Стаєш волонтером за дві хвилини

Видання zaholovok.com.ua та БО «Дерево Мого Життя» започатковують рубрику «Благодійне Закарпаття». Її героями стануть благодійники, волонтери, бізнес і доброчинні ініціативи на Закарпатті. Ми хочемо зробити їх видимими, підтримати та масштабувати вплив волонтерів, громадських активістів і всіх людей з добрим серцем, чия самовідданість є рушійною силою нашого прогресу. 

Відкриває нашу рубрику історія Лілії Лукечі, ужгородської підприємиці, власниці кав'ярні, яка ось вже п'ятий рік збирає кошти і закриває потреби військових, що перебувають на лінії фронту. 

- Пані Ліліє, розкажіть про себе - ким ви є поза благодійністю? 

- Я вже 13 років є власницею кав'ярні, і ось з тепер з 22-го року займаюсь благодійністю. 

- Чи був у вашому житті момент, коли хтось допоміг вам без жодних умов? 

- Дуже показові у мене були два рази такі випадки, але я вже не пам'ятаю, які це були роки, може років так 20 тому. У мене тобі був бізнес - чайні бутики і магазин жіночого одягу. І я мала вилітати у Туреччину за товаром. Я пила каву у Меделіні, на бар поклала сумку, і хтось мені подзвонив. Я витягнула телефон, розрахувалась за каву і гаманець мій залишився за сумкою. І все - я побігла, пам'ятаю, що грошей мені не треба було до вечора. А ввечері я починаю збиратися у дорогу: я за гаманцем - його нема. Я починаю згадувати день - бо ж сума там була досить пристойна. Стрес - страшенний! Я тоді подзвонила комусь, аби зайшли у Меделін, спитали чи випадково не знаходили гаманець. І дівчина, що там працювала, каже: якщо назвете суму, яка у гаманці - віддам. Пам'ятаю, я прилітаю тоді на Петефі, перед закриттям кав'ярні і забираю свій гаманець. До сих пір дякую Богу і тій дівчині, що так сталося! Це для мене стало правилом на все життя - не можна брати чужих грошей! Тоді ж Фейсбуку ще не було, номеру телефона Меделіна дізнатися не можна. І для мене це стало червоним прапорцем - все, що знаходиш - маєш віддати, хоч як.             

- А як з'явилось рішення стати благодійницею? Що саме спонукало вас зробити перший крок? 

- Це не було моє рішення. З 2014 року я завжди допомагала Галі Ярцевій. А в 2022 році у мене три дні був шок. Мені наче паралізувало свідомість, я просто не знала, що робити. У мене дочка вчилася у Київському національному університеті і прямо перед початком війни я їй вже просто кричала, що "ти повинна приїхати, хоча б на пару днів, якщо нічого не почнеться, то тоді повернешся". Вона таки приїхала, і я на той момент за неї була спокійна. Але я не знала, що робити. Для мене це був просто ступор. Я нікуди не збиралася, я нічого не робила... І тут мені передзвонив Сергій Кузнєв. А ми до того працювали, були партнерами по бізнесу, і він мені деякі речі допомагав робити. І він мені каже: «Ліля, така і така ситуація, я знаю, що ти впораєшся, давай, підключайся! Треба виставляти кавові точки біля ТЦК, де будуть хлопці формувати свої батальйони". Потім пам'ятаю він підтягнув у ТЦК ще когось. І я кажу: "Давай, щоб нас тут багато не було, я тоді десь в інше місце піду". І він запропонував нам місце, де був тоді 15 батальйон. 

- То вас попросили організувати для військових каву?

- Так, ще треба було якісь меблі поставити, кавоварку. І тут Сергій каже: «Кава – це мало, якщо можеш ще якісь плюшки». Кажу: «Добре, але я не знаю, наскільки мене вистачить, це ж має бути ооотака подушка безпеки». Він каже: «Ти давай починай, а я спробую ще когось підтягнути, може, хтось з ресторанів, чи навчальних закладів погодиться». І от 4 березня я з чоловіком, і ми ще одну клієнтку взяли, і пішли. Пам'ятаю, холодрига така тоді стояла - березень був холодний. Ми спершу на вулиці були, а потім уже військові почали питати - хто ви і що ви? Тоді ще не було жодних посвідчень волонтерів, мало що це за люди у частині. 

Потім навчальні заклади нам почали допомагати, пекли пиріжки, потім ресторан «Грант» підключився, тістечка випікали. Я просто їздила, забирала, інколи дівчата самі привозили. І так воно і почалося. А тепер я думаю: звідки воно взялось і куди воно поділось?

