Ранкова кава з Богданом Верешом

Від УжНУ – до University of Liverpool. Від Ужгорода і Києва – до Відня. Схематично так виглядає шлях ужгородця Богдана Вереша, який сьогодні разом з дружиною живе і працює у столиці Австрії. З ним ми зустрілися в іншій столиці – Будапешті, на півдорозі додому, куди Богдан їздить до родини.

Чому і для чого ти переїхав до Відня?

Це дуже просто. Хотів жити за кордоном, вчасно прийшла і пропозиція роботи. Далі - серія співбесід і… перше призове місце (усміхається, - авт.)

Чому ти хотів жити за кордоном?

Є така пісня із змістом приблизно «не цінує героїв моя країна». Так складалися обставини. З дитинства мені хотілося як мінімум попрацювати за кордоном. Наразі це і роблю. А що буде далі – життя покаже.

Усе ж, спочатку вчився в Ужгороді?

Так, закінчив медичний УжНУ, потім інтернатуру та первинну спеціалізацію з онкохірургії у Львові. Потім два роки клінічної інтернатури в Закарпатському обласному клінічному онкологічному диспансері, де, завдячуючи наставнику Євгену Степановичу Готьку, зайнявся клінічними дослідженнями.

По закінченню ординатури не виявилося місця роботи, як це часто буває. Так минули кілька місяців безуспішного пошуку якихось варіантів працевлаштування. Стояв вибір – йти в аспірантуру чи їхати в Київ. Навчання потребувало додаткових фінансових інвестицій, у батьків на шиї сидіти не хотілося, тому прийняв рішення займатися і далі клінічними дослідженнями. Тому і переїхав працювати до Києва.

У чому полягає суть цих досліджень?

Це міжнародні клінічні дослідження нових лікарських препаратів за міжнародними стандартами, прийнятими у всьому світі. Без них жоден препарат не може вийти на ринок, потрапити на полички аптек.

Люди при цьому ризикують?

У всьому світі люди, коли тільки йдуть у лікарню – ризикують.

А ті, хто беруть участь у дослідженнях, насправді мають певним чином унікальну можливість отримати високоякісне лікування. Стан пацієнта постійно контролюється, він отримує лікування згідно із світовими «золотими стандартами» – найкраще, яке наразі можна запропонувати комусь з його конкретною патологією.

Оскільки, тільки порівнюючи з найкращим, можна статистично науково довести ефективність нового лікарського препарату.

Які це ліки? У цих дослідженнях фігурували якісь відомі загалу препарати?

Дуже часто це просто абревіатура, вони ще не мають торгової назви.

І взагалі, спочатку усе тестують в лабораторіях на тваринах. Коли накопичується достатня доказова база, тоді вивчають дію препарату на абсолютно здорових людях (теж добровольцях). Так виявляють можливі побічні ефекти. Усе відбувається під постійним наглядом лікарів. Далі - інші фази клінічних досліджень ефективності та безпечності.

Як людина, яка тестувала ліки, ти довіряєш медичним препаратам?

Так.

Робота у Відні також стосується цієї галузі?

Так, я фактично пішов на підвищення. Тепер відповідаю за 5 країн, в яких тривають такі самі дослідження. Я мав міжнародний досвід, але у цьому випадку повністю відповідаю за проект, що здійснюється у 5 країнах.

Диплому УжНУ для цього достатньо?

Tеоретично, достатньо. Але, думаю, диплом який я отримав вже після УжНУ, теж відіграв свою роль, коли на посаду вибирали мене. А може й ні.

Що спонукало тебе до другої вищої освіти та, зокрема, до навчання у британському виші?

Мені дуже рекомендували Університет Ліверпулю (для здобуття саме Master of Science in Clinical Research Administration). Це був справжній виклик для всієї сім’ї, але значну роль у здобутті магістерського ступеню відіграла моя дружина Олександра, вона постійно мене підтримувала. Це дійсно так, бо у якийсь момент я навіть не знав, чи доведу це до кінця. Але дружина допомогла мені зібрати сили і завершити навчання.

Чи є сенс купувати ліки за кордоном? Чи гарантує це кращу якість?

Ліки лікам – «рознь». Якщо це брендові ліки, то теоретично вони повинні бути такі самі тут, як і за кордоном. Але багато моїх знайомих замовляють, щоб ті самі брендові препарати, які є і на українському ринку, привіз їм з Австрії. Утім, я спеціалізуюся зовсім в іншій галузі.

Чи є тут в Ужгороді щось, чого не вистачає у Відні?

Спогади.

У такому разі, який день свого життя ти хотів би повторити?

