Команда боксерів з Ужгорода «Heavy Punch», де займаються і діти, і підлітки, і дівчата, і хлопці, розповідає про бокс як захоплення, улюблену справу та про тренування – як щоденну рутину, яка привчає до дисципліни. Як не втрачати мотивацію, навіть якщо трапляються невдачі, розповідають боксери і тренер Ужгородської федерації боксу.
Георгій Кушнаренко – тренер Ужгородської федерації боксу, клубу “Heavy Punch”, срібний призер чемпіонату України з рукопашного бою, майстер спорту з рукопашного бою, призер та чемпіон всеукраїнських та міжнародних турнірів, кандидат у майстри спорту з боксу.
Його шлях розпочався з 18 років в Ужгородській федерації боксу. «Почав з дорослого боксу, що є важким випробуванням. Боровся з досвідченими хлопцями, котрі вже мали добру підготовку. Потрібно було поєднувати роботу, навчання і спорт, коли було по три тренування на день. Перші два роки було важко, оскільки кожне тренування отримував прочухана від хлопців», – розповідає Георгій Кушнаренко.
Через 6 років Георгій почав набирати власну секцію, при цьому продовжував боксувати. З часом він усвідомив, що для досягнення значних результатів необхідно повністю віддаватися чомусь одному – кар’єрі боксера або тренерству. Побачивши успіхи своїх учнів і отримуючи нові емоції від їхніх перемог, він вирішив більше присвятити себе тренерській роботі, ніж власній спортивній кар’єрі.
Ознаки втоми, які помічає тренер у дітях, одразу видно на тренуваннях: віддача починає спадати, вони вже не такі яскраві, як раніше. Але тренер намагається це подолати – підтримує, мотивує та допомагає знову повернути бажання працювати.
Про власну мотивацію та зарядження спортсменів Георгій розповідає енергійно та з усмішкою: «У мене немає варіантів здаватися, бо якщо я здамся – це не правильний приклад для дітей. Тренер – це надія та приклад для молодшого покоління. Тренуюсь я кожного дня, і я завжди в залі, тому це приклад не тільки словами, а й діями. Я нікого не змушую, а пояснюю: якщо ти програв, світ не зупиниться, ми повинні працювати. Поразка сьогодні, а завтра новий день», – каже тренер.
Постійна зміна тренувань присутня у методиці Георгія: у спортсменів дуже багато тренувань, це може бути й 12 разів на тиждень, тому він намагається змінювати, вдосконалювати, але ніколи не зупиняється на досягнутому.
«Наразі важко залучити молодь до боксу, адже зараз молоді люди – це покоління телефонів. Тому потрібно максимально чути дітей, говорити з ними, пояснювати й чітко давати завдання, які вони мають виконувати. Але в цьому є і свій плюс: завдяки гаджетам діти можуть, наприклад, дивитися, як намотувати бинти. Як у всьому, у цієї медалі дві сторони», – зазначає Георгій Кушнаренко.
Зараз дівчата та жінки більше приходять на бокс, ніж раніше, в основному для себе, але й багато дівчат приходять для реалізації себе професійно в боксі. Про свій досвід розповідає Евеліна Желізник: «Я прийшла в бокс, бо просто хотіла спробувати щось нове. На початку часто чула фрази типу “ти ж дівчина, це не дівочий спорт” або “бокс не для дівчат”. Але з часом всі ці слова перестали мати значення, бо я показала, що можу так само тренуватися, як і всі інші».
Про мотивацію і вигорання одночасно дівчина розповіла з усмішкою та згадуючи пережитий етап, яким радо поділилась. «Найбільше мене мотивує те, що я бачу свій прогрес. Коли раніше щось не виходило, а тепер виходить – це дуже підіймає мотивацію, тому що я розумію, заради чого я стараюсь», – каже Евеліна Желізник.
«Інколи було вигорання. І фізично, і морально. Іноді просто дуже втомлюєшся від постійної рутини від школи до тренувань. Але я даю собі час відпочити не лише посидіти в телефоні, а й відпочити морально та якісно, і потім знову повертається бажання тренуватися», – додає дівчина.
Евеліна ділиться порадами, які не знайти в інстаграмі чи тік току: «Не слухайте нікого. Люди завжди щось говорять, просто робіть те, що ви хочете. Якщо вам хочеться в бокс, просто йдіть і тренуйтесь. Не втрачайте шанс через чиїсь слова. Ви робите це для себе, а не для когось. Не бійтеся помилок – вони частина шляху. Не бійтеся починати: кожен чемпіон колись був новачком. Просто будьте вірні собі, працюйте, вкладайте душу й рухайтеся вперед, попри сумніви інших. Ваші мрії варті того, щоб за них боротися», – каже спортсменка.
Давід Тракслер – боксер, який займається понад 10 років і не втратив мотивацію через невдачі чи поразки. Навпаки, кожного разу доводить це своїми численними перемогами та запеклими боями.
«Ще з дитинства мріяв про бокс. Я досі памʼятаю, як мені було 6 років, і я просив маму записати мене в секцію. Чомусь від самого дитинства в мене тягнуло до цього виду спорту, і з часом це бажання зростає вдвічі, а то й втричі. В боксі мене захоплює самовідданість. Я викладаюся на всі сто відсотків, інколи так, що важко йти додому після тренування. Це відчуття, коли ти вклав у процес усе, і тобі подобається сам процес боротьби з собою, – воно неймовірне. А найкраще в боксі – коли тобі підіймають руку після бою. Тоді розумієш, що всі тренування не пройшли даремно, що всі зусилля були не марні, і що ти здобув цю перемогу власними силами. Це відчуття неможливо порівняти з нічим», – ділиться Давід.
Про стан, коли спортсмен втомлюється і вигорає, Давід каже: «Звичайно, у кожного спортсмена є час, коли він вигорає. Головне – пройти цей шлях і не зупинятися. У боксера можуть бути моменти після поразки, коли хочеться кинути все, але тоді згадуєш, скільки вже зробив для цього спорту і яких вершин ще не досяг, на які заслуговуєш. Саме це мотивує продовжувати працювати і виконувати свою справу».
«Немає боксера, який ніколи не програвав, тому поразки потрібно вміти приймати, але не звикати до них як до чогось звичайного. Завжди треба прагнути до перемоги і робити все для її досягнення. Після поразки перші дні буває важко відійти від, але з часом розумієш: зупинятися не можна, треба рухатись далі. Бокс дуже любить новачків і приймає всіх, тому наш зал відкритий для всіх і чекає на вас», – запевняє боксер.
Heavy Punch - команда, яка рухається вперед завдяки згуртованості спортсменів. Пройшовши непростий шлях, тренер команди Георгій Кушнаренко вміє знаходити підхід до дітей чи підлітків, у яких зараз, можливо, нелегкий період.
«Я маю особливий підхід до роботи з дітьми і підлітками: люблю спілкуватися з ними, підтримувати навіть тих, у кого непростий характер, і завжди відкритий до нових знайомств. Моя мета – не змусити дітей займатися боксом, а допомогти їм виховати дисципліну, відповідальність і правильні звички. Важливо навчити їх не запізнюватися, тримати форму та ставитися до тренувань як до щоденної рутини», – каже Георгій Кушнаренко.
Юлія Савчин, студентка кафедри журналістики УжНУ