Новини

Ужгород приваблює українських айтішників: історія Кирила Брагіна

Західноукраїнські міста все більше приваблюють українських айтішників, які не тільки переїжджають сюди родинами, а й відкривають фірми і започатковують сучасні проекти. Український програміст Кирило Брагін сам із Запоріжжя, віднедавна працює в Ужгороді. Тривалий час займався фрілансом, створив власну веб-студію. За роки роботи змінив не тільки кілька міст, але і країн. Ми поспілкувалися з Кирилом, щоб дізнатися, як можна стати крутим айтішником, не боятися започаткувати свою справу і розвивати бізнес не тільки в Україні, але й за кордоном.

- Читала, що ви ледь не з дитинства займалися програмуванням.

- Так, програмуванням захоплююсь з дитинства, перший свій скрипт я написав у 12 років, а може, й раніше. Перший сайт я зробив у 16 років. У 2008 році я вступив до КНУБА на спеціальність “Інформаційні технології”. Все логічно :) У тому ж 2008 році я зустрів свою майбутню дружину й пішов працювати: спочатку енікейщиком, а потім веб-програмістом. Потім було багато років фрілансу. Восени 2014 року ми всією родиною (я з дружиною та на той час двома дітьми) вирушили у мандрівку країнами Балтії, а 12 березня 2015 переїхали жити до В’єтнаму.

-Не було страшно так кардинально міняти місце проживання, починати будувати бізнес, звикати до нової культури і оточення?Як в інших країнах ставляться до українських програмістів?

- Швидше не страшно, а складно. Найбільша складність - навіть не мовний, а культурний бар'єр, оскільки не у всіх країнах культура схожа на звичну для нас. Все дуже індивідуально, і від кожного залежить, чи зможе він жити з цією культурою, чи зможе прийняти її.

Донедавна Україну особливо не відділяли від Білорусі, Росії, Польщі, це була “країна десь там”. Мабуть, це якось схоже з ситуацією з Балканами: всі знають, що там немало країн, але якось ідентифікувати їх особливо не можуть. Тому у більшості випадків за кордоном український програміст - це те саме, що програміст з сусідніх країн СНД. Тому відносяться вцілому точно так само, як і до інших програмістів-іноземців.

-Ви довгий час працювали в он-лайн офісі-мрії багатьох. А тепер повернулися до справжнього: чим краще? І чи це не тенденція наступних років--знову ходити на роботу, а не працювати з дому?

-З самого початку у нас не було офіса, ми працювали віддалено. Так що по суті це зараз наш перший офіс. Вирішили спробувати працювати так, щоб підвищити ефективність роботи компанії. Ми стали набагато більше встигати, стало значно менше проблем у комунікації між співробітниками, колектив став набагато більше згуртованим. Тепер це дійсно компанія, а не кілька десятків людей, які час від часу між собою спілкуються.

Не думаю, що це саме така тенденція буде, віддалена робота під пальмами біля теплого океану, а в руці смузі або коктейль - це досі мрія багатьох. Ми й самі (я маю на увазі GoodSellUs) повністю не відмовимось від віддалених співробітників, але не на цьому етапі нашого шляху. Можливо, пізніше.

-Чому вирішили переїхати на Закарпаття і чи надовго це?

- Люблю Ужгород, він дуже компактний та зручний для нас. Тут все дуже близько, скрізь можна дійти пішки. Мені це дуже імпонує. У великих містах, де треба годинами бути в дорозі, я почуваюсь незручно. Чи надовго? Роки на 2-3, мабуть. У мене є плани по розвитку мого бізнесу тут, тут наш офіс. Крім того, тут я запустив курс для підприємців, тих, у кого вже є бізнес, або тих, хто лише планує мати власну справу. Тож наразі маю прив'язку до Ужгорода.

Цього року плануємо провести мітапи для підприємців, щоб розвивати нетворкінг, а наступного року, можливо, проведемо конференцію для місцевого бізнесу.

-Чи повпливала культура інших країн на ваших дітей?Якими мовамивони говорять? Чи ходять тут в садочки/школи, чи адаптувалися.

-Коли ми тільки приїхали до України, то діти говорили на суміші трьох мов: англійської, української та російської. Зараз англійська поступово зникає з їх мови. Це пов'язано з тим, що там вони мали більш-менш англомовне оточення та дивились мультики англійською. У цьому не варто звинувачувати українську освіту, тому що для того, щоб діти  самі поступово перейшли на англійську мову у побуті, треба постійно самому з ними говорити вдома англійською.

