Zaholovok.com.ua у розділі «Власна думка» знову пропонує читачам "підкреслення" у книгах. Цього разу їх надіслала нам читачка Юлія Малик. Чекаємо і на Ваші фрази у книгах, які вразили.
Детальніше про фрази у книгах і чому, як правило, їх підкреслюють – у першій подібній публікації сайту Zaholovok.com.ua.
А сьогодні – Ліна Костенко та її «Записки українського самашедшого».
"На мій особистий погляд, це радше ціла книга фраз, книга, в якій можна знайти не тільки себе, а зліпок цілої епохи української державності тривалістю всього п’ять років, книга, яка після свого видання викликала чималий суспільний резонанс і зібрала чимало відгуків – найрізноманітніших", - пише Юлія Малик.
2000 рік – Рік Дракону.
Час хисткий і непевний. У нас тепер «перезмінка».
Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.
Ми хто? Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих.
Справді, з поняттям честі у наших політиків дефіцит.
Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.
Важко належати до такого народу. Націю запрограмували на безвихідь. А вона добра, вона терпляча.
Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.
Газети забомбили свідомість. Нова форма свободи слова – що хто хоче, те й лопоче. Або що замовляє хазяїн.
Селеві потоки брехні заливають суспільство. З брудної піни дезінформації виринають уламки правди.
У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження.
І я подумав – от якби й у нас не говорили, а пересвистувались. Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленгом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, - а при чому ж тут я?
Сон у мене нормальний, руки не сіпаються, тільки відчуваю якийсь неспокій, ніби якісь фантомні болі душі.
Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна.
Мужчини зникають як явище. Їхнє місце посіли круті – ерзац, замінник, гібрид гамадрила й Шварценегера. Словом, еволюція вспак.
Пропорції дрібного й великого – ось у чому різниця між розумом жіночим і чоловічим.
Проблеми ж – як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік.
Час неосяжний, коли він категорія Вічності. А звичайний наш час, повсякденний, мигтить-мигтить, його завжди не вистачає.
Купив екологічну карту України – плямиста, як саламандра, вже ж нема де жити на цій землі.
Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.
Але ж якщо я не виживу, то людство й не помітить, а якщо людство не виживе, то й мені гаплик.