. Я люблю якісь такі підколки, вони дозволяють повернутися у цей час, відчути ті емоції.

Які емоції для тебе найсильніші?

Злість. Я б не сказав, що вмію чомусь радіти, а от злитися я вмію по-справжньому. І злість дуже часто --  мотивуючий фактор. Коли я злий або є проблеми, я у 300 разів продуктивніший і цілеспрямованіший. Особливо, якщо це бажання помсти, буду працювати як годинник. Радість -- не така. Великої радості я не люблю, радше маленьке щастя, яке називається втіхою. Це моє.

Ти ще й злопам’ятний.

Ні, відімщу і забуду :) Не те що злопам’ятний. Злість мене мотивує  і, коли я злий, краще працюю, не відволікаюсь на дурниці, маю ціль, яку треба знищити і я її знищу. Така внутрішня мобілізованість.

Які дрібниці тебе можуть відволікти? Десь я прочитала, що любиш полінуватися.

Навпаки, я дуже багато працюю. Займаюся тільки писанням, працюю щодня і в тому числі у неділю, у мене немає вихідних. Люблю це робити і ця можливість - ніде не працювати, займатися творчістю - зобов’язує. Ти не можеш дозволити собі лежати. Тому працюю дуже багато. Якщо порахувати годинами і без вихідних, навіть більше, ніж люди на якихось заводах. А з дрібниць, які можуть відволікти, купа всяких. Якщо йдеться про Ужгород, то замислив життя тут, щоб не відволікатися. Це місто для роботи, в якому я не ходжу на пиво, не зустрічаюся з друзями просто так, немає традиції. Якщо я є тут і працюю, то буду сидіти вдома і дуже зрідка можу сходити у «Снек» випити пшеничного пива, але це радше виняток. Тут у мене життя відлюдника: ходжу у супермаркет, бігаю на стадіоні, а загалом сиджу удома і не виходжу.

А де відпочиваєш?

Для мене це нонсенс. Що таке  відпочинок? У мене був великий конфлікт з колишньою. Вона вважала, що ми маємо кудись поїхати відпочити. Я не втомлююся і не хочу відпочивати. І тим паче тому сенсі, щоб лежати на пляжі. З 33 днів на Балканах, всього два я був на морі і якось так проїздом. Мені стає нудно на 40-вій хвилині відпочинку. Навпаки, для мене відпочинок -- це, коли я працюю, коли можу сконцентруватися. З середини липня я весь час у дорозі, весь час щось відбувається. То на Польщу, то у Швецію, то гості приїжджали на півтора тижні.  Часу сконцентруватися, подумати про щось, працювати нема.  Цілий місяць буду у всеукраїнському турі. І тому, коли маю можливість повернутися, зачинитися, слухати свою музику, жити у своєму ритмі, це і є для мене відпочинок.

Що тобі потрібно для щастя?

Я колись дуже давно зрозумів, що для щастя мені потрібно виспатися. Невиспаний я дуже злий, ранок  - найгірша пора дня. Часом дуже люблю прокинутися зранку, багато встигаєш, але дуже важко. Але інколи «з бодуна» хочеться пити, встаєш о 6 і вже не засинаєш. Класно, бо можна купу всього встигнути. З подивом дивишся на годинник, ще тільки 17.00, а ти вже все зробив і можеш подивитися фільм. Зазвичай ближче до обіду оклигую після сну, бігаю, снідаю, ходжу в душ, але все одно голова не готова працювати, мушу дочекатися мінімум до обіду, потім не можу обідати, бо хочу спати знов :) Тому сиджу і працюю голодний.

Одна з найбільших насолод -- читати про щось і потім бачити це наяву. Завжди перед тим, як поїхати я читаю про місце, мені потім цікаво співставляти це з реальністю, що я собі вигадав, що прочитав. Тому подорожування люблю, але не таке, коли ти не знаєш, куди ти їдеш. Якщо я вже кудись їду, намагаюся розуміти все, починаючи від того, які компоненти кухні і що тут росте, що їдять, аж до того, чому люди так голосують.

Скільки ти країн об’їздив?

