Критичне сприйняття інформації, читання новин з «холодною головою», - це тренди, які особливо актуальні в часи гібридних воєн, коли слово є реальною зброєю. Про те, наскільки довіряти сьогодні традиційними та новітнім медіа та не піддаватися впливу фейків, обговорили в Ужгородському прес-клубі. Ще з минулого року прес-клуб розпочав освітню медіакампанію «Вірю-не вірю», про її результати також йшлося на заході.
«У нас була мета достукатися до пересічних закарпатців і запропонувати їм такий інформаційний продукт, щоб стало зрозуміло: навіщо використовувати мозок, коли ти читаєш, слухає чи дивися новини (чи будь-який медійний продукт), які фільтрувати все, що потрапляє з різних «чатиків» навіщо вивчати інформацію перед тим, як ти її використаєш, - коментує Ірина Бреза. - Тому ми розробили різноманітних контент для соцмереж, відеомайданчиків, різного типу ЗМІ. І для різних верств населення різного віку. Це і статті, і відео, різні мемчики, друкована продукція, акції в громадських місцях та розважально-інтелектуальні ігри. Активно поширювалися наші відео на різну тематику. Ми показали, що вплив на здоров’я може мати не тільки те, що бабуся прочитає липові відгуки про ліки в безкоштовній газеті і купить їх, але й те, що спотворена інформація ніби з офіційних повідомлень може спричинити не менш негативні наслідки. Для кожного відеоролика придумували окремі гасла «Вимикай емоції-вмикай мозок», Вийди з кола неправдивих новин», «Обговори з бабусею новини, бо перепише хату на кота» та інші». У рамках медіакампанії виготовили кілька серій наліпок та друкованої продукції з QR кодом, за яким можна зайти на цілий розділ «Вірю-не вірю» сайту Zaholovok.com.ua та дізнатися про те, як розрізняти інфоманіпуляціїї та багато цікавого контенту на цю тематику.
Йдеться також об’єднання зусиль медіа, влади та громади у просуванні інформаційної освіти. До кампанії долучилося чимало партнерів, зокрема, УжНУ, Ужгородська міськрада, Мукачівська міськрада та інші. У рамках інфокампанії проводилися також опитування споживачів інформації.
Ольга Беца, журналістка видання «Детектор медіа», один з напрямів діяльності якого - протидія дезінформації, навчання критичному мисленню і розвінчування фейків та маніпуляцій. «Я не просто займаюся фактчекінгом, доводиться часто писати матеріали, як медіа реагують на фейк, маніпуляції, як не стати майданчиком для дезінформації. Це фактчекінг для медіа і для просто споживачів інформації. – каже Ольга Беца. – Я зазвичай раджу користуватися не одним джерелом інформації, а переглядати інформацію у кількох джерелах, знайти першоджерело. Варто звертати також увагу на емоційну забарвленість того тексту, який ви читаєте».
Федір Шандор, професор, завідувач кафедри соціології та соціальної роботи проводив серію інтелектуально-розважальних ігор «Вірю-не вірю». Каже, що такий формат сподобався аудиторії, яка тренувала не тільки критичне мислення, але й ерудицію та уважність. У формі гри легше працювати з раціональним сприйняттям інформації та спонукати думати над тим, як ми сприймаємо інформацію. «Ми поширили ігри на 9 районів Закарпаття. Люди часто ловилися на фейки, а потім розуміли, у чому суть. Якщо взагалі говорити про фейки, то маємо наслідки радянської доби, коли ми прожили в державі, яка займалася маніпуляціями. У той час це була велика правда, потім виявилося, що це великий фейк, який призвів до загибелі людей, до війни», - каже Федір Шандор. За його словами, українці і досі користуються фейками, створеними кілька десятків років тому.
Ірина Бреза також наголосила на кількох простих правилах, як розпізнати фейк.
- Не обмежуйтесь читанням заголовків. Дуже часто і медіа, і автори у соцмережах грішать згущуванням фарб, перекручуванням фактів. І зверніть увагу на стиль: заголовки, які починаються на «шок», «сенсація», «у мережі видаляють цю інформацію» та ін. – це дуже суттєва причина засумніватися у тому, що публікація правдива.
- Звертайте увагу на джерела інформації. Як на сам сайт, де опублікована стаття чи новина, так і на автора чи профіль, який це поширює. У мережі зараз дуже багато сайтів, які називають себе засобами масової інформації, але такими не є. Крім того, неправдива інформація може бути поширена і у справжніх ЗМІ, наприклад, через банальну помилку редактора стрічки новин або неперевірені дані.
- Ставте під сумнів гучні, шокуючі цитати. Пам’ятайте, що основне завдання ЗМІ – інформувати вас, а не шокувати. Щодо публікацій у соцмережах, то жахливі розповіді «очевидців» теж варто ставити під сумнів. Так, у сучасному світі відбувається немало подій, які здатні шокувати, засмутити чи загнати в депресію.
- Аналізуйте фотоілюстрації. Фото – це проблема і ЗМІ, і соцмереж. В інтернеті дуже багато випадків, коли новини ілюструються фотографіями, які не були зроблені на місці події чи взагалі не пов’язані з нею. Якщо фото вже неодноразово супроводжувало новини/публікації з інших країн, а його подають як ілюстрацію до подій з конкретною прив’язкою до місця чи часу – ви точно маєте справу із фейком.
- Перевірте, що пишуть інші медіа чи публікують інші блогери з приводу події чи на тему, яка вас шокувала/засмутила/вразила. Ще один варіант: якщо фейк уже став популярним, дуже вірогідно, що ви зможете знайти в мережі його спростування.
І основне: якщо ви стикнулися із фейком, дезінформацією, маніпулятивною публікацією або просто маєте сумніви, що це правдива інформація – не поширюйте її!
Фото: А. Семенюк