Старший ходить зараз до другого класу, а середній син та молодша донька - у садочок. Це державні заклади поблизу дому. Також обоє синів регулярно відвідують танцювальний клуб “Сузір'я”. Загалом у дітей нема проблем з адаптацією, тому що вони звикли до зміни місця проживання.

-Чи працює дружина і чим займається, наскільки адаптувалася тут, що їй подобаєтсья, не подобається? До речі, батьки встигають реагувати за переміщенням його сім"ї і чи бачать внуків?

Дружина працює разом зі мною, вона маркетолог. Так само, як і я і діти, вона звикла до переїздів. Тут нам добре, тим більше, що ми до цього уже жили в Ужгороді у тому самому ж будинку.  Батьки живуть від нас досить далеко, тому онуків бачать рідко. Мій батько живе у Запоріжжі, а мама зараз у Польщі. Батьки дружини постійно живуть на Дніпропетровщині, з ними ми частіше бачились, коли ми жили у Києві минулого року - там пряме залізничне сполучення. До Ужгорода добиратися складніше.

-Читала, що раніше Ви не почували себе у безпеці в Ужгороді.Чому? І чи тепер відчуває безпеку?

Не тільки у Ужгороді, а на Україні вцілому. Мені не подобалось те, що відбувалось, і коли я про це казав чи писав, то стикався с масою звинувачень спочатку в тому, що я не підтримую народну волю, а потім що підтримую агресорів і таке інше. Вцілому нікого насправді не цікавило, що ж власне я собі думаю та вважаю.

Я проти вирішення державних питань силою. Політичні курси зміняться, але життя загиблих це ніколи не поверне. Щоб змінити життя своє, щоб змінити життя країни, треба створювати, а не руйнувати.

За таке відношення мені неодноразово погрожували фізичною розправою. Я не думав, що погрози здійснять, але якщо ситуація у країні погіршилась би, то хто зна? Тому я зібрав свою сім’ю та поїхав жити до іншої країни.

Зараз я бачу, що люди задають більше питань до того, що відбувається, та не ідеалізують світ навколо. Принаймні, менше. Тому зараз мені спокійніше.

-Чи бачите Ужгород як місто, прихильне до айтішників. Що треба зробити місту для розивтку айтішного кластера? Чи є у нього тут колеги, які приїхали теж з інших міст. Що їх тут приваблює?

Є колеги з інших міст, в Ужгороді багато переселенців. Їм тут подобається, бо місто маленьке і все під боком. Для розвитку айті… як мінімум зайнятись покриттям інтернету. У нас і в офісі, і вдома, наприклад, нерідко бувають проблеми з інтернетом. А як працювати без звязку?  Місцеві не радять якогось конкретного провайдера, бо нема надійних, які забезпечують і якісний звязок, і технічну підтримку. Коли гроза, то інтернету взагалі немає. У нас кілька співробітників живуть на вулиці Високій, там взагалі мало що ловить. Ужгород - місце хороше, але не дуже орієнтоване на айті.

Можливо, кілька коворкінгів зроблять місто більш привабливим для IT. Бо чим більша активність різного роду спеціалістів у місті, тим більше буде компаній, які будуть відкривати офіси саме тут, а не десь ще. Тому все, що зможе допомогти зростати компаніям та  навчати нових спеціалістів, буде йти на користь Ужгороду як IT-місту.

-Вихід в оф-лайн це тільки відкриття офіса, або також участь у культурному чи іншому житті міста?

Офіс у офлайн - швидше необхідність зараз. Але ми знайшли таке гарне місце - офіс знаходиться у самому серці Ужгорода, у Гірчичному зерні, то приходиш туди, відчуваєш атмосферу Гірчичного зерна - й настрій покращується.

Я планую інтегруватись у освітнє й культурне життя міста. Зараз у нас йде набір в групу у Школу підприємця, що буде працювати на базі Клубу фінансової грамотності на площі Петефі, далі будемо проводити мітапи (це такий цікавий формат зустрічей без доповідей й усього офіціозу, лише нетворкінг), наступного року плануємо конференцію для місцевого бізнесу. Якщо це все спрацює, я певен, для Ужгорода буде користь.

Бо як я казав раніше — щоб змінити життя та країну, потрібно створювати. Цим й планую займатись у найближчі роки.

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.