Швеція буде 31-шою країною. Мені в якийсь момент перестала подобатися західна Європа, зараз я цілковито сконцентрований лише на нашій частині світу. Східна Європа мене найбільше і цікавить, умовно кажучи: між Італією і Румунією я завжди оберу Румунію. Мені здається, що саме у нас тут відбувається якесь справжнє життя. Я не розумію пихатих італійців, самі вони вже майже нічого не створили. Майже немає якихось добрих італійських письменників крім Умберто Еко. Це зараз така країна споживацтва. Їм у спадок залишилася прекрасна архітектура, але сам народ зараз мені нецікавий. Це не те, на що я готовий витрачати свій час. А от коли поїдеш у Румунію, Сербію, Македонію, ці люди, яких ти зустрічаєш, вони у процесі ліплення. Ти бачиш, що це сирий матеріал: вони не хочуть бути собою, хочуть вестернізуватися і бути схожими на американців, вести таке життя. Якась така справжність відчувається. Коли ти ходиш по Болгарії і бачиш, що люди ходять з ватками у вухах… Розуміти такі штуки і дивитися на буденне життя –це моє. Тому стараюся оминати ці всі туристичні міста, і навпаки -  їздити у провінції, депресивні міста, села. Це можливість справді пізнати. Тому і Балкани.

Європа хіба на них не вплинула?

Вплинула, але все одно, як у нас. Коли приїдеш на Верховину, буде йти якийсь беззубий дідо, курити самокрутку без фільтру. Але буде йти на базар, вбраний у брудний чорний костюм і у капелюсі. Хоча, навіть не треба їхати на Верховину. Достатньо у район Нересниці, куди вони з’їжджаються на ярмарок, і всі такі, ніби виставку можна їх ставити. Це така жива душа.

Європа на них вплинула і тому у Бєлграді я затримуюсь, щоб сходити в театр, купити книжок, а потім їду у глуш. Якщо людина приїде в Закарпаття  і побуває тільки в Ужгороді, то вона нічого не зрозуміє про Закарпаття. Якщо хочеш зрозуміти, то треба ступити в якесь коров’яче лайно на асфальтованій дорозі в якомусь селі. Зрозуміти, як це виглядає. Ми говоримо про якийсь туризм, мультикультурність, всі інші брехні, пов’язані із Закарпаттям. Насправді це і далі така прекрасна середньовічна країна.

Прочитала я твій роман Карбід». Класний. Чому не «хепі-енд»?

З двох причин. Всі ці авантюрні романи 18-го століття, під які я стилізував свій, вони закінчувалися хепі-ендом. Мало бути класно. Хоча у «Кандіді» Вольтера такий собі своєрідний хепі-енд. Кандід всю книжку шукає свою кохану Кунідгунду і нарешті її знаходить. Дивиться, а вона вже постаріла і думає: «А треба було її шукати? Вона якось не так виглядає, коли я її запам’ятав, як вона була незайманою дівчинкою». Так само мені хотілося створити фінал, який би вибивався за ці межі. Сама ситуація досить песимістична, якщо говорити про геопоетику тексту, то й мала бути смерть. З іншого боку я зрозумів, що «Карбід» дуже сильно відрізняється від моїх книжок. Цей образ Тиса -  він досить чуткий, колоритний, цікавий. І для того, щоб не було спокуси продовжити книжку і написати «Карбід-2», я мусів їх убити.

Але у романі залишається все це багно, всі негативні герої. Може треба було і Золтана прибрати?

Золтан -  невмирущий, на відміну від Тиса.  Один з найбільш таких закарпатських персонажів. Бо книжка має загалом балканський клімат. Вона хоча й про вигадане місце на Закарпатті, але це не означає, що можна було б як у рефераті взяти і написати, що автор оспівує Закарпаття. Я радше сильно і дуже їдко критикую. Це кілька намагань розвінчати кілька міфів про Закарпаття, у тому числі про мультикультурність. Мені здається, що наша область попри свій колорит недокольтурна. Тут не знають жодної культури. В Унгварі, якщо запитати щось про сучасну Угорщину, ніхто крім курсу форинту нічого не скаже, не підтримає розмову про «Туринського коня»,  ніхто не знає про що писав Шандор Мараї. Тобто знання про Угорщину у нас дуже примітивні: ми знаємо де купити «Ерош Пішту», як поміняти форинти. Або на рибалку краще їхати по той бік кордону, у Тисі там більше риби. І все. Це  мультиубогість і, на жаль, це правда. Також про українську культуру не сильно хтось буде знати, не кажучи про румунську словацьку та зовсім забуту єврейську культуру, ніби у цих містах не жила третина євреїв. Тому це досить критична книжка. Як і до іншого міфу, що закарпатці дуже працьовиті. Я не знаю, хто його вигадав, можливо якісь заробітчани, виїхавши, і працьовиті. Закарпатці «материкові» (які лишилися) -  це переважно ледачі люди. Це не «мінус», це -- одна з ознак Півдня. Південь передбачає і корумпованість, ледачість, необов’язковість, непунктуальність. Ми не маємо продукувати міф надалі, що люди тут дуже працьовиті, не покладають рук. Якщо вийти удень в місто і подивитися, видно, як усі працюють і чим займаються.

