Майстер-сержант Держприкордонслужби Михайло Бабунич, який служить у прикордонних військах з 1999 року та працював на кордоні із Словаччиною, чотири рази затримував громадянина Молдови, який на початку 2000-х намагався незаконно перетнути кордон. Чоловік щоразу заявляв, що хоче потрапити до Парижа, аби малювати картини на вулицях. Згодом Михайло Бабунич під час службового відрядження до Франції випадково зустрів його серед художників на Монмартрі. На згадку про цю зустріч у прикордонника залишився портрет, написаний молдованином.
Історією прикордонника поділилися у Західному регіональному управлінні Держприкордонслужби.
Майстер-сержант Михайло Бабунич у прикордонних військах з 1999 року. Служив на польському і словацькому кордонах. Охороняв посольства України у Парижі (2004-2006) і Афінах (2009-2011). Виконував завдання в АТО у 2014-2016 роках. З 2021 року служить у відомчому санаторії Держприкордонслужби.
На початку 2000-х Михайло Іванович починав свою кар’єру на ділянці українсько-словацького кордону. Посада – помічник начальника застави по взаємодії з місцевим населенням. Одного дня до нього доправили затриманого громадянина Молдови на ім’я Сергій. Причина – спроба незаконного перетину кордону.
«Він одразу мене здивував, – згадує майстер-сержант, – тому що його пояснення були нетиповими. Чоловік стверджував, що він художник. Що документи для легального виїзду у нього відсутні, але йому потрібно до Франції. Конкретно – до Парижа. Казав, хоче писати картини на вулицях».
Відповідно до закону, Сергія разом з матеріалами адміністративної справи доправили до суду. Через певний час чоловіка затримали знову. А потім – ще двічі. І щоразу він дотримувався тієї самої легенди: художник, Париж, картини просто неба.
«Саме через те, що він чотири рази розповідав мені одне й те саме, я його дуже добре запам’ятав», – підкреслює Михайло Іванович.
Минуло кілька місяців. Прикордонника перевели до Парижа – у підрозділ охорони української дипломатичної установи. В один із вихідних днів він гуляв Монмартром, неподалік базиліки Сакре-Кер, і раптом серед вуличних художників помітив знайоме обличчя.
Михайло Іванович підійшов ближче й переконався, що не помиляється. Це був той самий Сергій! Він сидів на низькому табуреті біля мольберту й очікував на замовників.
Прикордонник підійшов до нього упритул. Але художник його не впізнав і, сприйнявши за клієнта, запропонував написати портрет. Михайло Іванович присів на стілець і привітався з чоловіком по імені. Той здивовано перепитав, чи вони знайомі.
«Я кажу йому: “Сергію, ти що – думав, я тебе не знайду?” – сміється Михайло Іванович. – “І тобі має бути соромно, що ти не запам’ятав людину, яка чотири рази спілкувалася з тобою після твоїх невдалих спроб перетнути кордон” Сергій вичавив на обличчі щось схоже на посмішку і почав писати мій портрет. Ми поговорили. Але я зрозумів, що художнику некомфортно і він хоче якнайшвидше завершити нашу зустріч. Тож я пішов, пообіцявши, що невдовзі завітаю до нього.
Протягом наступних кількох місяців прикордонник кілька разів навідувався на Монмартр, але Сергія більше так і не побачив. На згадку про ту «пам’ятну» зустріч у Михайла Івановича залишився портрет, написаний художником-нелегалом.