У 95 років зробила свій творчий дебют легенда вітчизняної геології, лауреат Державної премії України, кавалер ордена Леніна, кандидат геолого-мінералогічних наук, колишній головний геолог Закарпатської ГРЕ (цю виробничу місію виконувала протягом понад 10 років) та просто чудова жінка-берегівчанка Віра Миколаївна Зайцева, написавши й щойно видавши свої майже 130 сторінкові спогади під назвою "Віра у надра Закарпаття" (див. фото). Автобіографія краянки з вельми влучною назвою, яка є уродженкою степового Кропивницького, а в нашій прикордонній області мешкає майже сім десятиліть, і насправді захоплююча та унікальна.
У юності авторка мемуарів вона пережила жахіття Другої світової війни, після закінчення якої готувалася стати географом або ж медичкою (стоматологом), а обрала геологію. "Дякує" за все тодішньому декану, а згодом ректору-академіку ЛДУ ім. І. Франка, відомому українському патріоту Є. Лазаренку, який скерував її, 22-річну абітурієнтку, у належне життєве русло. За розподілом у 1950 р. потрапила на роботу в Закарпаття (на світлині). Згодом на очах пані Віри створювалася та розбудовувалася однойменна геологічна експедиція (так зване містечко Геологів у Берегові) наприкінці 50-х років минулого століття. Вона є автором відкриття мужіївського золота, берегівської термальної води, ртутного родовища "Боркут" у Вишкові (за це у 1966 р. союзний уряд відзначив її орденом Леніна – на знімку) та цілої низки покладів (понад 200 родовищ) інших корисних копалин. Дев‘яностоп‘ятирічна В. М. Зайцева – володар медалі "Про Урбе" («За місто»), якої вона удостоєна у 2014 р., отримавши її з рук міського голови Золтана Бабяка.
Слід також сказати, що довгожителька-мемуаристка і дотепер жвава, бадьора, життєрадісна, усміхнена, чимало життєвих епізодів тямить до найменших подробиць. А у літні місяці навідується у басейн спортбази "Закарпаття" плавати. Термальна вода, до якої вона колись "добралася" на глибину понад 1200 м., ветерану геологічної справи вельми помічна та корисна. Шкодує, що ЗГРЕ, якій віддала найкращі роки свого багатющого на події життя, перестала існувати, тож довелося навіть згадати про її ліквідацію. Та, попри усе, слід сподіватися, що книжка про літопис геологічної галузі Закарпаття, яка через скруту вийшла у світ тиражем у кількості усього 200 екземплярів, стане раритетом.
Доробок, у якому спогади про зустрічі з міністрами геології СРСР і УРСР Олександром Сидоренком, Михайлом Котиковим, теплі розповіді про тих 12 начальників, які очолювали Закарпатську геологорозвідувальну експедицію (починаючи від Кожухова, Височанського, Заморіна, Некрасова, Сасіна і аж до Шклянки та Гавриша), а також вісьмох головних геологів, читається на одному диханні. Книжку добре і якісно доповнюють фотографії з біографії цієї берегівчанки, яка у розвиток закарпатської геології вклала частинку своєї душі. Наразі готується масштабна презентація цього видання, яка пройде як у колишній ЗГРЕ, так і в колі берегівської громадськості.
Юрій Михайлишин