Щодня ми очікуємо переможних новин з фронту, детально аналізуємо кожне слово західних політиків, перечитуємо і передивляємося виступи керівництва України, щоб хоч на кілька відсотків впевнитися: жахи війни припиняться, повітряна тривога перестане бути звичним явищем, а фото окупантів ми побачимо хіба у хроніках військового трибуналу. Але готуймося, швидкого рішення не буде. Варіанти розвитку подій- множинні, але всі вони переможні. У цьому переконана Маріанна Колодій, політологиня (ст. викладачка кафедра політології і державного управління УжНУ), директорка Закарпатського обласного центру гендерної освіти при УжНУ. Експертка відповіла на питання, які хвилюють наших читачів щодня: коли, як і чому.
- Ми зараз переживаємо урок живої історії. Років триста вже триває протистояння України з Росією. Найбільше гнітить те, що це протистояння екзистенційне, воно буде зберігатися доволі довгий час. Тому що найближчі покоління українців не зможуть пробачити і цієї військової агресії, і попередні 8 років того, що відбувалося на сході України. А росіяни не готові визнати це як печальний факт своєї історії. Вони хочуть знищити Україну і все українське. Шанси владнати все мирними шляхом залишаються примарними. Росія продовжує розмовляти на переговорах мовою ультиматумів. Якщо вона не відмовиться від того, що повертає Крим і залишає усі наші території до 2014 року, то вирішення дипломатичним шляхом не буде. Хіба що воно може перейти у фазу менш гарячого конфлікту. Але для України це все одно не вирішення. Загалом оперативна фаза конфлікту може закінчитися тоді, коли ми повернемося у територіальні межі України ті, які вони були до анексії Криму.
Я на сьогодні не бачу політичної волі у політикумі рф, щоб це відбулося. Вони говорять незрозумілими з точки зору дипломатії і політичної логіки наративами. Наративами чорної пропаганди. Це та, про яку Гебельс казав: чим більше брехня, тим легше у неї повірити. На сьогодні рф перебуває у полоні тієї чорної пропаганди. Так званої оурелівської, коли війна-це мир, брехня - це правда, зло-це добро і тд. На сьогодні ці месиджі дуже легко проскакують у російському суспільстві. Не скажу, що всі люди підвладні цьому у рф, є ті, хто висловлює іншу точку зору. Але на 145-и мільйонну державу -- це капля в морі, щоб відбулися глобальні зміни.
Що стане для рф тригером, сьогодні дуже важко сказати. Якщо ми підходимо до всього цього з точки зору історичного контексту, то звичайно Україна вже перемогла, бо ніщо не може виправдати дій агресора. Якщо події будуть описувати історики, то у вітчизняній історії це буде щось на кшталт визвольної війни або вітчизняної, у контексті історії зарубіжної це буде описано як акт агресії щодо України. Ганебний з точки зору усіх міжнародних конвенцій, міжнародного права, та й у загалі здорового глузду. Ця війна з точки зору навіть військової науки буде описуватися як війна великої кількості воєнних злочинів, які ми фіксуємо зараз у 21 столітті. З точки зору геополітичного контексту Україна зараз також має непоганий шанс стати країною лідером у секторі країн центрально-східної Європи. Ми можемо, але нам потрібно для цього докласти дуже багато зусиль. Можливо у перспективі наступних років можна говорити про військово політичні об’єднання саме Центрально-Східної Європи.
Ми маємо хороший історичний шанс
Війна - це трагічно з точки зору гуманітарного впливу. 21 століття, вже стільки років цивілізації людській, а ми у війні. Але з точки зору, наприклад, історичної правди, це шанс для України за ці останні 300 років нарешті поставити крапку або розставити крапки у стосунках з рф. Я погоджуюся з тезами всіх дослідників України, які говорили про те, що вижити Україна може тільки як українська Україна. Нам дуже важливо зараз у контексті цієї війни знайти цю свою українську ідентичність. Це стосується і мови, і наших геополітичних пріоритетів, цінностей тощо. На сьогодні у нас хороший історичний шанс повернути для себе цю українську ідентичність, повернути Україну у межі географічних кордонів. Але, звичайно, ключове питання якою ціною і як швидко. Я б сказала що за ці 300 років ціна вже заплачена, і за цей місяць війни це надзвичайно велика ціна. З іншого боку, це можливість врегулювати і внутрішні питання, і контексти зовнішньо- політичні. Дуже важливо, щоб у цьому сенсі ми отримали підтримку інших країн. І ключове, передане від наших пращурів: тримати стрій. Кожен і кожна на тому місці, де може: хтось пече хліб, хтось прибирає вулиці, хтось вчить, хтось боронить. Це дуже важливо для формування цієї ідентичності. А загалом цивілізаційно та геополітично ми вже виграли. Але треба уміти, щоб ми не опустилися на рівень миру будь- якою ціною. Нам потрібен мир вже тією ціною, яку ми заплатили, а вона дуже висока.