Є такий фільм із назвою «З 13 в 30» чи щось схоже на це. Йдеться про те, що дівчина за одну ніч прокидається 30-річною і стикається з новими проблема. На певному етапі вона питає маму: «Чи робила і ти помилки? Чи є в тебе таке, що хотіла б змінити?» Вона відповіла: «Ні, бо якби я їх не робила, не була б тим, ким є зараз». Іноді виникає бажання зробити щось краще, повернути якийсь день назад. Мені здавалося, що у житті багато таких моментів. Але виявилося, що усе в результаті вийшло на краще. Тому не пригадую щось таке, що хотів би змінити або повторювати якісь дні для цього. Усі дорогі мені як спогади.

Австрійська кава відрізняється від закарпатської?

В Австрії каву готую виключно сам, як і в Києві. Тому вона для мене завжди однакова.

А як же «кава у Відні», по яку активно їздять закарпатці? Зовсім не п’єш?

Краще люблю пити її вдома. Приготовану на закарпатській гейзерній кавоварці (з носиком) австрійську каву і американську - поєдную.

Як тобі працювати з австріяками?

По-перше, австріяки справді саме працюють на роботі. Тому працюється добре.

Тобто, працелюбність українців – міф?

Мені ще, мабуть, рано про це судити. Просто треба не тільки кількість годин рахувати, а ефективність роботи.

Що у Відні тобі сподобалося найбільше?

Після перебування у Відні першим кидається в очі те, що там бруду нема. Чисті вулиці, дуже хороша інфраструктура, зокрема, громадського транспорту. Там стабільніше, безпечніше. На жаль, наші люди, маючи унікальну можливість поїхати за кордон, нічому так і не вчаться. Можуть тільки порівняти, що «у них все добре». Але, повертаючись на Батьківщину, самі нічого не змінюють. Навіть якщо взяти поведінку водіїв на дорозі. 30 % машин в Ужгороді - на словацьких та угорських номерах. Але одразу видно, що це їде не словак і не угорець. А жаль.

У чому для тебе особисто полягає щастя?

Це сім’я.

Де ще крім Відня ти хотів би працювати?

У мене не вистачить життя, щоб всюди встигнути попрацювати, де б я хотів.

Тоді яка країна тобі найбільше сподобалася або найбільше вабить?

Важко сказати. Дійсно, я побував у багатьох країнах, але є такий анекдот: не треба плутати туризм з еміграцією… 

У чому найбільша складність для емігранта в Австрії?

Складності немає, асимілюватися дуже легко. Єдине – варто краще вивчити мову. Для мене більш стресово було поїхати у Київ, ніж у Відень.

Чому?

Київ – просто божевільне місто. Суєта, катастрофічна неналагодженість транспортної системи… Пробки, відстані. Не аналізував це детально, тому зараз відповідаю сходу і емоційно. У повітрі витає загальна невдоволеність, роздратування. Їдеш у маршрутці – всі лиш би скочити на вільне місце. Київ утричі більший за Відень, а транспортна система у 10 разів гірше розвинена. Коли проводиш 2,5 години щоденного життя у цьому транспорті, то про який комфорт може йти мова?

У Відні немає «пробок»?

Я не бачив. Є «тянучки», а пробок я не бачив.

Колись Закарпаття було частиною Австро-Угорщини. Це відчувається зараз, на твою думку?

Це унікальне місце. Я насправді дуже великий патріот Закарпаття, разом з друзями, які також емігрували – в Німеччину, Японію. Словаччину чи  Сполучені Штати. Усі ми пам’ятаємо, що ми саме звідси.

Які риси цінуєш у жінках?

У мене є дружина і я ціную усі її риси. Взагалі, дуже важлива - мудрість. Мудра жінка – це, як в Біблії написано,– корона для чоловіка. Ще – почуття гумору.

А у чоловіках?

Гідність.

З ким із історичних особистостей ти хотів би зустрітись, якби була змога?

Напевно, з Ісусом Христом.

Що спитав би?

Цікаво було б просто послухати.

Ти цікавишся українськими новинами?

Я 5 років жив у Києві без телевізора і на якомусь етапі мене абсолютно перестав цікавити цей політичний фарс, тому дуже спорадично читаю новини в інтернеті.

Як відпочиваєш?

Гуляємо з сім’єю. У Відні є завжди чим зайнятися, упродовж всього року. Різдвяні ярмарки, ковзанка, виставки, пасхальні ярмарки. Тільки б погода була хороша.

Що думають про Україну австріяки?

Мої знайомі не висловлювали конкретних думок чи висновків саме про Україну.

А взагалі «чули» про Україну, якісь наші події?

Щось чули. Зустрічав тільки позитивні враження наразі.

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua