Ранкова кава з Ілоною Довгань

Ілона Довгань з тих українських жінок, в яких неможливо знати недоліків. Професійна тележурналістка, громадська активістка, танцюристка (віднедавна) і просто красуня Ілона була в Ужгороді вперше, сподіваємося не востаннє. Про те, у що сьогодні вірить відома українська телеведуча, до чого прагне і як врівноважує своє життя, вона розповіла за чашечкою кави на терасі одного з ужгородських ресторанчиків. Майже під самим теплим, яскравим закарпатським небом.

Любиш кардинальні зміни, як до них ставишся?

Коли позитивні зміни, люблю. Й тоді, коли розумієш, що певний період відбувся і ти  вичерпав все, що можна було. Все зроблене і треба йти далі, на крок, на сходинку вище.

Які три речі тобі потрібні для щастя?

По-перше, гармонія із собою: те, що я  роблю має відповідати тому, що я  розділяю, у що вірю. По-друге, щось нове, з яким відчувається ріст, креатив. Потрібне відчуття, що правильно я живу, вкладаю правильні речі у своє життя. Також мені потрібні натхнення і  позитивні емоції.

Чи правильні речі ти вкладаєш зараз у своє життя?

Я постійно ставлю собі запитання до всього, що я роблю. Намагаюсь брати участь у  тому, що розділяю, у тому, у що вірю, займатися тим,  до чого я ставлюсь позитивно. Щоб життя не йшло врозріз з моїми вподобаннями, цінностями.  Останнім часом намагаюся отримувати задоволення у маленьких речах, які можуть здатися комусь несуттєвими, побутовими. Але я так довго їх відкладала на 2-3-5 план, що тепер радію від цього. Наприклад, приїхати в Ужгород, поспілкуватися з цікавими людьми, подивитися на місто. Хоча раніше я б собі такого не дозволила б. Пахати, пахати, якісь стратегічні плани, якісь результати, постійне самовдосконалення, галочки за виконане, - перфекціоністка ж, такі у мене були цілі. Зараз я отримую задоволення, від того, що пішла на бальні танці. Це  моя мрія з дитинства. Раніше моя позиція була така:  навіщо витрачати час на речі, які, по-перше, не дають фінансування, не дають розвитку, який ти не можеш капіталізувати, і до того ж не допомагають людям. Тепер прийшов такий момент, що я відчуваю великі позитивні емоції. Зовсім від іншого. І мені від того добре.:)

Як тобі Ужгород?

Ужгород сподобався. Вперше я про місто дізналася ще у дитинстві,коли приїжджала до бабусі на Кіровоградщину. Там сусіди були родом з Ужгорода, про них казали – западенці. Я для себе думала, що  таке западенці, що таке Ужгород?  Потім якось не доводилося тут бути. Хоча у Львові була багато разів. Тепер думаю, чому до Львова такий пієтет, багато про нього говорять, а про Ужгород – менше. Це хороше місто з такою м’якою приємною атмосферою. Архітектура цікава, люди приємні і такі непафосні. Хочеться тепер бути тут частіше.

Чи жила б десь, крім Києва? Може змінила б країну?

Мені подобаються, хоча я не знаю французьку, франкомовні країни. Подобається в Франції, Швейцарії. А вивчити французьку -  ще одна мрія дитинства. В Англії мені нуднувато. В Америці дуже попсово.  Будапешт теж мені подобається, красива архітектура й батьківщина мого імені. Мама перед моїм народженням читала оповідання О.Гончара «Ілонка», їй сподобалося ім’я. Має пряме  відношення до угорських дівчаток.

Угорську розумієш?

Кілька слів знала, коли їздила: дякую, до побачення і т.д.

А згадаєш зараз?

Щось таке.. віслат? Добрий день -  йовнопот. Дякую-  кюсенем. А ще якесь слово таке було … йош напот… ківанок?

 Йовнопотківанок :)

Чи уявляєш себе в іншій сфері, не тележурналістиці? Кіно, наприклад, образ у тебе підійшов би якраз.

У  мене був досвід у кіно, коли в епізодах треба було грати ведучу новин. Цікаво, інший досвід, але так довго…  Мусіла чекати по 5 годин, поки три фрази відзнімуть. Це все затягувалось допізна, бо я ще й після роботи туди їхала. Відзнімалася швиденько, але чекала по півночі, доки до мене дійде черга. 

Хоча є заняття, в якому я себе бачу - письменництво. Це те ще одне, що мені цікаво.

Про що писала б?

Про те, що зараз пишу. Але поки що все - у стіл. Вперше почала писати у дитинстві, перед школою, казки. Потім були віршики і перерва до ранньої юності. Опісля - вірші про кохання. Останні кілька років - роздуми, оповіданнячка.

Багато назбиралося?