Ці всі 100 способів контрабанди, описані у книжці, вони реальні?

Так, це абсолютний нон-фікшн. З органами (контрабанда органів) так само. Там немає ще багатьох різних інших контрабандних штук. Міг би бути окремий розділ про наркотики, але не можна описувати вже все. Якщо описати реальність, то це не буде художня книжка. Треба було чогось позбутися і я вибрав з таких не дуже відомих широкому загалу контрабандних схем, людські органи, бо він найбільш містичний і може стосуватися кожного. Збір матеріалу не був важким, це ніхто не приховує. Мені здається, таємниця полішинеля всім відома і до певної міри навіть виправдана ситуацією. Ніхто нічого поганого у цьому не бачить. Це не лише закарпатська фішка з цією контрабандою, вона  існує всюди і буде існувати, поки є кордон. Боротися з нею можна, але це не завжди ефективно, особливо тут. Хоча словаки і вступили у ЄС, це не означає, що вони позбулися свого східноєвропейства. А це означає, що з ними завжди можна домовитися. Люди, які часто їздять у Словаччину чи Угорщину, знають: якщо тебе зупинять, не так легко, але ти може домовитися з поліцією. Про жодне верховенство закону не йдеться. Саме членство в ЄС не скасовує їхню ментальність. Таке втнути у Польщі вже майже неможливо. Але, як показує польсько- український кордон.. . На жаль, контрабанда-- це такі дурні і великі гроші ні за що, які паралізують усіх і  поляки на кордонах також підігрують, мають свої зиски з контрабанди і пропускають. Єдине, що у нас через 4 кордони є значно більше можливостей.

Чи мають твої герої прототипів?

Ні, це все збірні образи. Десь у когось я вкрав фрази, у когось зовнішній вигляд. Переважно все вигадував, але це комбінація. Бо таких героїв досить тяжко знайти. Для роману 18 ст. має бути одновимірність героїв, я її не порушую і тримаюсь чітко цього правила. Герой має одну рису, яка його веде. Єдине, якщо головний герой такий смішний взагалі, водночас такий лузер і смердючий, то у другій половині тексту я починаю його поглиблювати. Тому йде оця сумна історія про любов до Марічки, про те, що колись він був нормальним і у нього було донька, але потім це все розпалося. Таким чином це поглиблення дає йому інший бік, ми вже дивимося на нього серйозніше. Якби не було цих 10 сторінок, у мене не вдався би цей трагічний фінал. Було б щось таке:  хіхі хаха і - вмер. Тому це поглиблення продумане. Але всі інші -- одновимірні герої: один балакучий, інший -- ні, один займається лише тим бізнесом, інший має свою роль. Але, зрештою, у нашому Закарпатті сильно напружуватися з вигадками не треба. Тому що весь зоопарк перед очима, встигай лише записувати,  головне не проґавити ці моменти цікаві.

Щось колись провозив контрабандою?

Коли я жив у Польщі і курив, то возив собі багато сигарет, кілька блоків міг провести. У мене були різні способи, часом вони вдавалися. Іноді митники  хотіли щось забирати, я розказував, що я студент. Алкоголь я перевозив у собі, тому виявити його можна було "на око". 

Каву вживаєш? Це наше вічне запитання :)

Коли я був студентом і був категоричнішим, я приїздив у Львів і пив каву із апарату «Нескафе» на вокзалі. Я чітко знав, що це буде, бо автомати всюди однакові, бо пити львівську каву -  це наруга над людино і всіляко це підкреслював. Зараз там (у Львові) можна випити каву у «Світі кави», рістрето. Але, напевно, його привозять із Ужгорода, бо коштує воно 40 грн. Це дуже дорого. А з кавою у них проблеми, це якась така водичка чорна.