З точки зору політики та соціології, які я досліджую, це шанс для нас. Ми не могли оминути цієї війни. Хоча і хотіли. Ми обрали президента, який казав, що не хоче війни і хоче домовитися. Уявімо собі, якби не Зеленський переміг на виборах, а хтось інший, його б звинувачували у тому, що ми у війні. Бо конфлікт на сході України більшість не вважала війною. Це десь там померли 15 тисяч українців. Але, коли побачили, що ракети полетіли у Київ, коли по всіх містах повітряна тривога, всі зрозуміли, що це війна.
Люди дуже мобілізовані, але такий стан буде йти хвилями. Нам треба не втрачати цей ресурс і якомога довше зберігати, для цього потрібні оптимізм і почуття гумору. Це дві ключові речі, які дозволяють мозку максимально працювати. Ми повинні домагатися більшої кількості санкцій. Щоб вибудовувати порядок критичного мислення у жителів рф. Вони сприймають брехню як святу воду. Ідея в тому, щоб змінювати дійсність їхнього життя . Більша кількість економічних проблем, соціальних проблем, будь- яких буде впливати на зростання кількості людей з побутовим критичним мисленням. Коли вони зрозуміють, чому не можуть робити повсякденні речі. Чи вірю я в те, що у російській федерації будуть якісь бунти, революції? Ні. Максимум, що там може відбутися-це громадянська війна, на рівні загального занепаду соціально-економічного. Що також зачепить нас. Але на сьогодні ті санкції не є такими, щоб спровокувати громадянську війну в рф.
Очевидно що путін абсолютно неадекватний у розумінні зовнішньої політики. Шанси на те, що росію повернуть у велику 8-ку, чи росію повернуть до серйозних акторів на міжнародній арені, мізерні. Ніхто не буде домовлятися з настільки ненадійними партнерами. Війна в Україні показала, що росія - це країна з високим рівнем корупції. Ми побачили небоєздатну армію, надзвичайно ієрархізовану систему, де незрозуміло, хто має вплив на прийняття рішень і як відбувається спілкування усередині політичної еліти. Другий момент – це елемент кругової поруки, всі чимось замазані, всі у злочинних діях. Чим більш брудним шляхом ти потрапив у політику, тим більші заслуги ти маєш. У рф немає достатньої кількості людей, які могли б проти цього виступити. Ті, хто могли виступити, вже давніше виїхали або намагаються виїхати. На сьогодні весь народ намагаються об’єднати на параноїдальній ідеї страху, що ми великі, а нас хочуть знищити і ми маємо оборонятися. Населення рф сприймає весь світ, як ворогів і вважає що дружня до них - це Венесуела.
Росіяни хочуть дружити з Китаєм. Але це країна, яка має більш, як 3000-літню історію. Яка визначалася двома речами: патріархальним укладом і прагматизмом. Китай не буде робити нічого, щоб йому заважало розвиватися. А росія робить зараз все, щоб стати сировинним придатком Китаю, експортуючи нафту, газ, деревину. Більше Китаю з росії нічого не потрібно. Ні людський ресурс, бо вистачає свого, ні інтелектуальний ресурс. Частину технологій Китай вкрав, частину сам розробив. Щодо культури, то він має свій величезний пласт. Їм потрібні територія і сировина. За це все Китай готовий давати батарейки, жвачки джинси, пластикові тазики. Все те, що й іншим дає. Найбільший товарооборот він має із США і він його ніколи не втратить. І не готовий буде посваритися з усім іншими заради росії. Якби у нас була велика купівельна спроможність, Китай би і за нас проголосував.
фото BBC
Ми можемо бути країною-лідером, бо маємо воєнний досвід
Найближчими нашими сусідами є країни Європи, але найбільшу підтримку отримуємо від США. Ми можемо бути лідером країн Центрально-східної Європи. Але тоді нам треба було б подолати у себе корупцію або економічно швидко розвиватися, щоб скласти , наприклад, конкуренцію Польщі. Ми справді можемо бути країною-лідером, бо ми маємо воєнний досвід. Це завжди з позиції розстановки геополітичних сил віталося. Ми розуміємо, що таке війна, ми стійкі у цьому сенсі. Під час Другої світової війни Франція капітулювала, навіть не борячись, побоялися. У той час як Британія стійко оборонялася, хоча була ресурсно слабшою. Потім Франція підключилася. Тут багато чого залежить від настрою. Геополітичний настрої українців - ми готові битися. Багато країн Європи на сьогодні не готові, вони сприймають війну як крах усього, це для них трагедія, крах всього.
Щодо домовленостей та угод. Опитування показують, що українці не готові делегувати повноваження головнокомандувачу підписувати компромісний документ. Стоять на тому, щоб повертатися у кордони великої України. В Україні все-таки зберігається опозиція до влади. І вона контролює те, що сьогодні готова чи не готова підписувати влада.
Чи є люди, які втомилися від війни? Є. Як і ті, що готові продовжувати боротьбу. Навіть якщо виїхали кілька мільйонів, 30 мільйонів точно є, таку кількість важко виснажити. Гірше, якби ми були 5-мільйоннюї Грузією.