Штук 20-30, це ж не завжди пишеться. Інколи дуже хочеться, що аж без цього не можеш,  поки не викладеш. Тебе рве, після цього відчуваєшся виснаженою, втомленою, потрібен якийсь час, щоб наповнитися. Інколи думаю, я ж хотіла написати, а час вже пропущений. Треба робити, коли на тебе находить. При чому пишеться більше тоді, коли показники «життєвої кардіограми» внизу.

Зараз у тебе який період: підйом, спад?

Нейтральна смуга. Мабуть, період відновлення.  Інколи бувають роздуми, стан інь, води якоїсь такої, я пишу. Останні два роки взагалі не бралася, мені навіть не хотілося відкривати і перечитувати те, що написала. Можливо, просто не було на це енергії. Зараз передивилася, відредагувала, глянула іншими очима, подописувала.

Тепер, коли їхала в Ужгород, розмовляла з людьми. Дядько розказав історію, яка мене вразила.  Оскільки у сусідньому купе їхали чоловіки-заробітчани і бурхливо святкували повернення, не могла заснути. Та історія крутилася мені в голові. Я включила світло над собою, швидко записала все. Дядько намагався ще розповідей підкинути зранку, такий поставщик історій. Але кажу – ні,  це ваше життя, ваші історії. Пишіть самі про себе. Дякую.

Довго збираєшся у стіл писати?

Не знаю. Останні два роки я ще займаюся ходжу на курси психології і багато речей, які відбувалися і відбуваються у моєму житті, аналізую, підставляю якусь теорію.  Тому це також використовую у життєвих історіях і думаю, що комусь буде важливо. Щоб люди прочитали і робили якісь висновки. (До речі, пару днів тому, вже здала іспит і отримала два сертифікати з авторського інтегративного курсу дитячої та сімейної психології українського та міжнародного зразку).!!!

Можливо варто для початку в інтернеті опублікувати написане, випробувати смаки читачів?

Ще затролять:). Хай спочатку набереться кількість, яка перейде у кращу якість.))) Мені важко так зразу відкритися й всі читайте… тим більше це ж не поради, типу з журналістської майстерності, а якісь напівхудожні речі, глибші…)))

Ти до себе вимогливо ставишся?

Так. Є таке

Які риси найкраще тебе характеризують?

Позитивні і негативні водночас -  довірливість і відвертість. А ще намагання зрозуміти людей такими, якими вони є. Намагатися вибачити їм якісь речі, які на чийсь смак та розсуд є недопустимими. Бажання допомогти.

А люди не користуються цим?

Є таке, я  це бачу. І незручно тоді за цю людину й за себе, ну й, взагалі, образливо. Страшенно ще не люблю грубість, хамство. У нашому суспільстві це дуже поширено. Закордоном більш толерантні. Відчувають межу іншої особистої території людини, за яку не варто заходити, які питання некоректно ставити й т.д.

Є щось, що ти не можеш вибачити?

Підлість, обман, тиск.

Ти багато в ефірах спілкувалась з політиками. Чи є серед них такі, яким варто довіряти, покластися?

Є, небагато, але є. Можливо не на 100%  кришталево чисті і прозорі, але є багато порядних людей.

Який відсоток?

Невеликий. Серед тих, що зараз чинні, діючі. Є порядні люди, проте інколи вони себе не можуть проявити, бо їх заклюють. Це не політики першого ешелону. Невідомо, як на них відреагують, коли вони почнуть проявляти свою позицію.

Як себе проявити?  Чи можливо?

Можливо. Якщо ти порядна людина, ти можеш завжди нею залишатися. Але це буде у вузькому колі. Якщо ти будеш проявляти порядність у ширшому масштабі, з’являться проблеми. Якщо йдеться про вищі щаблі, то там відчувають, де є порядні, де є непорядні речі. Наскільки вони правильні й неправильні. Якщо вони до того доросли,то їм вистачить досвіду, розуму, креативності такі речі обходити.

Чи були у тебе під час твоєї активної діяльності вступити у якісь непорядні речі? Щось зробити таке, за що було б соромно.

Такого жахливого чогось не пропонували. Але були такі речі, де розуміла, що краще цього не робити. Спокуса була, зважувала плюси, мінуси, переймалася, консультувалася, погано себе почувала у ці періоди. Це завжди такі ножиці між твоїм світоглядом і бажанням щось робити, рухатися за тих умов, що є. Бо можна емігрувати з країни й там писати дисидентські вірші, або тут писати й бути двірником. Соррі за грубий приклад. Нічого особистого. Або нічого не робити і казати: бачите, я в цьому не беру участь, я  хороший. Але наскільки це життєздатно, наскільки корисно, наскільки це щось допоможе? Дуже багато залежить від того, наскільки ти себе зберігаєш. Свої цінності, свої погляди. Ти розумієш, для чого ти туди йдеш: якщо робити хорошу справу - то ок, і наскільки ти можеш її зробити. Чи будеш просто гвинтиком, кнопкою. Чи використаєш цю можливість наскільки можна. Варто просто добре робити те що можеш там де можеш. І бути хорошою людиною.))

