Zaholovok.com.ua у розділі «Власна думка» знову пропонує читачам свої "підкреслення" у книгах.
Детальніше про фрази у книгах і чому, як правило, їх підкреслюють – у першій подібній публікації сайту Zaholovok.com.ua.
А сьогодні – Ірен Роздобудько і її книга "ЛСД (Ліцей слухняних дружин)".
Цей день пройшовся по всіх нас, мов тріщина по пустелі. Спочатку невидимою ниткою прорізав рівну поверхню наших днів. Але я шкірою відчувала: ця «нитка» розширитися, дасть нові тріщини і охопить всю гладінь павутинням ще глибших тріщин.
Саксофон грав так, що у мене заболів шлунок. Тобто не заболів, а щось гостро ворухнулося у сонячному сплетінні і від того поруху по мені, як по воді озера, розійшлися теплі кола невимовного приглушеного болю.
Це одна з наших практик: те, що хочеш знівелювати – промовляй вголос. Бажано – кілька разів. Тоді воно втрачає всю цінність.
Недаремно в ЛСД нас вчили софістики – тобто завжди знаходити корисні аргументи на свій захист.
З якогось часу я раптом перестав любити людей. Вирізняв у юрмі лише натхненні обличчя і плював на люстерка, на яких було відображення лише того, що вони бачать у певну мить. У мене навіть з’явилася така гра, розвага від нудьги: де б я був, вдивлявся в обличчя людей, що оточували мене і намагався вгадати, хто з них мислить самостійно, а хто лише відображає дійсність, мов пласке кругле люстерко.
Велика чоловіча спокуса – розбестити невинну істоту протилежної статі. Тільки б знайти її—таке собі люстерко, в якому ти відіб’єшся на повний зріст з усіма своїми нездійсненними фантазіями, удаваним досвідом і пихатістю півня, що розпускає хвіст за першої ліпшої можливості.
Утрачений рай – це коли ти починаєш мислити самостійно. І тоді вже не можеш заснути. Не можеш сприймати події в одній площині, мов розкладений пасьянс, де кожна карта кладеться на своє місце і все сходиться.
У них, думок, ніколи не закінчується чорнило. Вони можуть бути небезпечними, як нагострені ножі, і м’якими як перина.
Часом, щоб продовжувати жити, треба знайти точку відліку. Ту нову і несподівану емоцію, від якої в тобі знову народжується щось важливе і величне -- те, через що и черговий раз здригнешся і захочеш іти далі.
А вона була досконалим цілим. Невеликий, невизначеним, не надто сильним чи гармонійним цілим, але – цілим…
Цілісне не шукає собі місця – воно існує в будь-яких умовах, навіть у в’язниці чи на дні ями. Воно регенерується тим, що має всередині себе.
Я ненавиджу костюми і краватки! Вони мені здаються якоюсь фабричною упаковкою, в який загортають всякий непотріб, щоб він виглядав привабливіше.
Страх – ось що тримає людину у шлюбі. Страх бути покинутою, зрадженою, самотньою, непотрібною, зрештою – голодною…
Все у світі пов’язане із великими почуттями або з їх відсутністю. І те, й інше – небезпечно.
Людина лише та, хто бодай одну струну в собі має. А інші - донизує до самої старості, до смерті. В когось дві залишається, в когось – сто дві. Але бодай одну в собі виростити треба.