20 травня виповннлося 101 річниця з дня народження Шевченківського лауреата, відомого письменника та громадського діяча Івана Чендея. З цієї нагоди напередодні в Ужгородському прес-клубі відбулася презентація антології Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея.
Щорічний конкурс оповідань був започаткований у 2018 році. За п’ять років в ньому взяло участь понад тисячу літераторів з України та за її межами. В антології, виданій Міжнародним благодійним фондом імені Івана Чендея в ужгородському видавництві «РІК-У», зібрано п’ятдесят творів, відзначених журі конкурсу. Серед лауреатів і п’ятеро закарпатців: Олеся Маркович, Ірися Ликович, Василь Малишка, Неля Остапів, Василь Горват. Ошатна книжка, видана накладом у 200 примірників, отримала схвальний розголос як серед професійної критики, так і поміж читачів.
«Шість років ми започаткували Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея, який вже наступного року виріс у «Чендей Фест». Коли почалася повномасштабна війна, постало доволі серйозне питання, чи потрібні зараз книжки, чи на часі видання художній літератури, коли літають ракети? Але як писав Іван Чендей: «Пообіцяли – зробіть!», він сам так жив,- пригадує Марія Чендей-Трещак, упорядниця антології. - У нас вийшла дуже гарна книжка, яку ми сьогодні презентуємо. Фестиваль наразі на паузі». Фраза «наближаємо перемогу, читаючи хорошу літературу», за словами Марії Чендей-Трещак, справді працює. Всі отримані кошти за книжку пішли на благодійність: передали письменнику Андрію Любці, який закуповує автівки для ЗСУ.
«Коли ми починали цей проект, дійсно були у роздумах, але врешті зрозуміли, що цей фронт не менш важливий, ніж фронт на рубежі із нашим сусідом. Майже весь тираж ми реалізували, це не один десяток тися гривень, які я вручив Андрію (Любці) і було відчуття причетності до якоїсь дуже хорошої справи,- каже Іван Трещак, голова Міжнародного благодійного фонду імені Івана Чендея. - Цю книга було не соромно просувати у світ, вона включє дуже багато творів. Шкодую, що ми не видавали їх щороку і ще з часу, як тільки почався конкурс. Вже тоді наші автори (у 2016) говорили про цю війну». Іван Трещак подякував всім причетним до виходу антології та зауважив, що із великої кількості творів, які отримувало журі, експерти «намили» справжні перлини сучасної української літератури.
Сидір Кіраль, доктор філологічних наук (Київ) зауважив, що Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея набув насправді національного масштабу. «Це знакова подія і на культурній мапі загалом України, тому що Іван Чендей - це не тільки візитівка Закарпаття Іван Чендей - це один із тих письменників української літератури, які є гордістю нашого українського справжнього високого художнього слова, - каже Сидір Кіраль. - Я відкрив собі Івана Чендея практично у зрілому віці, коли мав честь упорядковувати архів мого улюбленого викладача Івана Денисюка, який особисто знав письменника».
Сидір Кіраль упорядковує архів Івана Чендея. «Це надзвичайно унікальний багатий архів і опікується ним унікальний фонд – родина, одна з небагатьох родин в Україні, яка докладає надзвичайно неймовірних зусиль для гідного вшанування свого батька. За матеріалами, які зберігаються в архіві, планується видати 10 томів».
Сергій Федака, доктор історичних наук, письменник каже, що літературних конкурсів є багато, але ті, які завершуються книжкою – це швидше виняток. «Хочеться низько вклонитися Івану Трещаку, який взяв на себе всі організаційні моменти і довів це до блискучого фіналу. Маємо в результаті книжку справді унікальну: 52 автори і з них 37 жінок і 15 чоловіків. Представлено практично усі регіони України, відбір був надзвичайно жорсткий. Приблизно із тисячі претендентів ми відібрали 52, з них – 5 авторів із Закарпаття. Якщо виділити теми, які найактивніше представлені серед оповідань, це, зокрема, теми смерті і передсмертного осмислення свого життя. Тема волонтерства і війни у дуже багатьох оповіданнях. Вважаю, що тепер жодна нова дисертація, яка буде з'являтися про українське оповідання, не зможе обійтися без цієї книжки. Бо тут надзвичайно представницьки подано, що є сучасне українське оповідання, чим воно живе, чим воно живиться, як воно розвивається».
«Коли ми започатковували конкурс, то не думали, що він буде настільки успішним, - коментує Олександр Гаврош, журналіст і драматург. - З маленького Ужгорода, найменшого обласного центру, ми замахнулися на всеукраїнський масштаб. З кожним роком був все більший резонанс, тепер конкурс абсолютно всеукраїнський. Я пов'язую це з тим, що він анонімний. Члени журі не знають, який твір вони оцінюють, вони оцінюють тільки текст. Крім того у ньому можуть участь взяти всі: ті, хто тільки пише перший твір і відомі маститі письменники, оприлюднюють тільки імена переможців». За словами Олександра Гавроша, конкурс підняв багатьох письменників хорошого рівня і показав, що ми маємо дуже гарну літературу, зрілу, розмаїту і цікаву.