Спершу кава і тістечка, а потім: «Ліля, ви волонтер? А нам треба ліжка, а нам треба матраци, а нам треба подушки, а нам треба ковдри». Потім перші буржуйки. А я ж і не знала взагалі, що це таке - я виросла без буржуйок. Потім вже хлопці почали просити на фронт монокуляри. Що це таке? 

Добре, що є інтернет, почитала про монокуляри. Дуже багато речей я дізнавалася, які не по моїй специфіці. Я от недавно була на зустрічі-пам'яті Сергія Кузнєва (Сергій Кузнєв, військовий 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, загинув 3 листопада 2023 року у прифронтовому селі на Запоріжжі, російська ракета поцілила по скупченню військових 128-ї бригади - ред.), і згадувала один момент - це вже був травень, тепло, Сергій приходить і каже: «Ліля, все, ми їдемо на фронт, нам треба буде тепловізор». Сергій - кадровий військовий, поруч його друг, який проходив військову підготовку. І я питаю - а для чого вам тепловізор? На яку відстань? Що ви маєте бачити? Ці хлопці - високі, кремезні стоять, і я такий шпиндельок між ними - вони переглянулись: «Ти зрозумів? (сміється). Ми не знаємо, що тобі відповісти», - кажуть до мене. А я вже волонтер, я вже це знаю і кажу: «От ви коли приїдете, визначите свої завдання, а тоді розкажете, і я буду збирати. Бо не хочу купувати те, що вам туди не потрібно». 

- Отже, ви від кави перейшли на збір коштів. 

- Мені здається, що отой тепловізор для Сергія був першим, на який я оголосила збір. Мені дуже повезло - у березні в Ужгороді було багато киян, і чисто випадково моя лікарка сімейна привезла речі для військових, і з нею були її друзі з Києва, я їх вперше тоді побачила. А вони до сих пір мені кожен місяць скидають певну суму грошей. Мені вони тоді дуже допомогли - навесні 2022 року вони за свій кошт купили ковдри, подушки, металеві тарілки. Тоді це дуже було потрібно, бо ж хлопці пішли на фронт і треба було швидко цим забезпечити. Тобто дуже багато речей вони самі пропонували і купляли. 

А перший збір таки мабуть я оголосила на тепловізор для Сергія, і це була моя особиста карточка - все починалося з нуля. Тоді вистачило одного-двох днів, аби у Фейсбуці зібрати ці кошти. А тепер, на жаль, це катастрофічно довго. Тоді багато людей, не дивлячись на те, що мене не знали, скидали гроші і ми це все вже відправляли Новою поштою Сергію. Я навіть не пам'ятаю, чи ми тоді робили якісь фото чи відеозвіти. Мені здається, що не до того було. А тепер вже зовсім інакше. 

- А ви як вважаєте, благодійники мають звітувати? Як ви звітуєте за зібрані гроші? 

- Думаю, що треба звітувати, тому що має бути довіра. Коли в 23-му році сказали, що всі, хто збирає гроші, мають бути офіційно зареєстровані як волонтери і мати волонтерські картки, я це зробила одна із перших. Я пам'ятаю, ми з Галею (Ярцевою - ред.) реєструвалися  - я в районні податковій, вона - у міській.

У районній податковій на мене та-а-а-а-ак подивилися! Вони знали, що такий процес є, але як це робити? Ніхто не знав. Я одна із перших разом із податківцями розбиралась, і ми це зробили. І в мене до цих пір є плахта, що я офіційний волонтер, мені присвоєний код. 

- А вашу звітність де можна побачити? 

- У декларації. Я кожен рік подаю декларацію як ФОП і туди я вписую всі кошти, які приходять на мій рахунок. У щорічній декларації ФОПа вказується сумарний дохід ФОП за рік і окремо вказується сума надходжень, які не підлягають оподаткуванню - це і є та сума, яка надійшла на картку в статусі донатів. У 2023-2024-му,  я вже точно не пам’ятаю, здається, десь 7 млн, то вже у 25-му - 3 млн, а зараз - 1,8 млн. Тобто воно так спадає. А зараз я дуже, чесно кажучи, переживаю, тому що влада знову не дає спокійно жити, і волонтерам, і ФОПам із тими планами про запровадження ПДВ. Тут дуже-дуже багато запитань є.

- Якщо загалом порахувати всю вашу благодійну діяльність за ці роки, приміром з 22-го по 25-й, це скільки у грошах? 

- У 22-му році фактично ми не звітували і там було набагато більше коштів. Там допомога йшла машинами, пам'ятаю якісь речі нам поляки давали, волонтери інші передавали. Коли у перші місяці ми купували і подушки, і матраци - ми того не рахували, бо це було нереально. Тому тут я не знаю, скільки це у грошах. А тепер я все рахую, тому що мені потрібен звіт, найперше, від хлопців. Я розумію, що це складно для них, тому що вони не всі можуть це робити. І тоді я перепрошую, але прошу сфоткатись, бо я мушу відзвітувати . По-перше, перед моїми донорами, які мені донатять гроші, щоб була довіра до мене, що я це передала. Тому це все некомфортно ні мені, ні хлопцям, але я мушу це робити.