Ти кавоман?

Ні. Я можу пити, можу і ні. Привіз собі із Боснії таку спеціальну джезву, на якій вибиті силуети Мостара, мосту, вона дуже гарна. Час від часу готую собі каву. Але коли я вдома, нікуди не ходжу, готую собі чай:  чорний, зелений. Коли виходжу у місто, подобається випити коротке рістретто. Коли п’ю каву, то без цукру і смакую нею. Я десь як бразильці. Виявилося, що у Бразилії, де вирощують каву, у місецивих це зовсім не фетиш.  Нема такої традиції ходити на каву, у сенсі «давай зустрінемося, поговоримо». Ми п’ємо її, бо вона у нас не росте, це щось таке екзотичне, цілий атрибут життя. Натомість, коли я працюю більше, ніж 6 годин, у мене є інший улюблений збуджувач – мате. Значно краще працює. Нема аритмії, тремору рук, п’єш -  і відчуваєш, ніби опустити ноги у крижану воду. Голова свіжішає і ти можеш працювати без проблем дві години.

У тебе авто на словацьких номерах. То ти їздиш кожні 5 днів відзначатися на кордон, признайся?

Час від часу. Мене переважно тут немає. От їду на машині у Варшаву, вона буде стояти у Польщі, а звідти полечу у Швецію.

Що тобі не подобається у людях?

Зрадливість, зради я ніколи не пробачаю, ніколи взагалі. Непунктуальність дуже не подобається. Показовість, показушність, коли людина намагається бути з тобою кращою, а думає про тебе погано. Терпіти цього не можу. Дуже ціную людей,  які вміють говорити правду, не соромляться своїх думок. Як писав Симоненко -- «можуть говорити правду в очі всім бульдогам». На жаль, це дуже рідкісне явище. Але це важливо, вони живуть так, як живуть. Не переживають про те, що думають оточуючі, їх це не дуже колише.

А що подобається?

Це парадокс взагалі. Я більш-менш характером мізантроп. Сказати, що я сильно люблю людей, не можна. Люблю, коли їду у поїзді, а навколо нікого немає. Люблю бути сам вдома.  Рішення купити машину попри мету їздити на рибалку, було продиктовано тим, що є можливість слухати свою музику і не мати нікого поруч. Це сильно контрастує із соціальним життям, виступами, коли купа людей, соціальних контактів, розмов, знайомств. Але я не можу укласти життя, щоб воно було розміреним, завжди цей маятник. Два тижні -- тисячі людей, а потім два тижні, коли я бачу двох людей. Як зробити золоту середину -- не знаю, мені здається, що може золота середина -- то неправильно. Як улюблений мій доктор Хаус я думаю, що ніхто не ідеальний, тому мені мало що подобається у людях.

Як щодо жінок?

Жіночність передусім, вишуканість. Жінка взагалі має бути як метелик. Наприклад,  мені абсолютно байдуже, можливо тому, що я неодружений, якісь тактико-технічні характеристики. Якщо йдеться про господарювання, вміння куховарити. Я добре готую, не бачу, чому б я не міг робити це у майбутньому, коли у мене з’явиться дружина. Речі пере пральна машинка. У жінках мене цікавлять переважно такі властивості метелика, не у цьому сенсі проститутському. Мається на увазі краса і витонченість, легкість бути собою, що є жіночністю у принципі.

В якому місті у тебе була найромантичніша пригода?

У Софії, столиці Болгарії, принаймні цього року точно. Але вона була настільки романтична, що я не можу про неї розповісти. Але це було чудо. Це якісь такі речі, які трапляються раз на життя.

Чи багато у твоїх віршах, прозі особистого?

