П’ятдесят років тому перший у світі атомний вантажопасажирський корабель відплив з Америки у рекламне турне Європою. Він мав переконати світ прийняти еру атома. Однак усе склалося інакше.
Стрункий, біло-червоний, з хромованим декором (який на той час вважався ультрасучасним), атомохід "Саванна" відрізнявся від решти вантажних кораблів.
Тут знайшлося місце і для пасажирів. 180-метрове судно вагою у 12 тисяч тонн могло похвалитись кінотеатром, басейном і верандою з баром. У каютах не було штор. Натомість пасажири дивилися у "поляризовані" вікна, розроблені так, щоб відбивати яскраві відблиски сонця.
"Саванна" – один з небагатьох кораблів, що постав прямісінько з уяви президента США. У 1953 році Дуайт Ейзенхауер виголосив свою славетну промову "Атоми – за мир", у якій намагався вгамувати дедалі більший страх ядерного апокаліпсису, оптимістично вказуючи на можливості мирного використання атомної енергії.
Президент захотів побачити атомний корабель. Цивільний.
Минулого тижня виповнилось 55 років від першого плавання атомохода "Саванна", побудова якого обійшлася у 50 млн доларів. У певному сенсі, він мав посольську місію: це було перше атомне торговельне судно, символ безпеки і віри у "паливо майбутнього".
Серед щасливих членів екіпажу був Стен Вітлі. Він працював на будівництві "Саванни" у верфі, а потім був призначений головним інженером її першого рейсу.
Всі усвідомлювали призначення судна – стати красивою рекламою атомної енергії.
"На той час "Саванна" була найгарнішою – вона і зараз досить приваблива", – розповідає пан Вітлі, наразі член Асоціації "Саванна", яка опікується збереженням і захистом списаного судна, що зараз пришвартоване у порту Балтимора, штат Меріленд.
У вересні 1964 року "Саванна" поплила у круїз Європою, де зайшла у Роттердам, Бремен, Гамбург, Дублін і Саутгемптон. На набережних юрбилися люди, і багато тисяч із них, включно з урядовцями і промисловцями, підіймалися на борт, щоб оглянути корабель зсередини.
"Це був шедевр піару, – каже інший представник Асоціації "Саванна" Вілл Девіс. – Фотографії судна розсилалися наперед у місця спланованих зупинок, що підігрівало інтерес громадськості".
"Мета полягала в тому, щоб різні народи побачили корабель, помацали його і переконалися: атомна енергія – це перевага, а не загроза", - додає він.
Попри таку теплу зустріч, дипломатична місія "Саванни" зазнала поразки.
Посольська подорож тривала рік, але "Саванні" не вдалося переконати світ у тому, що майбутнє – за атомоходами.
Побудували лише три інші торговельні атомоходи: німецький нафтовий танкер "Отто Ган", японське вантажне судно "Муцу" та російський криголам-ліхтаровоз "Севморпуть". Як і "Саванна", вони вже не експлуатуються.
На відміну від комерційного суднобудування, військовий флот радо прийняв до себе атомоходи. З близько 700 атомоходів, що колись були на ходу (включно з 200-ми тих, що експлуатуються сьогодні), більшість – це військові кораблі та субмарини. Єдиний виняток – російські цивільні атомні криголами.
То чому ж атомоходи так і не стали стандартом торговельного флоту?
Тому що атомна енергія завжди була і лишається надзвичайно суперечливим питанням.
Щодо кораблів, їхню потенційну небезпеку для довкілля неважко передбачити.
Піонери атомного флоту мали багато проблем. У першому ж плаванні 1974-го року з японського "Муцу" почали витікати радіоактивні матеріали. Це сталося за 800 км від узбережжя Японії, і судну дозволили повернутися на ремонт до порту Омінато, незважаючи на тривалі протести з боку місцевих рибалок і мешканців міста. Були знайдені серйозні недоліки захисту реактора. Справа докладно висвітлювалась у світових ЗМІ.
Схожі проблеми були і в самої "Саванни". За конструкцією, вона могла зберігати певну кількість радіоактивних відходів, але швидко стала переповненою. Лише за перший рік експлуатації судно випустило у воду майже 500 тисяч літрів низькоактивних відходів. Згодом місце для зберігання відходів збільшили, але у невеликій кількості ті й далі просочувались.
Різноманітні збитки для довкілля завжди будуть грати проти атомоходів.
"Що може плавати, те може й потонути. Випадки з викидами нафти довели, що йдеться не про "якщо", а про "коли". А коли це станеться, це може бути катастрофою для довкілля", – каже доктор Пол Дорфман, засновник Консалтингової групи з питань ядерної енергії і провідний дослідник Інституту енергетики Університетського коледжу Лондона.
Іншим мінусом була ціна. Корабель з ядерним реактором завжди буде коштувати дорожче. Хоча американські авіаносці класу "Німіц" працюють повністю на атомній енергії, Британія вирішила, що її новий потужний авіаносець "Королева Єлизавета" задля ощадливості поєднуватиме газотурбінні установки (де спалюється гас) і дизельні двигуни.
Хвилювання щодо витрат зрозумілі. Побудувати реактор набагато дорожче, ніж дизельний двигун. Більше того, ще достеменно невідомо, як дорого обійдеться обслуговування реакторів, а головне, їхня майбутня утилізація.
Але є і плюси. Хоча на початку атомохід коштує значно дорожче від звичайного корабля, паливо для нього буде набагато дешевшим. Адже промисловий уран дешевший, ніж традиційне паливо, пояснює Джон Карлтон, професор морської інженерії Лондонського міського університету.
Атомоходи можуть роками працювати без заправки, покриваючи величезні відстані. Наприклад, "Саванна" могла 14 разів проплисти навколо планети на швидкості 20 вузлів, перш ніж їй знадобилася б дозаправка.
Попри масу практичних перепон, нинішні оптимісти знову почали замислюватися про атомне судноплавство, посилаючись на кліматичні зміни і стабільно високі ціни на нафту. Атомоходи не викидають в атмосферу СО2 та інші парникові гази. За словами пана Вітлі, це підвищує їхню привабливість:
"У належний час це станеться. У нас є всі передумови для такого використання ядерної енергії. В атомоходів є майбутнє, це лише питання часу".
Втім, для цього необхідно вирішити кілька проблем.
Слід побудувати порти, які могли б приймати радіоактивні відходи і перезаправляти кораблі ураном.
Також слід вирішити дуже непросте питання про страхування та відповідальність у разі нещасного випадку, каже пан Дорфман.
Деякі країни відмовляються приймати у своїх портах атомоходи.
"Перш, ніж щось починати, необхідно досягти важливих регулятивних домовленостей", – додає він.
А головне, треба подолати масовий ірраціональний скептицизм щодо плаваючих ядерних реакторів. Для цього може знадобитись не одна рекламна подорож.
Теммі Туерінгер і Джастін Паркінсон
BBC News Magazine