- А зараз у чому полягає ваша допомога? На що ви зараз збираєте? Чим допомагаєте? 

- Якщо до 2026 року, десь 2024 - 2025 рік, ми збирали на дрони різні, ми починали з виробництва 7-рок, 8-рок, зараз 13-тки, 15-тки (йдеться про FPV-квадрокоптери різних категорій - ред.), за потребою. То вже у 2026 році у мене пішло те, чим я ніколи не займалася - Андрій Любка пішов на фронт і тепер потрібні машини.  У мене племінник служить на Запорізькому напрямку з 22-го року і він уже третій місяць сидить «в норі», у них немає ніякого довозу, з дронами проблема, у них за два дні три машини просто згоріли. Він каже: «Ліля, все! Якщо можеш, то допоможи!» І я безпосередньо працюю з його командирами, там є набагато більше запитів. 

Буквально вчора ми передали машину, його командир приїжджав, забрав. Тепер чекаю, поки приїде і поставлю відеозвіт у Фейсбук. Зараз підійшла наша волонтерка Оксана Пинтя, в неї і один брат, і другий брат на Запорізькому напрямку - та сама проблема. Кажуть: «Ліля, допоможи зібрати кошти на машину». А я думала, що я хоча би тиждень зможу перепочити.

Чому я так говорю? Тому що я дуже відповідально до того ставлюся, якщо я берусь за це все. За цей період, коли у нас повномасштабне вторгнення, не було такого, щоб я не «зробила» якийсь запит. Якщо я говорю, що я берусь, то я обов'язково його зроблю.

Єдине, що мене напружує, то це строки - у минулому році ми збирали, приміром, на Мавік 4Т, хлопці попросили, то я збирала майже чотири місяці. Але попри оголошений збір були такі термінові запити: «Ліля, терміново, у нас гузиця, якщо можеш – зроби». Я кажу: «Хлопці, в мене черга». Але і розумію, що коли терміново, то це терміново. Тоді я дзвоню до хлопців, кажу: «Така ситуація, може Мавік чуть-чуть почекати?». Вони - так, у нас ще є один запасний. Тобто я гроші звідти перекидала, купляла хлопцям то, що треба було, а збір на Мавік розтягнувся на чотири місяці. 

- Це довго? 

- Дуже довго, бо ти прекрасно розумієш: окей, ти назбирала гроші, ти закупила, а тепер чи буде хтось, хто його отримає, розумієте?… У нас був збір у лютому, я зібрала на дороговартісні дрони, я пишу їхнім пілотам, а вони не відповідають, повідомлення не доставлено. І ти починаєш переживати. Тобто у тебе хороших думок немає. Ти думаєш моментально - щось сталось. Слава Богу, вийшли на зв'язок, ми відправили і зараз, в даний момент, ми збираємо на машину. Машина уже зарезервована за кордоном. Словак пішов на уступки, скинув нам навіть ціну, машина стоїть припаркована, чекає, коли ми зберемо гроші. 

Долучається до нас інколи ще один такий волонтер Макс Абакумов. Він зараз взяв частинку на себе збору, 50 тисяч в своїй ком'юніті.

Я розумію, що такі великі суми зараз потребують дуже багато часу. А також ці скандали у владі підірвали довіру до зборів. 

Якщо хтось просто задонатив і живе своє життя далі, то я кожен день в цьому процесі варюся, щохвилини. Інколи чоловік приходить до мене, бачить сльози, питає: «Чого ти плачеш?». Я кажу: «Пам'ятаєш такого то? - Пам'ятаю. - Він загинув». Тому це такі речі, які… не відпускають… (витирає сльози)

- А що вам допомагає? Що вас тримає? Це дуже відповідально закривати кожен збір…

- Відповідально.

- …це великий тиск такий на вас. Як ви справляєтесь? 

- Морально я змучена. Але коли знову дзвінок з фронту, і ти розумієш:  ти - не змучена, змучені - там. І я не можу відмовити. Може, хтось може відмовити, я не можу. Якщо є офіційний запит, якщо хлопці до того відповідально ставляться, то без питання. 

Я від людей, яких я не знаю особисто, які на фронті, боюся брати запит. Тому що були і такі варіанти - отримали, відеозвіт зробили, документи я вислала і документи зависли, і я не знаю, що сталося і як сталося. 

- Йдеться про акти прийому-передачі?