Дуже багато особистого з тої точки зору, що я пишу про те, на чому знаюся. Але я не люблю писати про себе. Хіба віршах, бо вони за визначеністю щось так особисте. Вірш для мене як сповідь, а у прозі - ні, люблю створювати. Писати про себе мені нецікаво, вважаю, що це моє приватне життя. Можливість жити своїм життям вона має такою і залишатися.  Все чим я хочу поділитися – у  соціальні мережі. Такі банальні штуки: куди я поїхав, яку рибу зловив, я можу написати у ФБ, про це не обов’язково писати у книжці. Навпаки, мені подобається у літературі те, що умовно кажучи, у кімнаті на столі розкритий ноутбук, є кілька речень, початок, є ідея, головний герой, я бачу його. Потім, стоп тотальний. Я не знаю як повести далі сюжет, що з ним робити. Тоді я лягаю у ліжко, дивлюся у стелю і уявляю собі. І от ця можливість уявляти- це не просто фантазії. Це із створення чогось. Ти заплющуєш очі і перед тобою стоїть вусатий чоловік, усміхається із золотим зубом. Така балканщина. І як у комп’ютерній грі ти можеш взяти -- і зараз він зайде в іншу кімнату. Заради цього варто писати, що вигадати те, що він робить, любить. Можливість щось створити -- це дуже банально. Взагалі  у літературі крім віршів мені подобається цей шанс, в якомусь сенсі це влада. Ти створив 5 людей, вони стоять перед тобою у кімнаті і ти їх змушуєш марширувати. Перший роман, який я написав, я взяв  -- і у мене з’явився герой. Перше речення: задзеленчав будильник і Марина встала, включила музику.. щось відбувається. Тут залишається головний герой і я розумію, що він зараз скаже щось дурне. Нащо він мені, головного героя я вбиваю у першому абзаці. От вона збирається: «Вставай! Треба їхати!". Вона бере і по дорозі від шафи копає його: "Вставай!". А він холодний, він помер. Це класно. Далі ти можеш писати, що він робив у минулому, він вже підкоряється тобі, ти зламав його. Він не може сказати: «Я не встаю, йди звідси, ти мене задовбала, у печінках сидиш, забирай свої манатки!» А він міг таке втнути, тому я його вбив. Це вже можливість тримати їх у лещатах, керувати.

У житті можеш керувати людьми?  Чи маєш здатність змінювати їхню траєкторію?

Не дуже, у сенсі маніпулятивності я досить слабкий стратег, це мені ніколи не вдається. Взагалі маніпулювання людьми не до кінця виправдане. Я якийсь час довго займався політикою, працював і вивчав важливі  штуки масової комунікації: від піару до НЛП.  Але до кінця воно не  працює.

Що тебе може вразити?

Всі молоді люди вважають, що вони вже все бачили,  їх нічого не може вразити, вони більш досвідчені. З віком я переконуюся, що є купа речей, які глибокі і цікаві. Коли я 2010 році поїхав із Закарпаття, у мене була стійка нелюбов до нашої області. Менталітет закарпатської мені досі не подобається, не хотів би я на одному гектарі опинитися з нашими. Оце відчуття відсталості тотальної, передусім ментальної, ніби у середньовіччя навколо, мені муляло. Пізніше, коли я відкрив Закарпаття через Балкани і зрозумів ці штуки, які зараз люблю, і чому люблю східну Європу взагалі.  Цю показушність, коли люди живуть  у літній кухні, а поруч збудували хату.  Коли кінчені мерзортники ходять у  церкву, стають у перші ряди, жертвуються якісь пожертви. Коли всі сильно порядні, а насправді це ледь не збоченці. Якщо у цьому відкрити оцю візантійську природу, тоді воно стає значно цікавіше.

Зараз можуть вразити дуже прості людські рухи, жести. Минулого року в один з моментів я зрозумів, наскільки геніальною є страва човленд. Тоді написав текст, який я жанрово визначив як «кулінарний детектив», бо це неукраїнська страва. Чому її тут їдять, звідки взялася? Довго думав, що це румунська страва, що вона популярна тут, бо хтось із сусідів має її їсти.  Знаючи ці всі словацькі кнедлики, розумію, що це не словаки. Знаючи безмежний вибір м’яса і м’ясива в угорців, розумію, що це -- не угорці.  Тоді на думку спадають румуни. Такий гористий край, де їздять підводами румуни, п’ють свою цуйку, співають якісь незрозумілі пісні і вважають себе західноєвропейцями, (латинянами через мову). Я був впевнений кілька років, що це румунська справа. Поки не зрозумів: помилка була у самій ідеї. Так, це справді була страва одного з сусідів, єдине, що цього сусіда зараз немає. Це єврейська страва, єдине з того, що залишилося у щоденному житті, у кухні, що може бути у кожному закарпатському домі. Коли зможу знайти якусь таку деталь, через яку можна копати далі і показувати історію цілого регіону або розгортати цілу драму, я не можу заснути. Це мене вражає. Я ходжу з ідеями як сновида..