Нам у якийсь момент здавалося, що це має закінчитися дуже швидко. Війни з крилатими ракетами дуже довго не ведуться. Питання у тому, якщо росія оголосить загальну мобілізацію, тоді це буде зовсім інша війна. Вона перетвориться у світову. Бо 145-мільйонна країна буде воювати з усіма, а так робить вигляд, що ні. І росіяни не готові йти воювати, пережити ще раз 90-ті готові, а вмирати – ні. Америка та Британія воюватимуть на нашому боці, Польща теж, і Франція. Але оголошувати загальну мобілізацію в рф не будуть. Чи готовий цей придурок використати ядерну зброю? Точно готовий використати хімічну і десь використає. Це проблема. Нам треба до цього готуватися і просити допомогу. А тактичну ядерну? Готовий. І тут велике питання до його оточення. Бо він сам не використає тактичну ядерну зброю.
Ресурсність росії може бути такого ж рівня, як і «друга» армія світу
З одного боку нам хочеться отримати пряму підтримку світу, але це буде помилково бо якщо світ і НАТО вступлять у цю війну вона стане справді великою і на кілька років. Для нас це буде гірше, кількість біженців збільшиться, жити стане неможливо. Вони будуть з’ясовувати стосунки і ділити світ. Путін і хоче, щоб за Україну вступився великий світ і він був у війні з великим світом. Неважливо, скільки росіян загине. Він готовий кинути ще 5 мільйонів і щоб їх тут перемололи на фарш, бо хоче щоб з ним сіли за стіл переговорів за переділ світу. Путін параноїк, але він вже 25 років при владі. Вважає себе намісником Бога на землі, вважає, що так вершить велику історію світу. І хоче втрутитися у великий переділ світу. Хоче бути в цій тусні, а його туди не пускають. Черчиль, Рузвельт і Сталін сиділи за столом як рівнозначні лідери і ділили світ. Путін теж так хоче. Він діє як класичний випускник школи КГБ. Їх вчили, що Радянський Союз має бути по Індійський океан, таким був план.
По темпераменту ці війна як перша світова. Всі дуже хотіли ту війну, потім хотіли чим швидше повернутися додому але вона затяглася на 4 роки. На виснаження. Ця може бути подібною, але вона такою довгою не буде, бо світ ослаблений економічно після ковіду.
Чи вмре рф у цьому році? Ще ні, і в наступному не вмруть. Бо Європа виконає план по постачання у рф насіння, вони навіть насіння свого не мають. Посадять більше картоплі, виживуть. Але вони вже дефолтнулися, історично відстали на 30 років. Їм треба відновлювати економіку , втрачені контракти великих підприємств, ще півроку – і у людей закінчаться заощадження. Російська економіка стагнаційна. Для людей, які хотіли відкривати бізнес, були власниками підприємств, для них усього цього вже не існує. У мене таке передчуття стосовно ресурсної бази росії, як з їхньою армією. Чомусь здається, якщо ми запустимо кілька дронів над Сибіром, то побачимо що там вже маленька сахара. Бо ми рахуємо об’єми з часів срср.
Якщо прогнозувати 2023-ий рік
Я би дуже хотіла, щоб це був рік мирний, але це залежить від дуже багатьох факторів. Прогнозів розвитку подій може бути дуже багато, але загалом, якщо дивитися в далеку перспективу, Україна поки що має всі шанси зберегти себе у тих географічних кордонах, які були до 2014 року. І заявити про себе як про впливового гравця на Центрально-Східній арені Європи, увійшовши у впливові політичні військові об’єднання. Думаю, що все-таки Україна буде частиною ЄС, хоча зараз багато українців вже не так аж завзято хочуть туди потрапити. Це полегшить певною мірою перетин і працевлаштування, допоможе економіці країни інтегруватися у більш глобальний простір. Буде розроблений план відновлення України, не знаю, скільки краї долучиться але думаю, що їх кількість буде безпрецедентною. Бо Україна має сьогодні надзвичайну пасіонарну підтримку, зважаючи на те, що агресора завжди засуджують.
РФ не змогла довести всьому світові, що вона йде ніби у відповідь на агресію України. Ніхто не бачив цієї агресії України, її не було зафіксовано і не буде ніякого перегляду історичного контексту. Світ підтримує того, хто слабший. На сьогодні -- це Україна, те, як вона себе повела під час нападу, що вона протистояла. Це спровокувало піднесення в багатьох інших країнах які відчували, несправедливий історичний тиск. І у 2023 році передумови до того, що ми приступимо до відбудови країни після війни. Цей шлях буде непростий. По-новому вибудовувати політичні відносини і ще багато що чекає нас після війни. На сьогодні ми сконцентровані на тому, щоб завершити війну і перемогти. Це не означає, що має бути як перемога СРСР, коли гнали німців до Берліну. Коли наш ворог відійде з тих позицій, які він у нас захопив, це для нас буде справжня перемога.
Розмовляла Ірина Бреза
для Zaholovok.com.ua