У четвер, 26 лютого, в Ужгороді в останню дорогу провели 35-річного захисника України Олександра Тарная («Терена»). Воїн пройшов АТО, на початку повномасштабного вторгнення долучився знову до війська й служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Він загинув 13 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. В Олександра залишилися батьки, сестра, кохана.
Як повідомили в Ужгородській міській раді, Олександр Тарнай народився в Ужгороді, тут закінчив школу, а згодом факультет туризму.
«Сашко мав вищу освіту, до війни встановлював сцени, світло, звук для масових заходів. Часто їздив за кордон, супроводжував концертні трибют-шоу, працював із виконавцями «Scorpions» та «Metallica».
У 2015–2016 пройшов АТО, служив артилеристом у іншій бригаді. А в перші дні повномасштабки сам пішов у військкомат і попросився в 128 ОГШБр. Йому пропонували артилерійський підрозділ, там було би трохи безпечніше, але Сашко вибрав піхоту – гірсько-штурмову роту. Його підрозділ – дуже професійний і ефективний – кидали туди, де найважче.
Сашко зупиняв ворожі колони в перші тижні війни біля Запоріжжя, брав участь у штурмах на Херсонщині, тримав дуже важку оборону в Бахмуті, звільняв села під час контрнаступу на Запоріжжі. Усе це – ближні бої, коли бачиш ворога впритул. Я знаю принаймні про п’ять його поранень, а ще було багато контузій, серед яких дві, коли лопнули барабанні перетинки.
Сашка вирізняли три риси характеру – дуже спокійний, надзвичайно відповідальний, а також безвідмовний у роботі. Перед небезпечними завданнями багато хто з бійців нервує, розуміючи, що це може бути дорога в один кінець. То Сашко своїм жартом, самою присутністю міг зняти напругу, і люди вже не думали про небезпеку. Тому всі поважали й любили його.
Сашко загинув 13 лютого вночі. Доставляв на пікапі кількох піхотинців на позицію плюс провізію й боєприпаси. Тоді якраз потепліло, ще й дощ пішов. Ґрунтова дорога розкисла й перетворилася на багнюку, і коли пікап проїжджав балку, одна шина злетіла – машина застрягла. Хлопці відбігли й сховалися, хто як міг, Сашко викликав по рації КЕТЛ (легкий тягач). Але росіяни їх «зрисували», встигли навести ствольну арту й відкрити вогонь. Ніхто з хлопців не постраждав, вони були трохи на віддалі. А Сашко залишався ближче до машини – як водій не хотів втрачати жодної секунди, коли під’їде тягач. Завжди був дуже відповідальним», – написав про загиблого його побратим, пресофіцер 128-ї ОГШБр Ярослав Галас.
За свою службу і мужність Олександр Тарнай був нагороджений державними та відомчими нагородами:
- відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
- медалями «Незламним Героям російсько-української війни», «Золотий тризуб», «За поранення» («За жертву крові в боях за волю України», «Хрест Сухопутних військ»;
- Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За службу».
Попрощатися з воїном прийшли рідні та близькі, друзі, побратими, мешканці міста, представники влади міста. Під час церемонії зачитали пам’ятний лист від Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського – як знак глибокої вдячності за самовіддане й жертовне служіння Олександра Тарная в лавах ЗСУ.
Поховали захисника з усіма військовими почестями на Пагорбі Слави.
Вічна шана і пам'ять Герою.