Маєш свої улюблені страви і чи здатний щось таке бомбезне приготувати?

Готую багато різного, часто люблю складні страви. Бо готування-- це теж можливість переключити голову від читання, перекладання. Людина, яка багато сидить у книжках, вона нудиться, хоче спати, голова відключається. І тоді добре перемкнутися на руки. Зайнятися дрібною моторикою. Так я нарізаю 20 компонентів, змішую їх, почергово кладу, роблю якісь соуси, Улюблена страва… можливо це лечо. Можливо через те, що закінчуються продукти і я весь час його їм, воно мені смакує всіляко. Дуже багато їм каш, наприклад, перловку. У мене величезний вибір каш і я їх весь час поїдаю, здається, що це дуже смачно.

Маєш якусь залежність?

Я через це кинув курити, не хочу бути залежним від чогось. Я люблю алкоголь , але не люблю, коли його забагато. Можливість керувати самому своїм життям мені значно більше подобається. Я 9 років курив, зрозумів, що не хочу, щоб сигарета керувала мною. Також із їжею. Колись вважав, що не можу наїстися без хліба, зараз хліба майже не вживаю. Хіба чорний і смачний, але час від часу. Вперше поїхав на півроку у 2009 у Польщу і зрозумів, що вони їдять все без хліба і до супів навіть його немає. Думав, які дурні. Також колись не міг собі уявити їжу без м’яса, а зараз можу їсти лише салати. Тільки для того, що не було нічого стабільного, Якщо щось стабільне і ти до чогось звик, мені стає нудно.

А погані звички є?

Більшість звичок погані :) Насправді таких щось не пригадую. Наприклад, погана звичка довго спати, говорити правду, не подумавши. Багато людей на мене ображаються. Це те, що називається «не фільтрувати базар». Коли я злий, дуже важко мені зупинитися, намагаюся цього уникати, але ніяк не виходить. Алкоголь - це радше радість, а не звичка, я люблю смачний алкоголь, міцний. Тому мені подобаються  ці сливовиці різні, фруктові паленки, бо вони міцні і смачні. Горілку не люблю, пиво теж не люблю. Люблю віскі, абсент, взагалі смачний алкоголь, хороше вино червоне. Це елемент культури, соціальний чинник, який стоїть на важливому місці. Але без фанатизму.

З ким би хотів випити міцного алкоголю?

З Нефертіті. Я довгий час хочу мати татуювання і довго думав, що це має бути. Впевнений, що якщо зроблю його, буду жаліти все життя. В якийсь момент вибрав собі тату, яке хотів, це мали бути ієрогліфами «Нефертіті», що у перекладі -- «красуня йде». Я б хотів би подивитися, чому б вона була таким божеством, така гарною. Не знаю, чи хотів би я з нею покавувати, але про чимало інших можливостей  я подумував :).

Про що зараз пишеш?

Це буде книжка оповідань така як «Кілер». Вже є назва, половина. Буде називатися «Кімната для печалі». 15 оповідань. Більшість уже дописані,  це не пов’язані між собою оповідання, нічого спільного у них  немає. Я їх писав у вільний час у різні роки, зараз ще кілька допишу.

Мама твори читає?

«Карбід» їй сподобався. До того вірші, які я почав писати, їй дуже не подобалися. Моя родина і не ставилася до цього серйозно. А зараз ставляться до цього ледь не із захватом, пишаються. Я вважаю, що якщо вони не розуміли моїх ранніх віршів, то нічого вони так і не зрозуміли.

А сестра якось коментує?

Рано ще таке читати, їй 13 років. Вона прочитала «Карбід», сама любить якусь містику. У неї було 23 вересня день народження, запитав, що вона хоче. Думав, почне щось про планшети, якісь штуки. Вона сказала, що книжку одну не може знайти. Я її знайшов, щось про підлітків, містику. Але це добре, мене це дуже втішило.

Чи є відверта неправда у тому, що про тебе пишуть ЗМІ? Чи щось тебе зачепило?

