Ужгород першим презентує "Сорок баксів плюс чайові" Андрія Любки. ТЕКСТ ПОЕЗІЇ

1 вересня в Ужгороді презентують книгу Андрія Любки "Сорок баксів плюс чайові".

Як стало відомо Zaholovok.com.ua, цією презентацією розпочнеться західноукраїнський тур, у рамках якого за 5 днів відбудуться презентації у 5 обласних центрах. У турі братимуть участь 3 літераторів: крім Андрія Любки ще Остап Сливинський і Дмитро Лазуткін.

Кингу видали у "Meridian Czernowitz" (тут же друкували і "Лексикон інтимних міст" Юрія Андруховича).

У книзі "Сорок баксів плюс чайові" - 70 поезій, які раніше не друкувалися. Андрій Любка розповів Zaholovok.com.ua, що писав їх упродовж останніх 4 років.

Андрій Любка - автор книг "Вісім місяців шизофренії", "Тероризм", "Кілер", "Notaufnahme".

Одна із поезій книги:

Слухай, - зовсім несподівано сказала вона,

раптом відвернувшись від холодильника, гола,

розпатлана, як правда. - Я хочу зробити з тобою

інтерв'ю, що ти на це?

Я похолов, але за кілька секунд таки зміг

вдати зацікавлення і навіть підняв брови.

А я ненавиджу ранки і думав у той момент саме про це.

Мабуть, чесніше було б було їй про це так прямо

й сказати, попросити, щоб не заважала думати,

відчепилася, дала спокій, попиздувала, зрештою,

на свою роботу, або просто замовкла, словом,

повестися, як справжній чоловік, але ні, ця дурна вихованість,

я не міг собі цього дозволити, особливо у неї вдома,

та ще й на третій день знайомства. А я ненавиджу ранки.

І думаю про це кожного ранку. Жаль, що вона не вміє читати

моїх думок, жаль, що ранок, і що вона продовжує:

Ти перекладений на десять мов, а такий молодий,

і широка громадськість має дізнатися про тебе,

твої погляди, твоє життя, давай, буде цікаво!

А я ненавиджу ранки. Але ще більше ненавиджу

широку громадськість. Особливо зранку.

А вона навіть не розуміє, що перекладений зовсім

не я, а вірші, а вірші — це власність мови, нічого більше;

я ж перекладений хіба мовою доторків, та й то

насправді тільки однією жінкою, і вона

чекає на мене в іншому місті, я ж перекладений

тільки мовою доторків, полохливих нічних пробуджень,

коли прокидаєшся тільки для того, щоб переконатися,

що вона тут, поруч, спить, я ж перекладений, як провина,

за яку ніхто і ніколи не вибачиться. Широка громадськість,

для чогось ще раз наголосила вона, має дізнатися про твоє

існування. Я глянув на неї й подумав, що деякі речі вдаються

їй краще, ніж журналістика. Уявив, що широка громадськість

із зацікавленням може дізнатися про те, що мене надихає,

які в мене творчі плани, над чим зараз працюю і кого із

письменників ціную, бо про що ще могла вона запитати?

А я ненавиджу ранки. Можливо, якраз за такі пропозиції

інтерв'ю, за свою безпорадність і розгубленість, ніякість,

цілковиту нульовість. То що скажеш? - забила вона останній цвях

у мою симпатію до себе. Я зачерпнув ложкою кукурудзяних

пластівців під йогуртом з горішками, шматочками банану

і полуниці, і відповів правду:

Ця твоя здорова їжа колись мене вб'є.