- З проханнями підходять?
- Підходять, зазвичай, не на вулиці. Якийсь захід, наприклад, навіть культурний,
обов'язково якісь 6-7 проблем озвучують. Я намагаюся завжди вислухати, якщо є можливість –
відреагувати оперативно і своєчасно. Відразу прошу, щоб помічники нотували і потім піднімали це
питання. Мені здається, що так і створюється система комунікації з людьми. А не через намагання
на чомусь пропіаритися або висвітлити ту чи іншу подію. Дуже багато в чому ми допомагаємо, а це
ніхто не знає. Чи привезли обладнання в госпіс, чи ще щось. Є соціально відповідальний бізнес і
люди, які зверталися за допомогою, теж допомагають. Була нещодавно вірменська діаспора з
керівником. Зверталися до мене з такою проблемою: 10 років ужгородець Карен Манукян не міг
отримати українського громадянства. Ми це вирішили за два тижні. Вони прийшли і кажуть: чи
можемо ми чимось допомогти? Я знаю, що у нас розташована громадська організація ветеранів
(чорнобильці, ветерани, афганці) на території облради. Приміщення у жахливому стані. Керівник –
етнічний вірменин. Допоможіть зробити нормальний ремонт, кажемо. Взялися, допомагають. Приємно,
саме на таких моментах, непублічних, будуються комунікації. Не те що до мене, а до керівника
облдержадміністрації. Взагалі до будь-якого чиновника.
- До цієї площини
співпраці, мабуть, належить й запуск Відкритого офісу. У соцмережах Ви закликали звертатися
з ідеями щодо подій у Відкритому офісі. Чи багато було пропозицій і які
найцікавіші?
- Я практично щовечора виходжу і дивлюсь, що він (Відкритий
офіс) «юзається». Короткометражні фільми, підготовка до інвест- форуму Re:Open Закарпаття, вечір
чеської культури тощо. Нещодавно представнику французького відділення факультету іноземних мов
вручали альманахи з його перекладами.
Там взагалі цікава історія з викладачем
Віктором Мотруком. Він мене зустрів і показує альманах. Я починаю з ним по-французьки
розмовляти. Той здивувався: «Ви що французьку знаєте?». «Так, я вивчав в Академії», - кажу. «Чи
можете допомогти?» Я при всій любові до французької пообіцяв допомогти. Ми знайшли можливість і
за спонсорські кошти віддрукували 50 альманахів з перекладами. Я мав їх вручити, але не зміг.
Відправив свого заступника Олега Коцюбу, який зі мною в академії навчався на рік старше, теж був
у «французькій» групі. Він класно знає мову, практикувався і, коли був у департаменті
контррозвідки, взагалі їздив у Францію, живу там два тижні, це був практичний курс. Тут Олег
Коцюба виходить і починає розмовляти французькою. Пан Мотрук не розуміє, що таке. Вся
адміністрація розмовляє французькою :)
- А скільки мов Ви взагалі
знаєте?
- Французьку дуже непогано знав. Але знати мову – це щодня її
використовувати або вивчати. У мене так не виходить. Хоча, коли був у Франції, у минулому році
марафон там бігав з дружиною, ми відвідали Бордо з екскурсією. Коли гід нам розповідав
французькою, то я відновлював все поступово і 50% я вже розумів. І у мене, і в Олега був дуже
серйозний курс мови, ще радянський, по 18 годин на тиждень. Будучи у Службі, намагався вивчати
англійську, пройшов 1-ий етап Оксфордського курсу. Але я не знаю, де виділити час і що
важливіше. Заняття спортом чи мовою? Треба десь поєднувати. Думаю, що коли розгребусь, основні
питання вирішаться, ті, які треба було підняти «з нуля», то буду обов'язково повертатися до
вивчення.