Там, де живе кохання, або Магічний світ почуттів

Що таке кохання? Запитання такого змісту хоча б раз у житті виринало зі свідомості кожного, і відповідь на нього завжди була одна: це те, що не пояснюється...

Особисто я довго не могла зрозуміти, чому не можна пояснити те, що відчуваєш, адже для передачі почуттів існують слова. Вони покликані описувати абсолютно всі складові життя. То чому ж кохання не входить до переліку пояснюваних понять?

Щоразу, прогулюючись містом, я заворожено дивилася на закохані пари, які пристрасно цілувалися, укутавшись у яскраві промені гарячого літнього сонця, пташки навколо ніби кричали: "Гірко", перехожі понуро проходили повз, нічого не помічаючи довкола – чи то через неймовірну спеку, чи то через байдужість, чи, може, через нещасливе кохання, хтозна... А я захоплено дивилась, дивилась і думала: "Що ж це треба відчувати, аби так глядіти одне на одного, аби так міцно триматись за руки?" Та ці питання залишалися риторичними. Вони роїлись у моїй голові, допоки мені не виповнилося тринадцять...

Пригадую той похмурий осінній ранок: небо було сірим і злим, дрібні сльози залишали сліди на асфальті, одне слово, перспектива на гарний день закотилася за обрій мрій. Моя душа сумувала разом із небом, що заглядало в шибку, але раптом я почула голос, який долинав із телевізора. Він ніби розбудив мене, повернув у реальність, і я мимоволі глянула на екран.

Карі очі ласкаво усміхнулися мені з телевізора, і я раптом зрозуміла, що теж хочу усміхнутися їм. Сум, що ще кілька митей тому огортав мою душу, кудись зник, натомість з'явилося захоплення й неймовірна цікавість до кароокого брюнета, який і далі усміхався мені з екрану.

У ту мить мене полонило дивне почуття, яке неможливо пояснити словами. Раптом я зрозуміла, що хочу знати про ці очі більше, хочу поринути в них ще глибше. Відтоді з кожною хвилиною я все більше хотіла бачити його чарівну усмішку, солодкі уста й щирі очі, мені хотілося розчинитися в його душі, аби стати її частиною. Саме він, той кароокий брюнет з екрану, став для мене тим, що не можна пояснити словами...

Коли я взяла його за руку, то усвідомила, що не хочу відпускати її. Мене огорнуло щастя, бо поряд той, заради кого я дихаю, той, завдяки кому світ здається казкою, а життя – великою чашею кохання, яка щомиті наповнюється по вінця – не втрачаючи при цьому своєї місткості.

Карі очі, погляд яких я так мріяла відчути на собі крізь призму реальності, знову усміхнулись мені, і цього разу екран уже не був на заваді нашому спілкуванню. Зустріч видалася недовгою, проте такою вимріяною...

Той чарівний юнак, що тримав мене за руку, знову усміхнувся, міцно пригорнув до свого серця і сказав: "Не плач. Обіцяй, що не плакатимеш!"

Слова застрягли в горлі, тож я спромоглася лише на несміливий кивок головою, на що він відповів усмішкою.

Не знаю, як описати почуття, які пробудив у мені цей кароокий брюнет, не знаю, як поєднати їх із сірою буденністю, тому я створила для них новий світ, – магічний світ почуттів, світ, який не потребує жодних пояснень...