Щоб ти сказала Богу. Коли б його зустріла?

Подякувала б  за життя, за шанс народитися, за цей досвід і можливості. За підтримку, за хороші моменти, які були у моєму житті. За те, що мені довелося зустрітися з певними людьми. Дякую, що слухав, чув і не сміявся.)))

З ким би з історичних особистостей ти  зустрілася? Сучасних зірок, мабуть, тобі достатньо.  

З Одрі Хепберн, з Черчілем, з Ілоною Зріні, Кеннеді. Ніколи не ставила собі це запитання. Хоча не розумію навіщо… Вони жили в інший період життя, в інші епохи й у них там був свій інший досвід й інша мудрість…

Яких письменників любиш, які книжки. Чи взагалі є час читати?

Зараз, до речі, якраз багато читаю. Маю вільний час.

Що саме?

Закінчила Хорхе Букай, «Любить с открытими глазами». Зараз читаю «Диалоги с Иосифом Бродским». Це Луценко, до речі казав, що йому допомагало і книжка сподобалася. Я теж вирішила  почитати.

І як?

Мені подобається, вражаюче. Також мені подобаються біографічні книжки. З останніх -- про Рональда Рейгана, Фіцджеральда. (Перечитала ще раз після школи Достоєвського «Преступление-наказание».) З українських письменників люблю Матіос, у мене є всі її книжки. Андруховича«Таємниця» теж мені дуже сподобалась. Взагалі лежить ціла стопка того, що хочу ще прочитати. З психології зараз багато читаю, адже вчуся на курсах, які проводить  відома дитяча і сімейний психолог Світлана Ройз.

Це для загального розвитку чи будеш потім практикувати?

Можна практикувати, але я поки не планую. Це для себе, щоб зрозуміти певні процеси, які відбуваються у твоєму житті й взагалі чому вони відбуваються. Які їхні наслідки, як краще робити і чинити в тій чи іншій ситуації.

Є якесь гасло, яким ти послуговуєшся у житті?

На кожному етапі життя по-різному. Був період, коли більше прислухалась до того, що має бути якась певна місія в житті, мають сенс дії, які змінюють життя людей і твоє теж. Відчувати себе, бути вірним собі, цілісним, рухатися далі, бути в гармонії з собою. Мають бути речі, які надихають, наповнюють, піднімають. Якщо раніше я була більше орієнтована на соціальні речі, то зараз хочу прислухатись до себе й реалізувати те, що завжди відкладала. От бачиш пішла вчитись танцювати вальс й танго.:)  Мабуть все вирівнюється. Якщо раніше я рухалась по вертикалі, то зараз - у глибину і ширину. Всі напрямки мають бути наповнені .

Чи п’єш ти каву, готуєш сама, яку каву любиш?

П’ю каву, готую. Кава, до речі, для мене якийсь чоловічий напій. Такий жорсткий варіант. Інколи зранку хочеться чогось м’якішого. Солодкого чаю, наприклад, хоча зазвичай чай п»ю без цукру.)) . Але часто, коли мені треба бути бадьорою, збираюся, концентруюся, п’ю каву. Сама варю у кавоварці, турочці. Люблю каву з молоком, з вершками, з корицею, навіть з перчиком. з лимоном.

Які риси тобі подобаються у чоловіках, які у жінках?

 У жінках - жіночність, чоловіках - чоловічність.

Чоловічність - це що?

 Це коли відчуваєш навіть на енергетичному рівні, що це - чоловік. Бувають інколи чоловіки, сорі, але жіночоподібні. Хороші, розумні, класні друзі. Але у тебе так відчуття, що ти не можеш на нього опертися, він не може бути якимось захистом. Чоловічність при цьому не означає, якась брутальність. Це має бути гармонія з якоюсь мудрістю, спокоєм, врівноваженістю, внутрішньою силою, турботою.

Що тебе може здивувати? І чи дивуєшся ти взагалі?

Важко наперед сказати, бо тоді воно вже не здивує, коли буду очікувати.:)

Наприклад, за останній місяць, півроку?

Це були поїздки, спілкування, знайомства, не могла уявити, що отримаю задоволення від танцювання вальсу, танго, фокстроту. Отримую від цього задоволення і постійно посміхаюся. Що аж мене запитують на танцмайданчику, чому ти така весела :)

Мені так подобаються такі позитивні емоції, - кажуть:  «Ви раніше не танцювали? Звідки знаєте, що треба повертати й саме так тримати голову?» А інтуїтивно! Бо подобається.:)

 Хоча здається, що з віком такі емоції мають проходити. У мене – навпаки.  Я була така правильна, серйозна, строга з дитинства. Думала все так треба робити - зібрати себе у кулак і діяти.  Зараз цього не роблю і мені від цього так добре…))

Фото з архіву Ілони Довгань

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

  P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

 Ваш Zaholovok.com.ua