У час війни інформація стала не просто новиною, вона стала питанням безпеки. Хто сьогодні впливає на думку мешканців закарпатських громад? Чому люди дедалі менше довіряють медіа? І чи мають майбутнє локальні редакції, які ще десять років тому були головним джерелом новин у районах? Саме про це говорили учасники круглого столу «Інформаційна безпека громад: роль місцевих медіа Закарпаття», який відбувся в Ужгородському прес-клубі. У дискусії взяли участь журналісти, представники пресслужб, медіаексперти та представники Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Андрій Крючков, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Закарпатській області наголосив, що доступ до інформації – це не формальність, а основа контролю громади над владою. За його словами, у 2025 році представництво омбудсмена провело моніторинг 64 територіальних громад Закарпаття щодо дотримання інформаційних прав громадян. «Вчасне оприлюднення рішень, наявність сайтів громад, відповіді на інформаційні запити свідчать про прозорість і довіру людей до органів місцевого самоврядування, – зазначив Андрій Крючков. – Є громади, де за шість років діяльності не створили навіть сайт. А деякі ради під час воєнного стану ухвалювали рішення взагалі не надавати публічну інформацію. Усі ці рішення ми вже змусили скасувати».
Також Андрій Крючков зауважив, що представництво отримує звернення від журналістів через ігнорування інформаційних запитів до органів місцевого самоврядування, які намагаються обмежити доступ до інформації. Посадовець закликав журналістів обов’язкового звертатися у разі таких випадків. За його словами, цього року плануються повторні моніторингові візити у всі громади області.
Окремою темою дискусії стало фактичне зникнення друкованих ЗМІ на Закарпатті за останні роки, проте ці процеси почалися задовго до повномасштабного вторгнення. Марина Чепа-Марковці, заступниця начальника управління інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської ОВА зазначила: частина газет не ліквідована юридично, але фактично припинила існування через проблеми з доставкою. «Через закриття відділень «Укрпошти» багато газет просто перестали доходити до читача. Деякі видання перейшли у гібридний формат: онлайн плюс друкована версія», – сказала вона і також додала, що на сьогодні новий Закон України «Про медіа» дозволяє громадам та редакціям використовувати не лише сайти, а й соцмережі як офіційні канали комунікації. – Через ці платформи вони мають можливість оприлюднювати свої законодавчі акти, інші заходи чи способи роботи і реагування на ту чи іншу ситуацію.
Як, до прикладу, це робить Іршавська міська рада. Крім фіційного сайт громада має ще й сторінку у соцмережі Фейсбук. Журналістка Оксана Штефаньо, яка 15 років пропрацювала у газеті «Новини Закарпаття» (видання припинило свою діяльність у червні 2025 р), а зараз – у відділі інформатизації, внутрішньої політики, зв’язків із громадськістю та ЗМІ Іршавської міськради, підтверджує: районна преса фактично зникла, однак потреба людей в інформації нікуди не поділася, змінилися канали її отримання. «Сьогодні люди отримують інформацію зовсім по-іншому. Окремі публікації офіційної сторінки у соцмережах набирають по кілька тисяч переглядів. Люди вже знають: достовірну інформацію треба шукати саме на офіційних ресурсах», – зазначає вона. За словами Оксани Штефаньо, інформацію для громади можна знаходити буквально щодня, навіть у рішеннях міської ради чи роботі комунальних структур. «Приймається програма підтримки ВПО, із цього вже можна зробити матеріал. У нас багато відділів, закладів освіти, клубів, громадських організацій, інформації дуже багато. Інше питання – як її подати людям зрозумілою мовою. Не кожен може перетворити суху мову документів у доступний текст для читача. Тут важлива робота професійного журналіста», – каже вона. Робота журналіста у громаді, переконана Оксана Штефаньо, це ще й постійний пошук балансу у спілкуванні з людьми: Іноді виникає конкуренція: хтось ображається, що про нього не написали чи приділили мало уваги. Тому журналіст у громаді мусить бути не лише журналістом, а й психологом і дипломатом, вміти спілкуватися з людьми та мотивувати їх робити щось хороше для громади».
Журналістка Ірина Сов’як звернула увагу на стрімке зростання популярності анонімних телеграм-каналів та локальних пабліків. На її думку, саме відсутність сильних гіперлокальних медіа створює вакуум, який заповнюють анонімні ресурси: «Людей цікавить не лише Київ чи Ужгород. Вони хочуть знати, що відбувається у їхньому селі, на їхній вулиці, чому не ремонтують дорогу чи хто палить сміття, –сказала вона. – Немає іншої сили, яка б могла дати альтернативу офіційній позиції органів місцевого самоврядування. І люди шукають інформацію де завгодно». Водночас, за словами Ірини Совяк, суспільство досі не до кінця сприймає соцмережі як повноцінне медіа: «Колись так само не сприймали сайти. Казали: медіа –це газета чи телевізор. Але сьогодні соцмережі теж є медіа. Питання тільки у якості інформації та відповідальності тих, хто її поширює».
Про трансформацію локальних медіа розповіла журналістка Тетяна Грицищук, яка понад 20 років тому прийшла на посаду головної редакторки міської газети у Перечині. Колись у місті виходили також виходила районка «Народне слово». Сьогодні їх уже фактично немає. «Зараз усе заполонили соцмережі. Інформацію люди отримують переважно через Facebook-сторінки громади чи міського голови, який активно комунікує з громадою через соцмережі: публікує відео, відповідає на коментарі, інформує про життя громади. – зазначила журналістка. Водночас друковані видання повністю не зникло. У Перечині продовжують видавати інформаційний бюлетень громади «Вісник Перечина», бюлетень та Facebook-сторінка «Наш дім Перечин».
Однією з головних проблем регіональних медіа учасники дискусії назвали також кадрову кризу у локальних медіа. Вероніка Мороз, лінійна продюсерка «Суспільне Ужгород» розповіла про спроби шукати регіональних кореспондентів у громадах області: «Найбільша проблема – знайти людей, готових працювати на місцях. Децентралізація влади відбулася, а децентралізація медіа – ні. Усе тримається на ентузіазмі", – зазначила вона.
Вероніка Мороз вважає, що шансом для локальної журналістики можуть стати молоді люди з громад. Якщо підліткам дати відчуття впливу на життя громади, вони готові створювати якісний контент навіть без великих грошей. Але для цього хтось має інвестувати у їх навчання та розвиток. Зокрема, Суспільне Мовлення розробило навчальний онлайн курс спеціально для навчання своїх журналістів, який зараз є у відкритому доступі «Журналістика 360: інструменти та техніки від Суспільного» на платформі Prometheus.
Попри кризу друкованої преси, учасники круглого столу переконані: потреба у локальній журналістиці нікуди не зникла. Людям, як і раніше, потрібна інформація про власну громаду: дороги, школи, тарифи, лікарні, спортивні події чи проблеми сусідів. І від того, чи зможуть громади зберегти незалежні локальні медіа, залежить не лише якість інформації, а й рівень довіри, критичного мислення та інформаційної безпеки Закарпаття. Окремим медійним форматом, який стає дедалі популярнішим, є якісне довге чтиво, друковані спеціалізовані видання, який провокує вибір між професійною журналістикою та хаотичним інформаційним шумом соцмереж.