- Обов'язково! Акти мусять бути підписані. Я розумію, що рано чи пізно нам потрібна буде ця вся звітність перед державою. Тому тут мають бути у мене звіти. Навіть зараз племінник попросив у мене генератор. Я кажу: добре, але мені потрібні акти прийому-передачі. А зі 128-ю так важко працювати! Можливо, тому що свої (сміється). Я розумію, що це військові, але військові точно такі самі люди, це зріз суспільства.

- А з ким ще окрім 128-ї бригади ви працюєте? 

- Зараз вам скажу (Ліля обертається і показує на карту з шевронами). ГУР був, «Азов» був, 66-та механізована, Луганський прикордонний загін і 128 окрема гірсько-штурмова бригада. Це можуть бути різні підрозділи 128-ї, там 15 батальйон, 2-ий батальйон.

Я навіть не знаю, як вони мене знайшли. Це відбувалося з 22-го року. Вони мене, мабуть, в Фейсбуку побачили, або ж телефон мій передають один одному. 

- Ліля, і все ж таки, хто вас підтримує? Хто ваша опора? До кого ви йдете за підтримкою? 

- Мені важко сказати. Я знаю, що мене стимулює дзвінок із фронта - це залізобетонно. Якщо я себе погано почуваю, якщо я нічого не хочу - дзвінок із фронта і все. Це не для реклами, але це якийсь внутрішній тригер. Я мушу це зробити. Часом я можу поплакатися своїй дитині, що така ситуація, і я вже так втомилась…

А ще я познайомилася з Марією Мудранинець, і я в шоці від тієї жінки - де вона бере енергію? Вона мене надихає! Якщо десь у мене там "хвіст падає", то я дивлюсь на пані Марію і кажу - треба не відставати. Ну, а як? Однозначно, є підтримка - я можу дзвонити до Марії, Галі, допомагає Володя Суран, який займається дронами. 

Один раз я була, коли вареники дівчата ліпили, Галя мене запросила. І я ще подумала - о, я маю час, піду, мізками відволічусь.

Максим Абакумов підтримує, сам подзвонив, запропонував, два-три рази він мені так конкретно допоміг. Я не просила. Він сам подзвонив.

Тим більше, що ми з ним не були знайомі. 

Євген Коневич, який машини ганяє на фронт, він був постійним клієнтом ще до 2013-го року, коли ми в «Барві» мали чайні бутіки. А потім він сюди прийшов, ми стали спілкуватися, і так я дізналася, що він ганяє машини. Зараз вже кожен у свою нішу вріс і тягне лямку. 

- Лілю, а якби вас попросили описати, що таке благодійність? Як би ви дали визначення цьому поняттю? 

- Це самопожертва. Нематеріальна. Не тільки матеріальна. Інколи волонтерами стають, напевно, так як я. Вимушено. Я ніколи собі не ставила за мету стати волонтеркою. Мені ніколи в голову таке не приходило, що я буду волонтером. Я допомагала і я нормально, спокійно до цього ставлюся. Але щоб мені хтось сказав, що я буду це все тягнути?! Ні, ніколи. Напевно, я не була готова до того морально. Але ти стаєш волонтером за дві хвилини, а з волонтерства ти не можеш піти. Навіть якщо ти хочеш. Ну, а яким чином? Я сьогодні, наприклад, скажу, що все, я не буду волонтером, а тут тобі просто подзвонять і скажуть...

Я займаюся тільки хлопцями, які на фронті. Я свідомо не йшла у допомогу переселенцям, бо я розуміла, що я буду це все пропускати через себе - така я людина. І мене не вистачить на всіх. Зараз дуже морально важко - бо я пропускаю все через себе: чому люди не донатять? Чому стали такі байдужі? Інколи можу пояснити, а інколи - ні. Я би хотіла аби Бог мені послав спокій, аби я не так реагувала на всі ці речі. Але яка є, така є… 

Триває прийом заявок на участь у 19-му Національному конкурсі «Благодійна Україна-2025» - щорічному всеукраїнському конкурсі, що відзначає найкращих благодійників, волонтерів, бізнес і найефективніші доброчинні ініціативи в Україні. Цього року, як і в попередні роки повномасштабного вторгнення, конкурс пройде під девізом «Благодійність на захисті України».

У ньому можуть брати участь благодійники та волонтери, волонтерські, благодійні та громадські організації, молодіжні об'єднання, представники медіа, соціально відповідальний бізнес, будь-які неурядові організації і фізичні особи - всі, хто надавали благодійну чи волонтерську допомогу задля вирішення актуальних суспільних проблем у період з 1 січня по 31 грудня 2025 року. 

Подача заявок триває до 29 квітня 2026 року.

У рамках національного конкурсу буде проведений регіональний етап «Благодійне Закарпаття-2025». Запрошуємо закарпатських благодійників, волонтерів, бізнеси і доброчинні ініціативи до участі.

Детальніше про конкурс - за посиланням.