Багаторазова чемпіонка Закарпаття з орієнтування: «Для мене спорт – невід’ємна частина життя»

Прихильники спортивного орієнтування на теренах колишнього СРСР цього року святкуватимуть визначний ювілей – півстоліття тому на Закарпатті пройшли Перші Всесоюзні змагання, які дали старт розвитку цього виду спорту. Підсумки піввікового розвитку підводять і представники закарпатського орієнтування. Про своє відношення до улюбленого спорту розповіла одна з найуспішніших спортсменок-орієнтувальниць 70-х років, багаторазова чемпіонка Закарпаття і призерка Всеукраїнських змагань Наталія Олеоленко (Кириленко).  

«З орієнтуванням я познайомилася випадково, у далекому 1969 році, під час навчання на третьому курсі фізичного факультету Ужгородського державного університету. Було мені тоді 18 років. Запізно, але так вийшло. Ще навчаючись в ужгородській СШ № 6, я, під керівництвом чудового тренера Рози Платонової, займалася легкоатлетичним п'ятиборством. Брала участь у багатьох змаганнях, виступала на рівні кандидата у майстри спорту. На перших курсах університету ми з друзями активно займалися спортивним туризмом. Пройшли сотні кілометрів рідними Карпатами. Тож фізична підготовка в мене була на високому рівні і коли мені вперше запропонували прийняти участь у змаганнях з орієнтування, залюбки погодилася», – розповідає Наталія Олеоленко.  

«Організатором університетської секції орієнтування був Петро  Назаренко, який працював на кафедрі ядерної фізики. Часто практичну допомогу нам надавав Костянтин Сас, що працював на станції юних туристів. Вже за рік-другий клуб УжДУ став найсильнішим на Закарпатті. Наша команда орієнтувальників в ті часи була численною і дуже дружною», – згадує спортсменка.   

Кольорових карт тоді ще не було, для тренувань та змагань використовувалися чорно-білі, виготовлені фотодруком. Найпоширенішими масштабами були 1:15000 і 1:20000. По таких картах вчитися орієнтуванню було не так просто, а спеціальних тренувань з техніки орієнтування майже не проводилося. «Верх брала проста цікавість. Всі ази орієнтування нам доводилося осягати самостійно. Дехто спочатку погано розуміючись в орієнтуванні, на змаганнях просто "паровозили" - тобто бігли за більш досвідченими учасниками», – розповідає Наталія Олеоленко.   

Взагалі, орієнтування – це не тільки біг, взимку змагання проходять на лижах, своїх шанувальників має і велоорієнтування. У студентські роки спортсменка виступала у матчах спортклубів вишів України та у першостях українського студентського товариства "Буревісник", у складі збірної команди Закарпаття – на республіканських зимових та літніх чемпіонатах. Найвдалішим у 70-х роках для закарпатської збірної став 9-й чемпіонат України, що проходив у Дніпропетровську у 1973 році – на ньому спортсмени посіли 12 загальнокомандне місце.

Після закінчення університету, коли Наталія Олеоленко вже працювала в ужгородському "СКБ ЗАТ" (спеціальному конструкторському бюро засобів аналітичної техніки), разом з Наталією Тарахонич та Надією Ваволкою за карпатки  стали бронзовими призерами чемпіонату Укради ФСТ "Динамо" в естафеті.

 «Для мене орієнтування – невід'ємна частина юнацтва. Зараз сімейні спортивні традиції підтримують мої діти, які вільний від роботи час використовують для далеких і близьких поїздок на гірському велосипеді, син навіть брав участь у кількох мультиперегонах з елементами орієнтування, а племінник є відомим стронгменом.Ми ж з друзями плануємо обов'язково відвідати присвячені 50-річному ювілею орієнтування міжнародні змагання "Дружба", що відбудуться з 25 до 29 вересня в Ужгороді», – каже Наталія Олеоленко.

Олександр Цепурдей