Мені байдуже. Але часом є якісь дурниці або невідповідність фактам. Останнє, що мене збісило,  -  відверта маніпуляція. Наярювала мені якась дєвочка з  «Газети по-українськи» і дуже хотіла інтерв’ю про контрабанду. Я сказав, що вже нема що говорити, не буду товкти у ступі. А потім – бац! Бачу, що вийшло інтерв’ю зі мною, де вона просто набрала цитат з інших текстів, моїх колонок. Повставляла туди свої запитання і вийшло що це інтерв’ю. Я вважаю, що це хамство. Але я навіть їй не писав, не передзвонював, не обурювався у ФБ, бо це байдуже.

Скільки часу найдовше тривали твої найромантичніші стосунки?

Романтичні 4 роки найдовші були, водночас і найкращі, і найважчі. Я вже був одною ногою  на тому світі, якщо вважати тим світом сімейне життя, але мені вдалося дати драла.

Це добре чи погано?

Дуже добре. Це були дуже драматичні стосунки. На жаль, часто я закохуюся не у свої ідеали, мій ідеал--  хороший сімейний, спокійна, ніжна жінка. Але мені стає нудно через 25 хвилин. Мені подобається темперамент, чортяка така якась. Тому закохуюсь я у тих, хто робить мене нещасним. Всіх тих, кого варто любити, якось не виходить.

Чому так любиш рибалити? Читаю про це іноді у соцмережах.

Це класне заняття, воно краще ніж футбол, який без сенсу. А риба... Є  ця можливість погратися з ніби диким світом. Ти мусиш почати думати як риба, відчувати, як риба. Мусиш зрозуміти, що буде їсти цей карась, чи гаряча вода чи ні, чи падав дощ, чи змивав йому у воду якусь наживку. Це інтелектуальна розвага, вона інколи не справджується, весь час програєш і думаєш, що це фази місяця. З іншого боку і риби ніде немає. Я не дуже люблю ту рибу, яку зловив, не люблю чистити її. Але сам процес спокою, тиші, моя рибалка- це справжня рибалка. Я дійсно зустрічаю світанок, я спокійний і т.д. Мій хрещений батько з дитинства привчив до риболовлі.

Які таланти маєш крім письменницького?

Взагалі нічого не вмію. У Задури є такий вірш  - «Непридатність». Він перераховує 10 професій,  що не міг бути ні священиком, ні прокурором, ні ветеринаром. Якби всі такі були як він, цей світ би вже докотився.  

А священиком ти міг би бути?

У сенсі розказувати своїй пастві щось, то так. Слухати історії. Єдина проблема у тому, що я знаю, що Бога нема. Мені було б важко обманювати. Така правда мені відкрилася, шкода витратити життя на те, що немає сенсу.

Не страшно тобі жити із таким переконанням?

Навпаки, я у наступному житті не буду ні жабою, ні каменем, не буду в раю ніде. Все що маю зробити, маю зробити зараз. Спробувати  якомога більше.

Найбільше що зараз хочеш спробувати?

Я хотів би вивчити угорську мову.

Щоб отримати мадярський паспорт?

:) Ні. Це з розряду тих мрій, які я ніколи не буду здійснювати. Це без сенсу. Мова гарна дуже, ніби перемелюєтсья у роті.  Але є мова, яку я буду вчити скоро, це німецька.

Які знаєш?

Українську, польську, сербську, ними говорю вільно. І англійську не так вільно.  

Якби була можливість записатися на якийсь майстер-клас сьогодні, щоб це було?

Можливо, якась робота з каменем. Мені хотілося б всіх здивувати тим, наприклад, як я класно рубаю дрова. Щоб не думали, що я якийсь білоручка. От ми поїхали з друзями, бац -- і я, поки всі з бодуна, виходжу без футболки і рубаю дрова, і вони так розлітаються :)

Маю повагу до людей, які роблять щось руками. Дуже би хотів, і про це часто думаю, навчитися грати на фортепіано. Для себе. Кладеш склянку віскі на фотрепіано – і граєш.  Але, напевно, пізно вже. Хоча, якби це інтерв’ю прочитала б молода  і прекрасна фортепіаністка, яка хотіла б навчити мене грати на фортепіано, я б його зразу собі купив.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Олександр Бреза

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики "Ранкова кава":